УХВАЛА

про відмову у відкритті касаційного провадження

31 липня 2019 року

м. Київ

справа №462/3575/17

провадження №К/9901/20629/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Єзерова А. А., суддів Кравчука В. М., Стародуба О. П.,

перевіривши касаційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від
20.06.2019 у справі № 462/3575/17 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії,

УСТАНОВИЛ:

04.08.2017 ОСОБА_1 звернувся до Залізничного районного суду міста Львова з позовом про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії.

Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 23.04.2019 позов задоволено частково.

Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оскаржило це рішення в апеляційному порядку.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 27.05.2019 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області залишено без руху, оскільки на порушення п. 1 ч. 5 ст. 296 КАС України заявником до скарги не було додано документ про сплату судового збору. Надано десятиденний строк з дня вручення копії ухвали суду апеляційної інстанції для усунення зазначених недоліків.

Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 у справі № 462/3575/17 відмовлено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Львівській області в клопотанні про звільнення від сплати судового збору, апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Залізничного районного суду міста Львова від 23.04.2019 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про зобов'язання здійснити перерахунок пенсії повернуто особі, яка її подала.

Вважаючи вказану ухвалу такою, що постановлена з порушенням вимог процесуального закону, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області оскаржило її в касаційному порядку.

Надаючи оцінку висновкам суду апеляційної суду та аргументам касаційної скарги щодо їхньої обґрунтованості, Верховний Суд виходить з такого.

За змістом п. 1 ч. 5 ст. 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі за текстом - КАС України) до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.

Відповідно до ч. 2 ст. 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених ч. 2 ст. 298 КАС України, застосовуються положення ч. 2 ст. 298 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених ч. 1 ст. 169 КАС України, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За правилами п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, в установлений судом строк, вона повертається позивачеві.

Зважаючи на викладене, Верховний Суд констатує, що суд апеляційної інстанції, повертаючи апеляційну скаргу з підстав не усунення недоліків скарги, слушно застосував положення п. 1 ч. 4 ст. 169 та ч. 2 ст. 298 КАС України, правильне їхнє застосовування є очевидним, а аргументи касаційної скарги не викликають сумніву щодо застосування чи тлумачення зазначених норм процесуального права.

Ще одним правовим питанням, на яке мав відповісти суд апеляційної інстанції під час розгляду клопотання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про звільнення від сплати судового збору, було те, чи наявні фактичні та юридичні підстави для звільнення скаржника від сплати судового збору.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" ураховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі, за таких умов:

1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача-фізичної особи за попередній календарний рік; або

2) позивачами є:

а) військовослужбовці;

б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;

в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;

г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;

ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або

3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.

Тим часом ч. 2 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" закріплено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.

Отже, суд наділений повноваженнями зменшити тягар судових витрат для особи, яка до нього звертається. Водночас конструкція наведених правових норм дає підстави для висновку, що зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, є не обов'язком суду, а саме його повноваженням як формою суддівського розсуду, який може бути реалізований за наявності певних обставин.

До того ж стосовно сплати судового збору законодавець визначив вичерпний перелік умов, за наявності яких можливе зменшення тягаря тих судових витрат, яких зазнає сторона.

Зокрема, особа, яка звертається до суду, має право подати відповідне клопотання, в якому навести обставини щодо її майнового стану, за наявності підстав, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом повноваження зменшити тягар судових витрат стосовно сплати судового збору, якого зазнає сторона. Такі обставини мають бути підтверджені належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами.

Суд, що розв'язує питання про відкриття провадження (взяття до розгляду заяви, скарги), встановивши за результатами розгляду відповідного клопотання наявність установленої законом підстави для зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, та дійшовши висновку про потребу реалізації такого свого повноваження, самостійно, зважаючи на наявні обставини, визначає спосіб зменшення цього тягаря. Визначення способу зменшення тягаря судових витрат, якого зазнає сторона, є прерогативою відповідного суду.

