Історія справи

Ухвала КАС ВП від 16.07.2020 року у справі №826/3349/17

УХВАЛА

15 жовтня 2020 року

м. Київ

справа № 826/3349/17

адміністративне провадження № К/9901/15594/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Мартинюк Н. М.,

суддів - Жука А. В., Мельник-Томенко Ж. М.,

перевіривши касаційну скаргу Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року у справі №826/3349/17 за позовом ОСОБА_1 до Дарницького відділу ДВС міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішень,

УСТАНОВИЛ:

І. Суть справи

ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Дарницького відділу ДВС міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішень.

Окружний адміністративний суд міста Києва своїм рішенням від 18 лютого 2019 року, яке залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року, позов задовольнив:

- визнав протиправною та скасував постанову головного державного виконавця Дарницького районного відділу ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві Білан Ю. С. про відкриття виконавчого провадження №53349936 від 7 лютого 2017 року;

- визнав протиправною та скасував постанову головного державного виконавця ВПВР Департаменту МЮУ про стягнення виконавчого збору №48869869 від 1 червня 2016 року.

Суди встановили, що спірні правовідносини виникли у зв'язку із прийняттям головним державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження №53349936 від 7 лютого 2017 року та постанови про стягнення виконавчого збору №48869869 від 1 червня 2016 року.

Суд першої інстанції, з позицією якого погодився суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що пунктом 21 розділу ІІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року №512 встановлено, що у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу виконавець зазначає підставу для цього з посиланням на відповідну норму Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII, результати виконання, розмір авансового внеску, який підлягає поверненню стягувачу, а також наслідки закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа, передбачені Закону України "Про виконавче провадження" №1404-VIII.

При закінченні виконавчого провадження, поверненні виконавчого документа стягувачу виконавець залишає у матеріалах виконавчого провадження копію виконавчого документа, а на виконавчому документі ставить відповідну відмітку, у якій зазначаються підстава закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа з посиланням на відповідну норму Закону, залишок нестягненої суми, якщо за виконавчим документом проводилося стягнення, сума стягнутого виконавчого збору або сума стягнутої основної винагороди приватного виконавця.

Відмітка на виконавчому документі засвідчується підписом виконавця та скріплюється печаткою.

Виходячи зі змісту наведеної вище норми Інструкції, у постанові про повернення виконавчого документа стягувачу виконавець вказує результати виконання (суму, яку фактично стягнуто), а на виконавчому документі робить відповідну відмітку щодо залишку нестягнутої суми та суми стягнутого виконавчого збору. Відтак, законодавець, передбачивши зазначені дії виконавця, встановив, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми за виконавчим листом.

Крім цього, пунктом 20 розділу ІІІ Інструкції визначено, що повернення виконавчого документа стягувачу здійснюється за наявності підстав та в порядку, визначеному ~law11~. У постанові про повернення виконавчого документа стягувачу обов'язково роз'яснюється порядок повторного пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Отже, при стягненні виконавчого збору відповідно до ~law12~ без реального стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою, створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду. Таким чином, що постанова головного державного виконавця ВПВР Департаменту МЮУ про стягнення виконавчого збору №48869869 від 1 червня 2016 року є протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

Водночас, виходячи з того, що виконавче провадження №53349936 було відкрито Дарницьким районним відділом ДВС міста Києва ГТУЮ у місті Києві 7 лютого 2017 року саме на виконання постанови від 1 червня 2016 року ВП №448869869 про стягнення виконавчого збору, така постанова є також протиправною та такою, що підлягає скасуванню.

У своїй касаційній скарзі Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України просить скасувати рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року у справі №826/3349/17.

Ухвалою Верховного Суду від 15 липня 2019 року касаційну скаргу залишено без руху, оскільки вона не відповідає вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - "КАС України"), а тому, відповідно до частини 2 статті 332 КАС України, суд дійшов висновку про залишення її без руху зі встановленням особі, яка її подала, строку для усунення недоліків шляхом подання до суду документа про сплату судового збору.

У встановлений строк скаржник направив платіжне доручення №235 від 21 липня 2020 року на суму: 2560 грн, що дає змогу суду вирішити питання про відкриття або відмову у відкритті касаційного провадження.

Проте, ознайомившись з доводами касаційної скарги, Верховний Суд вважає за потрібне відмовити у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.

ІІ. Мотиви Верховного Суду

Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, оскарження рішень судів у касаційному порядку можливе лише у випадках, якщо таке встановлено законом.

До того ж, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

Згідно частини 3 статті 333 КАС України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження з перегляду ухвали про повернення заяви позивачеві (заявникові), а також судових рішень у справах, визначених частини 3 статті 333 КАС України, якщо рішення касаційного суду за наслідками розгляду такої скарги не може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Стаття 287 КАС України врегульовує особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, визначає право учасників виконавчого провадження звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо особа вважає, що рішенням державного виконавця порушено її права, свободи чи інтереси.

Верховний Суд встановив, що оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій прийняті у справі, предмет спору в якій підпадає під дію положень статті 287 КАС України. Одночасно, у касаційній скарзі скаржник посилається на те, що зазначена справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.

Оцінивши доводи касаційної скарги, Верховний Суд прийшов до висновку, що обґрунтовані посилання на існування обставин, які можуть свідчити про те, що рішення касаційного суду за наслідками розгляду скарги у цій справі може мати значення для формування єдиної правозастосовчої практики, у касаційній скарзі відсутні й такі обставини не встановлені Верховним Судом з поданих матеріалів касаційної скарги.

Крім того, оскаржувана постанова апеляційного суду ухвалена з урахуванням висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 березня 2020 року у справі №2540/3202/18.

За таких обставин і правового регулювання колегія суддів приходить до висновку, що у відкритті провадження в справі зазначеної категорії необхідно відмовити.

Суд звертає увагу скаржника на те, що відповідно до пункту 3 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі.

Керуючись статтями 248, 287, 333 КАС України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 18 лютого 2020 року і постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27 травня 2020 року у справі №826/3349/17 за позовом ОСОБА_1 до Дарницького відділу ДВС міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві, Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування рішень.

Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала. Копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і не може бути оскаржена.........................................

Н. М. Мартинюк

А. В. Жук

Ж. М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду