Історія справи

Ухвала КАС ВП від 18.05.2021 року у справі №640/7050/19

УХВАЛА

10 червня 2021 року

м. Київ

справа № 640/7050/19

адміністративне провадження № К/9901/19753/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Желєзного І. В.,

суддів: Берназюка Я. О., Чиркіна С. М.,

перевіривши касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Абінбев Ефес Україна"

на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року

у справі № 640/7050/19

за позовом Приватного акціонерного товариства "Абінбев Ефес Україна"

до Державної екологічної інспекції у Харківській області

про визнання протиправними та скасування акту і припису,

УСТАНОВИЛ:

У травні 2019 року Приватне акціонерне товариство "Абінбев Ефес Україна" звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної екологічної інспекції у Харківській області, в якому просило визнання протиправним та скасувати:

- висновки, викладені в акті відповідача від 16 січня 2019 року № 19/01-04/03-06, складеного за результатами проведення планового (позапланового) заходу державного нагляду (контролю) щодо додержання суб'єктом господарювання вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природніх ресурсів;

- винесений Держекоінспекцією у Харківській області припис від 31 січня 2019 року № 11/03-13 про усунення виявлених порушень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.

11 травня 2021 року позивачем подано до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 640/7050/19.

Ухвалою Верховного Суду від 17 травня 2021 року касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Абінбев Ефес Україна" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 640/7050/19 повернуто особі, яка її подала, оскільки така подана особою, яка не підтвердила права її підписувати.

27 травня 2021 року позивачем повторно направлено касаційну скаргу на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 640/7050/19.

В касаційній скарзі наявне клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження в якому зазначено, що ухвалу про повернення касаційної скарги отримано 26 травня 2021 року та після усунення її недоліків таку повторно подано в найкоротші строки.

Відповідно до частини 3 статті 329 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), строк на подання касаційної скарги також може бути поновлений у разі його пропуску з інших поважних причин.

В даному випадку, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що оформлення касаційної скарги у відповідності до вимог КАС України, дотримання строків касаційного оскарження при первинному зверненні до суду зі скаргою та бажання заявника, що підтверджується сукупністю послідовних та регулярних дій, реалізувати своє право на касаційне оскарження судових рішень у цій справі у найкоротші строки є підставою для поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження судових рішень.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 20 червня 2019 року у справі №826/12030/18, від 22 січня 2021 року у справі №580/1728/20, від 18 травня 2021 року у справі №826/7041/18.

Перевіривши матеріали касаційної скарги, суд дійшов висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з наступних підстав.

Судом установлено, що розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.

Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини 3 статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Тим самим Верховний Суд за допомогою загальної правозастосовчої діяльності дозволяє досягнути індивідуального блага з урахуванням того, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Таким чином, призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов'язковим для всіх судів та суб'єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень частини 5 статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин.

Суд також звертає увагу на положення пункту 32 Копенгагенської Декларації, схваленої 12-13 квітня 2018 року у Комітеті міністрів Ради Європи, згідно з яким схвалюється суворе та послідовне застосування критеріїв стосовно прийнятності заяви у судовому процесі та в повному обсязі використання можливості оголосити заяву неприйнятною, якщо заявники не постраждали від значної шкоди.

Суд враховує позицію Європейського Суду з прав людини, згідно з якою право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг; такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою.

Відповідно до частини 4 статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частини 4 статті 328 КАС України.

За правилами пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного провадження (крім справ, які відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України розглядаються за правилами загального позовного провадження) не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.

Тлумачення положень вказаних норм у їхньому взаємозв'язку дає змогу дійти висновку, що процесуальний закон пов'язує можливість касаційного перегляду у справах незначної складності тільки з тими юридичними фактами, вичерпний перелік яких викладений у підпунктах "а ", "б ", "в" та "г пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України. Водночас обов'язок доведення наявності таких виняткових обставин покладається на особу, яка звертається до суду з касаційною скаргою.

