Історія справи

Ухвала КАС ВП від 08.09.2021 року у справі №9901/337/21
Постанова ВП ВС від 29.11.2021 року у справі №9901/337/21

УХВАЛА

06 вересня 2021 року

Київ

справа №9901/337/21

адміністративне провадження № П/9901/337/21

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Гончарової І. А., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 (АДРЕСА_1) до Президента України Зеленського Володимира Олександровича (01220, м. Київ, вул. Банкова, 11) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

20 серпня 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою до Президента України Зеленського Володимира Олександровича, в якій просить Суд:

- визнати протиправною бездіяльність Президента України Зеленського Володимира Олександровича щодо неоприлюднення наявної у нього публічної інформації, що становить суспільний інтерес, про наявність якої він стверджував у своєму інтерв'ю від 24 червня 2021 року, оприлюдненому в мережі Інтернет, а саме інформації від Служби безпеки України, розвідувальних органів України або від будь - яких інших осіб щодо ОСОБА_1, на підставі якої Президент України Зеленський Володимир Олександрович стверджував, що "з терористами, сепаратистами ОСОБА_3 торгував, заробляв разом з п'ятим президентом", "ймовірно разом з колишнім президентом вони це робили і заробляли";

- зобов'язати Президента України Зеленського Володимира Олександровича оприлюднити наявну у нього публічну інформацію, що становить суспільний інтерес, про наявність якої він стверджував у своєму інтерв'ю від 24.06.2021, оприлюдненому в мережі Інтернет, а саме інформації від Служби безпеки України, розвідувальних органів України або від будь - яких інших осіб щодо ОСОБА_1, на підставі якої Президент України Зеленський Володимир Олександрович стверджував, що "з терористами, сепаратистами ОСОБА_3 торгував, заробляв разом з п'ятим президентом", "ймовірно разом з колишнім президентом вони це робили і заробляли".

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 серпня 2021 року для розгляду цієї справи визначено склад колегії суддів:

Гончарова І. А.- головуючий суддя, судді: Блажівська Н. Є., Васильєва І. А., Олендер І. Я., Ханова Р. Ф.

Ухвалою Верховного Суду від 25 серпня 2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії залишено без руху у зв'язку із недодержанням вимог, визначених статтею 160 Кодексу адміністративного судочинства України, та встановлено позивачу строк протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали для усунення недоліків позовної заяви.

На виконання вимог ухвали Верховного Суду від 25 серпня 2021 року позивач надіслав на адресу Суду заяву про усунення недоліків, до якої додав уточнену позовну заяву.

Так, у заяві про усунення недоліків та уточненій позовній заяві позивач зазначив, що протиправна бездіяльність Президента України Зеленського Володимира Олександровича полягає у тому, що відповідач всупереч вимог пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" не оприлюднив наяву у нього достовірну, повну та точну інформацію стосовно позивача, чим порушив право останнього на доступ до інформації щодо нього.

Позивач наголосив на тому, що протиправну бездіяльність відповідач допустив саме під час здійснення владних управлінських функцій як суб'єкт владних повноважень - розпорядних публічної інформації.

Надавши оцінку надісланій на виконання вимог ухвали Верховного Суду від 25 серпня 2021 року про залишення позовної заяви без руху заяві та уточненій позовній заяві, Суд дійшов висновку про те, що встановлені ухвалою від 25 серпня 2021 року недоліки не усунуто, виходячи з наступного.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Кодексу адміністративного суду України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, рішень, дій чи бездіяльності органів, які обирають (призначають), звільняють членів Вищої ради правосуддя, щодо питань обрання (призначення) на посади членів Вищої ради правосуддя, звільнення їх з таких посад, бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

Згідно з частиною першою статті 266 Кодексу адміністративного суду України визначено, що правила цієї статті поширюються на розгляд адміністративних справ щодо: 1) законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів і розпоряджень Президента України; 2) законності дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) законності актів Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 4) законності рішень Вищої ради правосуддя, ухвалених за результатами розгляду скарг на рішення її Дисциплінарних палат; 5) законності бездіяльності Кабінету Міністрів України щодо невнесення до Верховної Ради України законопроекту на виконання (реалізацію) рішення Українського народу про підтримку питання загальнодержавного значення на всеукраїнському референдумі за народною ініціативою.

