Історія справи

Ухвала КАС ВП від 01.03.2018 року у справі №9901/446/18

ВЕРХОВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову у відкритті провадження у справі

28.02.2018 м. Київ П/9901/446/18 9901/446/18 Верховний Суд у складі судді Верховного Суду у Касаційному адміністративному суді Кравчука В.М., перевіривши матеріали адміністративної справи за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

УСТАНОВИЛ:

1. ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до Вищої ради правосуддя, третя особа на стороні відповідача ОСОБА_3, в якому просить:

- переглянути ухвалу Вищої ради правосуддя від 24.01.2018 № 528/0/18-18;

- скасувати ухвалу Вищої ради правосуддя від 24.01.2018 № 528/0/18-18;

- визнати дії Вищої ради правосуддя протиправними;

- передати справу на розгляд Вищої ради правосуддя.

2. В обґрунтування позову покликається на те, що 03.01.2018 звернувся до Вищої ради правосуддя зі скаргою на дії прокурора Слобідського району Харківської місцевої прокуратури № 5 ОСОБА_3 За результатами перевірки членом Вищої ради правосуддя Мамонтовою І.Ю. ухвалою від 24.01.2018 № 528/0/18-18 скаргу було залишено без розгляду.

3. ОСОБА_2 не погоджується з висновками, викладеними в цій ухвалі, вважає їх неприпустимими з огляду на те, що він надав усі докази, які підтверджують злочинність дій прокурора, а Вища рада правосуддя у своєму рішенні допустила бездіяльність. Бездіяльність, на погляд позивача, проявляється в даному разі у тому, що з одного боку відповідач робить висновок про відсутність в діях прокурора ОСОБА_3 порушення вимог щодо несумісності, а з іншого - вказані обставини є підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності. Висновки протирічать між собою, а відповідач через формальні обставини зняв з себе відповідальність по очищенню кадрів, що суперечить ст. 4 Закону України "Про запобігання корупції".

4. Окрім того, позивач з посиланням на ст. 55 Конституції України, ст. 6 КАС України звертає увагу, що він є суб'єктом цього дисциплінарного провадження, а тому має право оскаржити до Верховного Суду, як суду першої інстанції, вказане рішення та бездіяльність Вищої ради правосуддя і справа підлягає розгляду в порядку саме адміністративного судочинства.

5. Позивач вважає, що оскаржувані рішення та бездіяльність Вищої ради правосуддя порушують також його права як потерпілого у кримінальному провадженні, яке здійснює прокурор ОСОБА_3.

І. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ

6. Вирішуючи питання щодо відкриття провадження у справі, Суд звертає увагу на умови реалізації конституційного права на судовий захист, межі судової юрисдикції і юрисдикції адміністративних судів зокрема.

7. У частині 1 статті 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

8. У справі за зверненнями жителів міста Жовті Води Конституційний Суд України офіційно розтлумачив цю конституційну норму і вирішив, що частину 1 статті 55 Конституції України треба розуміти так, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Суд не може відмовити у правосудді, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх права і свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод. (п. 1 Рішення від 25.12.1997 N 9-зп)

9. З наведеного офіційного тлумачення ч. 1 ст. 55 Конституції України випливають наступні умови, за яких суд не може відмовити у правосудді:

(1) людина звернулася за захистом прав і свобод, які належать їй особисто, а не будь-яким особам. Ця умова випливає також із співставлення ч. 1 ст. 55 Конституції України з частинами 3,5,6 цієї статті, в яких йдеться про захист "своїх" прав, тобто прав, які належать особі, яка їх захищає;

(2) людина вважає, що її права і свободи, за захистом яких вона звернулася до суду:

- порушені (щодо протиправних діянь, які мали місце і припинилися) або

- порушуються (щодо протиправних діянь, які тривають); або

- створюються перешкоди для їх реалізації (щодо протиправних діянь, які є тривають і є перешкодами для реалізації права в теперішньому або в майбутньому часі) або

- мають місце інші ущемлення прав та свобод. Зміст інших ущемлень Конституційним Судом України не розтлумачений, однак звичайне граматичне значення слова "ущемлення" дозволяє інтерпретувати його як "обмеження". Таке тлумачення призводить до висновку, що особа може звернутися до суду за захистом права або свободи, якщо воно обмежується.

(3) для звернення до суду за захистом прав та свобод достатньо суб'єктивного переконання людини, якій ці права належать, що має місце їх порушення.