Вказані критерії прийнятності касаційної скарги встановлені задля можливості забезпечення Верховним Судом ключової мети касаційного перегляду - виправлення судових помилок та усунення недоліків судочинства, що призвели до порушення прав учасників справи. Касаційний перегляд за своєю сутністю має екстраординарний характер і спрямований на забезпечення основоположних гарантій справедливого судового розгляду, які становлять зміст конституційного принципу верховенства права.

Крім того, серед основних напрацьованих Європейським судом з прав людини підходів до касаційного перегляду судових рішень та, відповідно, застосування "процесуальних фільтрів" до такого перегляду слід віднести наступні:

- Конвенція не зобов'язує держави створювати апеляційні або касаційні суди, проте, якщо вони створені, то особі має гарантуватися дотримання гарантій п. 1 статті 6 ЄКПЛ на рівні цих судів, хоча у таких випадках можуть застосовуватися менш суворі стандарти.

- право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати передбачуваним обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг; оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб.

- сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору або наявність сумнів у правильності рішення, яке набрало законної сили, не може бути самостійною підставою для оскарження судового рішення.

- жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі.

- головною функцією судів вищих інстанцій з перегляду є розгляд правових питань, що мають важливе та виключне значення, усунення фундаментальних правових помилок і недоліків, допущених судами нижчих інстанцій, забезпечення єдності судової практики, уніфікованого та єдиного застосування права, а не новий розгляду справи.

В касаційній скарзі скаржник посилається на те, що дана справа підлягає касаційному оскарженню на підставі пп. "в" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, зазначаючи, що справа має виняткове значення для позивача.

Особа, яка подає касаційну скаргу до Верховного Суду, крім зазначення підстав для касаційного оскарження (детального обґрунтування неправильного застосування судом норм матеріального чи порушення процесуального права) зобов'язана зазначити та обґрунтувати з наданням відповідних доказів існування виняткового значного, передбаченого пп. "в" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, для перегляду Верховним Судом справи в касаційному порядку.

Проте, в касаційній скарзі не обґрунтовано передбаченого пп. "в" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України виняткового значення для перегляду Верховним Судом в касаційному порядку судового рішення, ухваленого у справі розглянутої за правилами спрощеного провадження.

Крім того, посилання скаржника на виняткове значення справи визначене пп. "в" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України має загальний характер та притаманне кожній аналогічній справі.

Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених пп. "а " - "г" п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні та такі обставини не вбачаються з поданих матеріалів касаційної скарги.

При цьому використання оціночних чинників, як-то: "винятковість значення справи для скаржника", "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи" тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".

Також у касаційній скарзі скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо питань застосування норми права у подібних правовідносинах.

При цьому, колегія суддів зазначає, якщо підставою для відкриття касаційного провадження скаржник вважає наявність випадку, передбаченого п. 3 ч. 4 ст. 328 КАС України, він повинен зазначити конкретну норму права, практику застосування якої необхідно сформувати, правовідносини, до яких ця норма повинна застосовуватись, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає його неправильність.

Враховуючи наведене скаржник не конкретизував щодо питання застосування яких конкретно норм матеріального та/або процесуального права Верховний Суд не сформулював правової позиції, а також не вказав, у межах яких саме подібних правовідносин немає висновку Верховного Суду (охарактеризувати зміст відносин (певний їхній аспект), яких (якого) стосується касаційна скарга, для можливості чіткого визначення відсутності правових висновків Верховного Суду за критерієм подібності предмету спірних відносин).

Отже, посилання на відсутність певних висновків Верховного Суду мають супроводжуватись вмотивованими аргументами неправильного застосування певної (певних) норми (норм) права у конкретних правовідносинах.