Зважаючи на обставини справи, скаржник у цій ситуації не є суб'єктом, на якого поширюється дія ч. 1 ст. 8 Закону України "Про судовий збір" з питань звільнення від сплати судового збору, відстрочення, розстрочення його сплати чи зменшення його розміру, а отже фактичний склад цієї справи не містить підстав, з якими закон пов'язує можливість реалізації судом повноважень для зменшення тягаря судових витрат стосовно сплати судового збору, якого зазнає сторона.

Крім того, звертаючись до суду з клопотанням про звільнення від сплати судового збору, заявник жодними доказами не підтверджує неспроможність сплати суми судового збору у встановленому законом розмірі.

Одночасно треба наголосити, що коли бюджетні установи діють як суб'єкти владних повноважень, то обмежене фінансування такої установи не є підставою для відстрочення чи звільнення від сплати судового збору.

Суд також підкреслює, що особа, яка утримується коштом Державного бюджету України, має повноваження в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів, якими можна було б забезпечити сплату судового збору, а тому обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з Державного бюджету України та браком в ньому коштів, призначених для сплати судового збору суб'єктами владних повноважень, не є підставою для звільнення від сплати судового збору чи відстрочення сплати судового збору до ухвалення судового рішення за результатами перегляду справи.

До того ж Суд звертає увагу сторін на те, що у ст. 129 Конституції України та ст. 8 КАС України закріплено принцип рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, як органи державної влади, що утримуються коштом Державного бюджету України, так і фізичних та юридичних осіб поставлено законом у рівні умови стосовно обов'язку сплачувати судовий збір, тому вибіркове надання судом суб'єктивних переваг одним учасникам процесу перед іншими учасниками судового процесу у спосіб звільнення від сплати судового збору чи відстрочення сплати судового збору, окрім випадків, встановлених статтею 8 Закону України "Про судовий збір", призведе до порушення вказаного вище конституційного принципу, що є неприпустимим у правовій державі.

Також Суд не сприймає покликань особи, що подала касаційну скаргу, на брак коштів за відповідним напрямком їхнього використання як на обмеження доступу до правосуддя для суб'єкта владних повноважень. Національне законодавство і практика Європейського суду з прав людини в контексті забезпечення права на справедливий суд спрямовані на захист прав саме людини. Натомість суб'єкти владних повноважень здійснюють оскарження судових рішень в порядку, передбаченому законом, та, з урахуванням обставин цієї касаційної скарги, не можуть розраховувати та звільнення від сплати судового збору.

Твердження скаржника, що принцип верховенства права не діє, якщо немає реальної можливості захистити законні інтереси держави, спростовуються тим, що метою верховенства права є обмеження сваволі державної влади та ефективний захист прав і свобод людини, а не забезпечення можливості оскарження судових рішень державними органами.

Зважаючи на наведене та беручи до уваги, що суд апеляційної інстанції під час розв'язання питання про взяття до розгляду апеляційної скарги надав правильну оцінку апеляційній скарзі та клопотанню скаржника про звільнення від сплати судового збору з погляду дотримання ним вимог КАС України щодо форми та змісту відповідних процесуальних заяв, аргументи касаційної скарги стосовно цих питань не дають підстав для висновку про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.

За змістом п. 2 ч. 2 цієї ж статті у випадку оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Дія зазначеної норми поширюється, з-поміж іншого, на ухвали суду апеляційної інстанції, перелік яких наведений у частині 3 статті 328 КАС України, і до цього переліку також належить й ухвала суду апеляційної інстанції про повернення апеляційної скарги.

З огляду на викладене, а також беручи до уваги той факт, що зміст оскарженої ухвали свідчить про правильне застосування судом апеляційної інстанцій норм процесуального права та не викликає сумнівів щодо їхнього застосування чи тлумачення, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для визнання касаційної скарги необґрунтованою та відмови у відкритті касаційного провадження.

Керуючись ст.ст. 328, 333, 359 КАС України,

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на ухвалу Восьмого апеляційного адміністративного суду від 20.06.2019 у справі №462/3575/17.

2. Копію цієї ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами надіслати особі, яка її подала.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідач А. А. Єзеров

Суддя В. М. Кравчук

Суддя О. П. Стародуб