10. Таким чином, конституційне право на доступ до правосуддя не є безмежним.

Метою суду (правосуддя) є захист порушених прав та свобод, належних людині, яка звертається за захистом (її суб'єктивних прав).

11. У частині 2 статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

12. Цю конституційну норму необхідно застосовувати з урахуванням її офіційного тлумачення, наданого Конституційним Судом України. Зокрема, у справі громадянки ОСОБА_4 щодо права на оскарження в суді неправомірних дій посадової особи, Конституційний Суд України офіційно розтлумачив частину 2 статті 55 Конституції України. Її необхідно розуміти так, що кожен, тобто громадянин України, іноземець, особа без громадянства має гарантоване державою право оскаржити в суді загальної юрисдикції рішення, дії чи бездіяльність будь-якого органу державної влади, органу місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, якщо громадянин України, іноземець, особа без громадянства вважають, що їх рішення, дія чи бездіяльність порушують або ущемляють права і свободи громадянина України, іноземця, особи без громадянства чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді. (частина 1 пункту 1 Рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997)

13. Обґрунтовуючи свою позицію, Конституційний Суд зазначив, що стаття 55 Конституції України не визначає, які саме рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади і місцевого самоврядування чи посадових і службових осіб можуть бути оскаржені, і встановлюють принцип, відповідно до якого в суді можуть оскаржуватися будь-які рішення, дії та бездіяльність. Тим самим створено механізм реалізації конституційного права особи на судовий захист прав і свобод людини і громадянина. Звідси випливає, що Конституцією України гарантовано і забезпечено кожній людині і громадянину право на звернення до суду за захистом своїх прав чи свобод. (частина 9 пункту 2 Рішення Конституційного Суду України від 25.11.1997).

14. З наведеного офіційного тлумачення частини 2 ст. 55 Конституції України слідує, що право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб не є абсолютним. Людина має таке право за умови, якщо вважає, що рішення, дія чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб порушують або ущемляють її права і свободи чи перешкоджають їх здійсненню, а тому потребують правового захисту в суді.

15. Таким чином, право на оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, про яке йдеться у частині 2 ст. 55 Конституції України, має спеціальну мету і призначення - правовий захист порушених прав та свобод людини, усунення перешкод у їх реалізації.

16. Взаємозв'язок права на звернення до суду з метою захисту прав людини випливає також з частини 2 статті 8 Конституції, за якою звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

17. У справі про оскарження бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо заяв про злочини Конституційний Суд України проаналізував особливості застосування ст. 55 Конституції України в контексті адміністративного судочинства. (Рішення КС України від 14.12.2011, N 19-рп/2011).

18. Конституційний Суд виходив з того, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист (п. 4.1 мотивувальної частини), і офіційно розтлумачив, що у аспекті конституційного звернення положення частини 2 статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному. Реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. (п. 1 Рішення КС України від 14.12.2011, N 19-рп/2011)

19. Таким чином, і в цьому рішенні Конституційний Суд звернув увагу, що об'єктом судового захисту є порушення суб'єктивних прав особи.

20. Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ст. 2 КАС України).

21. У статті 5 КАС України взаємозв'язок між правом особи на звернення до суду і порушенням їх суб'єктивних прав знайшов остаточне закріплення. Зазначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому статті 5 КАС України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

22. Отже, завдання адміністративного судочинства не можуть бути реалізовані у разі звернення особи до суду за захистом прав та свобод, які не належать їй особисто.

23. Проаналізувавши ч. 1 і 2 статті 55 Конституції України у взаємозв'язку та з урахуванням їх офіційного тлумачення, Суд дійшов висновку, що конституційна гарантія права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб має на меті захист прав та свобод безпосередньо людини, яка вважає, що її права та свободи порушені, або порушуються, або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод (має місце протиправне втручання).

24. Право на оскарження рішень, дій або бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, складовою якого є право звернення до суду (право на доступ до судової процедури), не є абстрактним, а пов'язане з правом конкретної особи, в інтересах якої виникає судовий процес, і з її переконанням у тому, що держава (в особі органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб) протиправно втрутилася у її права або свободи.

25. Конституція України закріплює гарантію для звернення до суду за захистом права, але не має на меті гарантувати сам лише судовий розгляд (судове слухання).

26. Аналіз заявлених вимог та їх обґрунтування дають підстави для висновку, що позов має на меті захист прав, що виникли під час розгляду відповідачем його заяви від 03.01.2018 щодо порушення прокурором вимог щодо несумісності.

