Історія справи

Ухвала КАС ВП від 10.04.2019 року у справі №9901/166/19

УХВАЛА

09 квітня 2019 року

м. Київ

провадження П/9901/166/19

справа № 9901/166/19

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Анцупової Т. О., перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправною бездіяльності,

установив:

29 березня 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду, як суду першої інстанції, з адміністративним позовом до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів щодо відмови рішенням від 20 лютого 2019 року № 212дс-19 у відкритті дисциплінарного провадження відносно Генерального прокурора ОСОБА_3 та прокурора Одеської області ОСОБА_4;

- визнати протиправною бездіяльність Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів, яка полягає у: не відкритті дисциплінарного провадження за фактами, зазначеними ОСОБА_1 у його дисциплінарних скаргах; не проведенням службового розслідування щодо незаконних дій керівника місцевої прокуратури, не розгляду скарг ОСОБА_1 Генеральним прокурором ОСОБА_3 та прокурором області; не вжиття відповідних заходів по усуненню порушень Кримінального процесуального кодексу України, законів і Конституції України.

Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у цій справі суд звертає увагу на наступне.

Згідно зі ст. 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

У рішенні від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 Конституційний Суд України зазначив, що у своїх рішеннях він послідовно підкреслював значущість положень ст. 55 Конституції України щодо захисту кожним у судовому порядку своїх прав і свобод від будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб, а також стосовно неможливості відмови у правосудді.

В цьому рішенні Конституційний Суд України також вказав, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; е)розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Відтак, гарантоване ст. 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому п. 2 ч. 1 ст. 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Згідно абзацу 1 ч. 1 ст. 45 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII (далі - ~law15~) дисциплінарне провадження - це процедура розгляду Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів дисциплінарної скарги, в якій містяться відомості про вчинення прокурором дисциплінарного проступку.

~law16~ встановлено, що право на звернення до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів із дисциплінарною скаргою про вчинення прокурором дисциплінарного проступку має кожен, кому відомі такі факти.

Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів розміщує на своєму веб-сайті рекомендований зразок дисциплінарної скарги.

Відповідно до положень ~law17~ секретаріат Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у день надходження дисциплінарної скарги реєструє її та за допомогою автоматизованої системи визначає члена Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів для вирішення питання щодо відкриття дисциплінарного провадження.

Згідно з ~law18~ член Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів своїм вмотивованим рішенням відмовляє у відкритті дисциплінарного провадження, якщо дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку прокурора.

За змістом ~law19~ прокурор може оскаржити рішення, прийняте за результатами дисциплінарного провадження, до адміністративного суду або до Вищої ради правосуддя протягом одного місяця з дня вручення йому чи отримання ним поштою копії рішення.

Отже, оскарженню у судовому порядку підлягають рішення Комісії, які прийнято за результатами дисциплінарного провадження і право на таке оскарження має прокурор як суб'єкт цього дисциплінарного провадження; особи ж, за дисциплінарною скаргою яких Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів приймає рішення, не є суб'єктами дисциплінарного провадження і не наділені правом на оскарження рішень Комісії як за результатами дисциплінарного провадження, так і щодо вирішення питання про його відкриття.

Аналогічну правову позицію висловлено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2018 року у справі № 800/435/17 (провадження № 11-302заі18).

Водночас, Велика Палата Верховного Суду у постановах від 29 березня 2018 року у справі № 9901/374/18, від 17 жовтня 2018 року у справі № 9901/591/18 з посиланням на практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Конвенції, не є абсолютним (воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням), зазначила, що відсутність у національному праві регламентації права на оскарження рішень про відмову у відкритті дисциплінарного провадження стосовно прокурора є розумним обмеженням у процедурі дисциплінарної відповідальності прокурора, покликаним не перевантажувати судову систему за умови, що чинне законодавство передбачає конкретні способи захисту прав та інтересів зацікавленої особи.

Так, особа, яка подала дисциплінарну скаргу про вчинення прокурором дисциплінарного проступку, має право оскаржити рішення Комісії до Вищої ради правосуддя за наявності дозволу Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів на таке оскарження (~law20~).

З матеріалів справи встановлено, що рішенням Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів від 20 лютого 2019 року № 212дс-19 на підставі ~law21~ відмовлено у відкритті дисциплінарного провадження стосовно Генерального прокурора ОСОБА_3 та прокурора Одеської області ОСОБА_4

Водночас, відмовляючи у відкритті дисциплінарного провадження, Комісія дійшла висновку, що дисциплінарна скарга не містить конкретних відомостей про наявність ознак дисциплінарного проступку саме зазначених прокурорів.

Відтак, з огляду на правовідносини, які виникли між позивачем і Кваліфікаційно-дисциплінарною комісією прокурорів, стверджувані заявником порушення його суб'єктивних прав у зв'язку з відмовою у відкритті дисциплінарного провадження не можна вважати обґрунтованими і такими, що дійсно порушують його індивідуальні охоронювані законом права та/або інтереси як потерпілого від кримінального правопорушення.

До того ж обраний позивачем спосіб захисту - оскарження рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про відмову у відкритті дисциплінарного провадження в будь-якому випадку жодним чином не матиме позитивного впливу на хід досудового розслідування і не відновить/не захистить його прав як потерпілого.

Водночас, оскаржуване рішення, незважаючи на те, що його прийнято у зв'язку з дисциплінарною скаргою заявника, не створює для останнього юридичних прав та/чи обов'язків, а з огляду на завдання дисциплінарного провадження і правовий статус Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів у цих правовідносинах, рішення цього органу й не може порушувати особистих прав та/або інтересів заявника.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Згідно правової позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленої в постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 9901/472/18 поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті ч. 3 ст. 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.

За такого правового врегулювання та матеріалів позовної заяви, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про відмову у відкритті дисциплінарного провадження, а також діяльність щодо його постановлення у спірних правовідносинах не підлягають оскарженню в судах.

Отже суд дійшов висновку, що законних підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом немає, а тому відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 170 КАС України, у відкритті провадження у справі слід відмовити.

Керуючись ст. 22, 170, 248, 266, 295 КАС України.

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів про визнання протиправною бездіяльності.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Суддя Т. О. Анцупова