З огляду на викладене, Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо оскарження актів, дій, бездіяльності Президента України, які прийнято/вчинено/допущено у правовідносинах, в яких такий суб'єкт владних повноважень реалізовував свої владні (управлінські) функції.

Процесуальний закон вимагає, щоб у позовній заяві про оскарження дій чи бездіяльності позивач, з-поміж іншого, обґрунтував, які конкретно з його прав та охоронюваних законом інтересів порушують такі дії/бездіяльність суб'єкта владних повноважень та які правові наслідки безпосередньо для нього вони породжують, якими доказами такі обставини підтверджуються.

Пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного суду України кожна особа має право в порядку, встановленому Пунктом 2 частини 1 статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Гарантоване статтею 55 Конституції України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача стосовно оскаржуваного рішення, дії чи бездіяльності було обґрунтованим, і таке порушення прав має бути реальним, стосуватися особистих прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Отже, право на судовий захист не є абсолютним. Законодавцем встановлені вимоги щодо форми та змісту звернень, з якими особа звертається до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Вимоги, що пред'являються до змісту позовної заяви, чітко визначені у статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним; воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

Отже, встановлення вимог щодо форми та змісту позовної заяви не є обмеженням доступу до суду, а визначені законодавцем з метою забезпечення єдиної процесуальної форми позовних заяв. Крім того, з метою більшого гарантування прав суб'єктів законом передбачені спеціальні норми (стаття 169 КАС України), згідно з якими особі надається можливість усунути недоліки заяви на підставі ухвали судді.

У справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності, зокрема, Президента України, визначених статтею 266 Кодексу адміністративного судочинства України, право позивачів на доступ до суду для такого оскарження не є абсолютним. Це право підлягає дозволеним Кодексом адміністративного судочинства України обмеженням, зокрема, щодо умов прийняття позовної заяви в частині обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача.

При цьому зміст та обсяг порушеного права та викладення обставин, якими воно підтверджується, в кожному конкретному випадку можуть різнитися, але принаймні на рівні формулювання викладу їх змісту вони мають бути достатніми, щоб визначити предмет спору, його юрисдикційну належність, характер вимог, часові межі події порушення, нормативне регулювання спірних відносин, а також обставин, за яких можна ухвалити одне з обов'язкових процесуальних рішень, пов'язаних із визнанням позовної заяви прийнятою/неприйнятою.

Необхідно звернути увагу на те, що протиправна бездіяльність суб'єкта владних повноважень - це зовнішня форма поведінки (діяння) цього органу, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Із позовної заяви не вбачається, яка саме бездіяльність Президента України як суб'єкта владних повноважень, який реалізував публічно - владні управлінські функції (з посиланням на відповідне повноваження, надане Конституцією України) у публічних правовідносинах, що виникли між ним та відповідачем, безпосередньо призвели до порушення прав та інтересів ОСОБА_1. При цьому позивач не конкретизував, які саме його права та охоронювані законом інтереси порушуються такою бездіяльністю відповідача та які правові наслідки безпосередньо для нього така бездіяльність породжує.

Крім того, Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини 2 статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14 грудня 2011 року № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України).

Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 169, 243, 248, 256, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Президента України Зеленського Володимира Олександровича про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - повернути позивачу.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її прийняття та набирає законної сили після її перегляду в апеляційному порядку або після закінчення строку на апеляційне оскарження.

Роз'яснити позивачеві, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом..............

І. А. Гончарова,

Суддя Верховного Суду