Історія справи

Ухвала КАС ВП від 23.09.2020 року у справі №2а-505/2006

УХВАЛА

02 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 2а-505/2006

провадження № К/9901/23832/20

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Н. В. Коваленко,

суддів: Я. О. Берназюка, І. В. Желєзного,

перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту, зобов'язання видати державний акт на право приватної власності на землю,

УСТАНОВИЛ:

У серпні 2006 року позивачі звернулися до суду з позовом до Миколаївської сільської ради про визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту, зобов'язання видати державний акт на право приватної власності на землю.

Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2006 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2007 року, позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_1 звернувся з касаційною скаргою до Верховного Суду як суду касаційної інстанції в адміністративних справах відповідно до статті 327 Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав чинності 15 грудня 2017 року на підставі Закону України від 3 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів".

Згідно з відтиском поштового штемпеля на конверті касаційна скарга разом з клопотанням про поновлення направлена до суду 10 вересня 2020 року.

Ухвалою Верховного Суду від 21 вересня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху, оскільки причини пропуску строку на касаційне оскарження визнані неповажними, та надано десятиденний строк з дня вручення копії ухвали для усунення недоліку касаційної скарги, шляхом звернення до суду із заявою, в якій зазначити інші підстави для поновлення строку.

Копію ухвали Верховного Суду про залишення касаційної скарги без руху ОСОБА_1 отримав 05 жовтня 2020 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

На виконання вимоги ухвали 21 жовтня 2020 року від скаржника надійшло уточнене клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішень. В обґрунтування клопотання вказує на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду винесено 10 травня 2007 року у відкритому судовому засіданні за участю його представника за довіреністю ОСОБА_4. Однак, остання, зловживаючи його довірою, як особи, інтереси якої вона представляла, ввела його в оману під час розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, повідомивши неправдиві відомості про результат розгляду справи апеляційним судом, а саме впевнивши його в тому, що рішенням суду відмовлено у задоволенні позовних вимог позивачів та спірна ділянка залишається у його власності. Також вказує, що копію оскаржуваного рішення суду апеляційної інстанції не отримував, рішення не оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень, тобто не є загальнодоступним. У зв'язку з вказаним він був позбавлений можливості своєчасно звернутися до суду касаційної інстанції для реалізації права на касаційне оскарження рішення суду.

Вирішуючи клопотання скаржника, суд виходить з такого.

Частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли Частиною 1 статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено неможливість такого поновлення.

При цьому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

У рішенні від 29 жовтня 2015 року (заява №32053/13) у справі "Устименко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив наступне: "Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами.

Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності".

Крім того, у своєму рішенні від 03 квітня 2008 року зі справи "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини роз'яснив, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження,

Враховуючи значний проміжок часу між ухваленням оскаржуваного рішення та зверненням ОСОБА_1 до суду з касаційною скаргою (більше 13 років), суд дійшов висновку про неповажність причин пропуску строку на касаційне оскарження.

Пунктом 4 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку касаційного оскарження, визнані судом неповажними.

З урахуванням вказаного, суд дійшов висновку про наявність підстав для відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись пунктом 4 частини 1 статті 333 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 грудня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Одеської області від 10 травня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3 до Миколаївської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області, третя особа - ОСОБА_1, про визнання незаконним рішення сільської ради, визнання недійсним державного акту, зобов'язання видати державний акт на право приватної власності на землю.

2. Надіслати ОСОБА_1 копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач Н. В. Коваленко

Суддя Я. О. Берназюк

Суддя І. В. Желєзний