Тож, саме по собі посилання на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, за відсутності мотивованих аргументів неправильного застосування певної норми права, не є підставою для відкриття касаційного провадження.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом в ухвалах від 26 квітня 2021 року у справі № 120/2243/20-а, від 12 травня 2021 року у справі № 488/1644/16-а від 14 травня 2021 року у справі № 240/16944/20 від 19 травня 2021 року у справі № 280/160/20.

До того ж, при постановлені рішення суд апеляційної інстанції керувався правовою позицією викладеною Верховним Судом у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 1640/3394/18.

Отже відповідачем у касаційній скарзі не зазначено підстав касаційного оскарження судового рішення, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України.

Також необґрунтованим є посилання скаржника на те, що судом апеляційної інстанції не досліджено докази у справі, оскільки п. 1 ч. 2 ст. 353 КАС України регламентує прийнятність доводів про порушення норм процесуального права виключно за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пп. 1, 2, 3 ч. 4 ст.328 КАС України.

Таким чином, скаржник в касаційній скарзі фактично зазначає про необхідність здійснити переоцінку встановлених судом у справі обставин, а також надати перевагу одним доказам над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями ч. 2 ст. 341 КАС України.

Характер спірних правовідносин, предмет і категорія спору, коло учасників спірних правовідносин, правозастосовча практика, що складалася з приводу спорів цієї категорії, непоодинока кількість справ з подібними позовними вимогами, відсутність ознак, які роблять цю касаційну скаргу відмінною від інших, дають підстави вважати, що судові рішення, які ухвалені у вказаній справі, як у справі незначної складності, не підлягають касаційному оскарженню.

Відповідно до вимог пункту 1 частини 1 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Зазначена норма Кодексу узгоджується з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України, згідно з яким до основних засад судочинства відноситься забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках. Аналогічне положення закріплене у пункті 7 частини 3 статті 2 та частині 1 статті 13 КАС України, а також частині 1 статті 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Отже, касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню в розумінні статті 328 КАС України, а тому у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 цієї Рекомендації скарги в суд третьої інстанції повинні подаватися в першу чергу у рамках таких справ, які заслуговують третього судового розгляду, наприклад справи, які будуть розвивати право або які будуть сприяти однаковості тлумаченню закону. Їх коло може бути також обмежене скаргами по тих справах, які стосуються питань права, які мають значення для всього суспільства в цілому. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування того, чому її справа буде сприяти досягненню таких цілей. Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у рішенні у справі "Науменко проти України" (заява № 41984/98, п. 52), правова певність (визначеність) передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, недопустимості повторного розгляду вже раз вирішеної справи; цей принцип наполягає на тому, що жодна сторона не має права домагатися перегляду кінцевого і обов'язкового рішення тільки з метою нового слухання і вирішення справи; повноваження судів вищої ланки переглядати рішення повинні використовуватися для виправлення судових помилок, помилок у здійсненні правосуддя, а не заміни рішень; перегляд в порядку нагляду не може розглядатися як прихована апеляція, і сама можливість двох поглядів на один предмет не є підставою для повторного розгляду; відхилення від цього принципу можливе тільки, коли воно спричинене незалежними і непереборними обставинами.

На підставі вищенаведеного та з урахуванням того, що дана справа розглянута за правилами спрощеного провадження, а передбачені частиною 5 статті 328 КАС України виняткові обставини для перегляду Верховним Судом цієї справи в касаційному порядку скаржником не обґрунтовані у касаційній скарзі, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.

Керуючись статтями 12, 328, 333 КАС України,

УХВАЛИВ:

Поновити Приватному акціонерному товариству "Абінбев Ефес Україна" строк на касаційне оскарження рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 640/7050/19.

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Абінбев Ефес Україна" на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 17 листопада 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі № 640/7050/19 за позовом Приватного акціонерного товариства "Абінбев Ефес Україна" до Державної екологічної інспекції у Харківській області про визнання протиправними та скасування акту і припису.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає

СуддіІ. В. Желєзний Я. О. Берназюк С. М. Чиркін