Історія справи

Постанова ВП ВС від 15.11.2018 року у справі №9901/751/18
Ухвала КАС ВП від 02.09.2018 року у справі №9901/751/18

УХВАЛА

31 серпня 2018 року

Київ

справа №9901/751/18

адміністративне провадження №П/9901/751/18

Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Пасічник С.С., перевіривши позовну заяву ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання ухвали члена її Третьої Дисциплінарної палати від 23 лютого 2018 року №1675/0/18-18 протиправною і нечинною (незаконною), зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди,

встановив:

17 серпня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду як суду першої інстанції з позовною заявою (яка надійшла до суду 27 серпня 2018 року) до Вищої ради правосуддя про визнання ухвали члена її Третьої Дисциплінарної палати ОСОБА_2 від 23 лютого 2018 року №1675/0/18-18 протиправною і нечинною (незаконною), зобов'язання відповідача прийняти і розглянути по суті скарги позивача, стягнення моральної шкоди.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27 серпня 2018 року визначено колегію суддів для розгляду даної справи у складі: Пасічник С.С. (головуючий суддя), Васильєва І.А., Ханова Р.Ф., Хохуляк В.В., Юрченко В.П.

Згідно з частиною 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За змістом частини 4 статті 22 КАС України Верховному Суду як суду першої інстанції підсудні справи щодо встановлення Центральною виборчою комісією результатів виборів або всеукраїнського референдуму, справи за позовом про дострокове припинення повноважень народного депутата України, а також справи щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів.

Особливості провадження у справах щодо оскарження актів, дій чи бездіяльності Верховної Ради України, Президента України, Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів передбачені статтею 266 КАС України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі "Краска проти Швейцарії" встановлено: "Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути "почуті", тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами".

Частиною 10 статті 131 Конституції України установлено, що відповідно до закону в системі правосуддя утворюються органи та установи для забезпечення добору суддів, прокурорів, їх професійної підготовки, оцінювання, розгляду справ щодо їх дисциплінарної відповідальності, фінансового та організаційного забезпечення судів.

Відповідно ж до пункту 3 частини 1 статті 131 Конституції України в Україні діє Вища рада правосуддя, яка розглядає скарги на рішення відповідного органу про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді чи прокурора.

Аналогічне положення закріплено у пункті 5 частини 1 статті 3 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21 грудня 2016 року №1798-VIII, який визначає статус, повноваження, засади організації та порядок діяльності Вищої ради правосуддя.

Порядок дисциплінарного провадження щодо судді врегульовано Законом України від 02 червня 2016 року №1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ~law14~), зокрема, ~law15~ визначено право на звернення зі скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою) має будь-яка особа.

Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів, ОСОБА_1 реалізував своє право на звернення до Вищої ради правосуддя, подавши скарги на дії суддів Попільнянського районного суду Житомирської області ОСОБА_7. та Апеляційного суду Житомирської області ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які, на думку позивача, вчинили дисциплінарні проступки.

Дисциплінарне провадження розпочинається за скаргою щодо дисциплінарного проступку судді (дисциплінарною скаргою), поданою відповідно до ~law16~, або за ініціативою Дисциплінарної палати чи Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у випадках, визначених законом.

Дисциплінарне провадження включає: 1) попереднє вивчення та перевірку дисциплінарної скарги; 2) відкриття дисциплінарної справи; 3) розгляд дисциплінарної скарги та ухвалення рішення про притягнення або відмову в притягненні судді до дисциплінарної відповідальності (~law17~).

За приписами ~law18~ дисциплінарне провадження щодо судді здійснюють дисциплінарні палати Вищої ради правосуддя у порядку, визначеному Законом України "Про Вищу раду правосуддя", з урахуванням вимог Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Відповідно до ~law21~ член Дисциплінарної палати, визначений для попередньої перевірки відповідної дисциплінарної скарги (доповідач): вивчає дисциплінарну скаргу і перевіряє її відповідність вимогам закону та наявність підстав для залишення без розгляду дисциплінарної скарги чи відмови у відкритті дисциплінарної справи; за наявності підстав, визначених ~law22~, - повертає дисциплінарну скаргу скаржнику.

~law23~ передбачено, що дисциплінарна скарга залишається без розгляду та повертається скаржнику, якщо:

1) дисциплінарна скарга подана з порушенням порядку, визначеного Законом України "Про судоустрій і статус суддів", або не підписана чи не містить прізвища, імені, по батькові скаржника або судді, місця проживання (місця перебування, місцезнаходження) скаржника;

2) дисциплінарна скарга не містить відомостей про ознаки дисциплінарного проступку судді;

3) дисциплінарна скарга не містить посилання на фактичні дані (свідчення, докази) щодо дисциплінарного проступку судді;

4) дисциплінарна скарга містить виражені у непристойній формі висловлювання або висловлювання, що принижують честь і гідність будь-якої особи;

5) у дисциплінарній скарзі порушується питання про притягнення до дисциплінарної відповідальності судді, звільненого з посади або повноваження якого припинені;

6) дисциплінарна скарга ґрунтується лише на доводах, що можуть бути перевірені виключно судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Рішення про повернення дисциплінарної скарги має бути вмотивованим та оскарженню не підлягає (~law25~).

Отже, зі змісту наведених законодавчих приписів можна зробити висновок, що рішення Дисциплінарної палати (зокрема, й ухвала її члена щодо залишення без розгляду та повернення дисциплінарної скарги) не може бути самостійним предметом судового розгляду.

Водночас, в розумінні ~law26~, оскарженню до Вищої ради правосуддя підлягає рішення дисциплінарного органу Вищої ради правосуддя, прийняте за результатами розгляду скарги на дії судді по суті.

Як вже зазначалось в цій ухвалі, ухвалою члена Третьої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя ОСОБА_2 від 23 лютого 2018 року №1675/0/18-18 скарги ОСОБА_1 на дії суддів Попільнянського районного суду Житомирської області ОСОБА_7. та Апеляційного суду Житомирської області ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 залишено без розгляду та повернуто скаржнику як такі, що не відповідають вимогам ~law27~, й водночас зазначено, що ухвала оскарженню не підлягає.

Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі "Перетяка та Шереметьєв проти України").

У Рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення (стаття 55 Конституції України).

Аналогічна правова позиція викладена і у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15 лютого 2018 року у справі №П/800/526/17, від 22 березня 2018 року у справі №П/9901/135/18 та від 10 травня 2018 року у справі №П/9901/385/18.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

При цьому, поняття "спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства" слід тлумачити в більш ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.

Враховуючи викладене, Суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для відкриття провадження у справі за заявленим позовом, а тому у його відкритті слід відмовити на підставі пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України.

Керуючись статтями 22, 170, 248, 266 КАС України, Суд

ухвалив:

Відмовити у відкритті провадження у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання ухвали члена її Третьої Дисциплінарної палати від 23 лютого 2018 року №1675/0/18-18 протиправною і нечинною (незаконною), зобов'язання вчинити певні дії, стягнення моральної шкоди.

Ухвала Верховного Суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення Верховного Суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до Великої Палати Верховного Суду протягом п'ятнадцяти днів з дня постановлення..............

С.С. Пасічник,

Суддя Верховного Суду