27. Позивач зазначив, що за наявності у його заяві достатньої кількості відомостей для відкриття дисциплінарного провадження та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора, відповідач вчинив бездіяльність, яка фактично порушує його права як учасника кримінального провадження, в якому він визнаний потерпілим.

28. Відповідно до ч. 4 ст. 39 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" член Вищої ради правосуддя залишає без розгляду та повертає заявнику заяву щодо несумісності, якщо вона не відповідає вимогам, встановленим ч. 4 ст. 39 Закону України "Про Вищу раду правосуддя", зазначаючи про мотиви такого повернення.

29. Як вбачається з позовної заяви та доданих до неї матеріалів ухвалою від
24.01.2018 №528/0/18-18, винесеної членом Вищої ради правосуддя Мамонтовою І.Ю., заяву ОСОБА_2 стосовно порушенням прокурором ОСОБА_3 вимог щодо несумісності залишено без розгляду та повернуто заявнику як таку, що не відповідає вимогам встановленим Законом України "Про Вищу раду правосуддя".

Зміст цієї ухвали свідчить про те, що перевірку заяви ОСОБА_2 проведено, однак не встановлено визначених законом обставин, що свідчать про несумісність.

Водночас, наведені обставини можуть бути підставою для притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності. З цих підстав заяву щодо несумісності було залишено без розгляду та повернуто.

30. Крім того, відповідно до ст. 54 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" право на оскарження до суду рішення Вищої ради правосуддя у скаржника виникає лише у разі, якщо таке ухвалено за результатами розгляду скарги на рішення відповідного органу (тобто, Кваліфікаційно-дисциплінарної комісії прокурорів) про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора. Оскільки, Кваліфікаційно-дисциплінарна комісія прокурорів рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурора ОСОБА_3 не виносила, таке, відповідно і не було предметом перевірки Вищою радою правосуддя.

31. На підставі наведених законодавчих приписів, Суд дійшов висновку, що ухвала від 24.01.2018 №528/0/18-18 та діяльність Вищої ради правосуддя щодо її постановлення не можуть бути самостійним предметом адміністративного позову з огляду на постановлення ухвали за результатами проведення такої перевірки, оскільки не обумовлюють виникнення жодних юридичних наслідків для позивача, а отже і не можуть бути підставою для твердження про порушення його прав.

32. Суд наголошує, що адміністративним судом захищається лише фактично порушене право особи, яка перебуває у публічно-правових правовідносинах з відповідачем, котрий здійснює владні управлінські функції. Право на оскарження рішення, дій Вищої ради правосуддя, її органів, що здійснюють дисциплінарне провадження, мають лише суб'єкти цього провадження у порядку, передбаченому законом.

Громадяни, які не є суб'єктами дисциплінарного провадження щодо суддів, не мають права оскаржувати дії та рішення визначених законом органів за результатами такого провадження.

33. Частиною 3 статті 124 Конституції України передбачено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. Водночас, ОСОБА_2 не є суб'єктом дисциплінарного провадження у розумінні зазначених норм законодавства, тобто між ним та Вищою радою правосуддя, член якої розглянула його заяву в установленому законодавством порядку, відсутній правовий спір, тобто спір щодо прав чи обов'язків позивача, який належить до юрисдикції судів. З матеріалів позовної заяви вбачається, що Вища рада правосуддя не вчиняла жодних дій, не допускала фактів бездіяльності, які б створювали для позивача права та обов'язки і чи були б підставою виникнення у нього права на захист, і, відповідно, права на звернення до суду з таким позовом.

34. Згідно з п. 1 ч.1 ст. 170 КАС України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

35. Зважаючи на обставини, у зв'язку з якими ОСОБА_2 звернувся до адміністративного суду і наведене вище правове регулювання цих відносин, Суд вважає, що у відкритті провадження у справі за цим позовом слід відмовити.

Керуючись ст. п. 1 ч. 1, ч. 6 ст. 170,ст. 266 КАС України, Суд, -

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_2 до Вищої ради правосуддя, третя особа ОСОБА_3 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - відмовити.

Копію ухвали про відмову у відкритті провадження разом з позовною заявою та доданими до неї матеріалами повернути позивачу.

Ухвалу може бути оскаржено до Великої Палати Верховного Суду протягом 15 днів з її проголошення. Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після набрання законної сили рішенням Великої Палати Верховного Суду за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.М. Кравчук