Історія справи

Постанова ВП ВС від 06.11.2019 року у справі №352/536/17
Ухвала КАС ВП від 31.01.2019 року у справі №352/536/17

УХВАЛА

07 лютого 2019 року

Київ

справа №352/536/17

адміністративне провадження №К/9901/44185/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Берназюка Я.О., судді Гриціва М.І., судді Коваленко Н.В., під час розгляду в письмовому провадженні у касаційному порядку справи № 352/536/17

за касаційною скаргою ОСОБА_2

на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року

за позовом ОСОБА_2

до Тисменицької районної державної адміністрації,

третя особа: ОСОБА_3,

про скасування рішення комісії та розпорядження,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до Тисменицької районної державної адміністрації, в якому просила скасувати рішення комісії з питань захисту прав дитини Тисменицької РДА Івано-Франківської області № 05-15/02-24 від 14 вересня 2015 року "Про визначення порядку участі ОСОБА_4 у вихованні дочки ОСОБА_5" та розпорядження голови Тисменицької РДА Івано-Франківської області № 373 від 16 вересня 2015 року "Про визначення порядку участі ОСОБА_4 у вихованні дочки ОСОБА_5".

Постановою Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2017 року позовні вимоги задоволено.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувані рішення та розпорядження відповідачів не конкретизовані, не достатньо обґрунтовані, не містять визначеного часу та місця спілкування батька з дитиною, рішення комісії не містить відомостей щодо обстеження умов проживання дитини та батьків, воно прийняте у відсутності матері дитини, яка з поважних причин не з'явилася на засідання комісії, а відповідачі не надали суду доказів на підтвердження обставин, на які вони посилались, заперечуючи позов.

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено частково, постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2017 року скасовано, а провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Тисменицької районної державної адміністрації, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_4 про скасування рішення комісії та розпорядження закрито.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що оскільки порядок участі батьків у вихованні дитини врегульовується положеннями Сімейного кодексу України, оскаржувані акти прийняті з урахуванням вимог сімейного законодавства, то відповідно даний спір повинен розглядатись за правилами цивільного судочинства, бо спір виник в площині сімейних відносин.

На ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року до суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2, в якій скаржник, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та на порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 07 серпня 2017 року.

Касаційна скарга подана 27 листопада 2017 року.

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у справі № 352/536/17, витребувано адміністративну справу та запропоновано сторонам надати заперечення на касаційну скаргу, однак розгляд справи цим судом не був закінчений.

Згідно з пунктом 4 Перехідних положень КАС України касаційні скарги на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 березня 2018 року для розгляду цієї справи визначено новий склад колегії суддів, а саме: судді-доповідача Берназюка Я.О., суддів Гриціва М.І. та Коваленко Н.В.

Суддя-доповідач Берназюк Я.О. ухвалою від 24 січня 2019 року прийняв до свого провадження адміністративну справу та призначив її до розгляду ухвалою від 06 лютого 2019 року в порядку письмового провадження за наявними матеріалами без повідомлення та виклику учасників справи колегією у складі трьох суддів на 07 лютого 2019 року.

В обґрунтування касаційної скарги скаржник зазначає, що вказана справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки судами було неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права. Зазначає також, що у справі оскаржуються рішення суб'єктів владних повноважень виключно з мотивів порушення самого порядку їх прийняття, тому розгляд справи за правилами адміністративного судочинства є правомірним.

Відповідно до частини 6 статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду в усіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Враховуючи, що учасник справи оскаржує рішення судів першої та апеляційної інстанцій з підстав порушення правил предметної юрисдикції, то за правилами частини 6 статті 346 КАС України є підстава для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Конституційний Суд України у рішенні від 09 вересня 2010 року № 19-рп/2010 прийшов до наступних висновків. Відповідно до частини 2 статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною.

Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. В Україні систему судів утворено згідно з положеннями Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення найбільш ефективних механізмів захисту прав і свобод людини у відповідних правовідносинах.

Частиною 2 статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у пунктах 23,24 та тексті свого рішення у справа "Сокуренко і Стригун проти України" ( № 29458/04 та № 29465/04) відповідно до прецедентної практики Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві керується законом, що приймається парламентом" (Zand v. Austria № 7360/76); фраза "встановленим законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність; термін "судом, встановленим законом" у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів; вимога стосовно того, що суд має бути "встановленим законом" є однією з декількох вимог Конвенції та протоколів до неї і встановлює, що дії національних органів мають базуватись на внутрішньому праві; вся організаційна система судів, включаючи не тільки питання, які підпадають під юрисдикцію певних видів судів, але також встановлення окремих судів та визначення їх місцевої юрисдикції (Coeme and others v. Belgium № 32492/96).

Крім того, Європейський суд з прав людини у Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі (Dobbertin v. France № 88/1991/340/413).

Керуючись статтями 341, 345, 346, 347, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

Передати справу № 352/536/17 за касаційною скаргою ОСОБА_2 на ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 листопада 2017 року за позовом ОСОБА_2 до Тисменицької районної державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_4, про скасування рішення комісії та розпорядження на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Я.О. Берназюк

Судді: М.І. Гриців

Н.В. Коваленко