При наданні дозволу на виїзд за кордон дитини без згоди батька суду слід зазначати дозвіл на ОДНОРАЗОВИЙ виїзд з визначенням його початку й закінчення (Апеляційний суд Одеської області № 496/3624/16-ц від 21.02.2018)

Фабула судового акту: Наприкінці весни-початку літа починається пора відпусток. Дехто відпочиває в Україні, інші ж їдуть на відпочинок за кордон.

Згідно Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» усі громадяни України мають право на виїзд за кордон.

Проте, нормами цивільного законодавства, а саме ч. 3 ст. 313 ЦК України фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Однак інколи виникає проблема в тому, що один за батьків не бажає надавати іншому батьку згоду на виїзд їх спільної дитини за кордон з різних міркувань – це може бути помста колишнього чоловіка або дружини, неприязні стосунки між батьками тощо.

Згідно п.п. 3-5 Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 Виїзд громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного із батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків з нотаріально посвідченою згодою здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого із батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування в цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого із батьків у разі пред`явлення зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку без згоди та супроводу другого із батьків.

Таким чином державою визначено певний механізм вирішення вказаної вище проблеми.

Проте законодавцем у нормативних актах не визначено – чи може судове рішення дозволити неоднократний виїзд дитини без згоди одного з батьків, чи слід у рішеннях судам зазначати конкретну країну для виїзду.

У даному рішенні апеляційним судом досить детально про аналізовано зазначені нормативні акті. Сподіваюсь, що аналіз рішення ,який пропонується стане у нагоді юристам та батькам дітей.

Мати дитини звернулася до місцевого суду із позовною заявою про надання дозволу на виїзд малолітніх дітей за межі території України до Російської Федерації до свого другого чоловіка до досягнення ними повноліття у супроводі матері.

Проте, колишній чоловік не надає своєї згоди на тимчасовий виїзд дітей за кордон, при цьому не пояснює підстави відмови. На прохання позивачки надати дозвіл на виїзд за кордон та оформлення проїзного документу малолітніх дітей відповідачем ігноруються.

Рішенням районного суду у позові відмовлено.

Постановляючи таке рішення суд виходив з того, що позивачка просила суд надати дозвіл на виїзд дітей строком на три роки, без зазначення конкретної дати, а також не надала суду письмових доказів в обґрунтування позовних вимог

На вказане рішення матір’ю малолітніх дітей подано апеляційну скаргу.

Апеляційним судом апеляцію позивачки залишено без задоволення, а рішення місцевого суду – без зміни.

Мотивуючи таке рішення суд апеляційної інстанції послався на наступне.

Відповідно до ст.313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

За правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Таким чином у своєму рішенні суду слід зазначати дозвіл на конкретний виїзд (одноразовий), з визначенням його початку й закінчення.

В свою чергу виходячи зі змісту ст. 141 СК України, яка визначає рівні права та обов'язки щодо дитини, надання судом дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька позбавить останнього можливості брати участь у вихованні своїх дітей та можливості спілкування з ними.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що вимоги матері про надання судом дозволу на виїзд за кордон малолітніх дітей без згоди та супроводу батька без зазначення конкретного строку, не передбачені законодавством України, а тому на законних підставах відмовив в задоволені позову.

Аналізуйте судовий акт: ВССУ: Небажання дитини спілкуватися з батьком не є підставою для його відсторонення від участі у спілкуванні з дитиною (ВССУ, справа № 397/586/16-ц, 08.11.17)

ВС/КЦС: Баба, дід, прабаба, прадід також мають право спілкуватися зі своїми внуками, правнуками, брати участь у їх вихованні, а у випадку створення перешкод, - на звернення до суду з позовом про їх усунення (ВС/КЦС,справа № 658/4895/14-ц,28.02.18)

Cуд: При визначенні місця проживання дитини перевага матері перед батьком не повинна бути пріоритетом у спорі (апеляційний суд Житомирської області № 285/1429/17 від 15.02.2018)

ВССУ: Позбавлення батьківських прав є передчасним без відповідного висновок виконкому та попередження батька про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (ВССУ у справі № 211/559/16-ц від 01 листопада 2017р.)

ВССУ: Судом може і має бути з'ясована думка шестирічної дитини щодо бажаного місця її проживання (Справа № 499/1034/16-ц, 06.12.17)

Номер провадження: 22-ц/785/2357/18

Номер справи місцевого суду: 496/3624/16-ц

Головуючий у першій інстанції Аліна С. С.

Доповідач Комлева О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.02.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.

суддів Журавльова О.Г., Кравця Ю.І.

з участю секретаря Ліснік Н.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Біляївської державної адміністрації Одеської області про надання дозволу на виїзд за межі території України до Московської області, Сонячногорського району, села Осипово ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, до досягнення ними повноліття у супроводі матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, строком на три роки, без нотаріально посвідченої згоди та супроводу батька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 за апеляційною скаргою ОСОБА_2на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2017 року, ухваленого суддею Аліною С.С.,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2016 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Біляївської державної адміністрації Одеської області про надання дозволу на виїзд за межі території України до Московської області, Сонячногорського району, села Осипово ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, до досягнення ними повноліття у супроводі матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, строком на три роки, без нотаріально посвідченої згоди та супроводу батька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, посилаючись на те, що 14 вересня 2001 року ОСОБА_8 (дошлюбне прізвище ОСОБА_8) та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів громадянського стану Суворовського міського управління юстиції м. Одеси.

У спільному шлюбі у них народилися діти: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3.

17 червня 2015 року рішенням Біляївського районного суду Одеської області шлюб між сторонами розірвано.

Діти по взаємній згоді батьків залишилися проживати з матір'ю.

26 липня 2016 року ОСОБА_8 та ОСОБА_10 зареєстрували шлюб у Малиновському районному у м. Одесі відділі державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області.

Оскільки, ОСОБА_10 є уродженцем Республіки Узбекистан та постійно проживає в Росії: Московська область, Сонячногорський район, село Осипово, позивачка має намір виїхати за межі України з дітьми ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6

Однак, відповідач не надає своєї згоди на тимчасовий виїзд дітей за кордон, при цьому не пояснює підстави відмови. На прохання позивачки надати дозвіл на виїзд за кордон та оформлення проїзного документу малолітніх дітей відповідачем ігноруються.

На підставі вищевикладеного, позивачка звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила надати дозвіл на виїзд за межі території України до Московської області, Сонячногорського району, села Осипово ОСОБА_7, ОСОБА_5, ОСОБА_6 до досягнення ними повноліття у супроводі матері строком на три роки, без нотаріально посвідченої згоди та супроводу батька.

В судовому засіданні позивачка та її представник підтримали позовні вимоги, просили суд задовольнити позов у повному обсязі.

Відповідач, а також представник третьої особи в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2017 року в задоволені позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа орган опіки та піклування Біляївської державної адміністрації Одеської області про надання дозволу на виїзд за межі території України до Московської області, Сонячногорського району, села Осипово ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, до досягнення ними повноліття у супроводі матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, строком на три роки, без нотаріально посвідченої згоди та супроводу батька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5 відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати, постановити нове рішення по суті позовних вимог та надати дозвіл на виїзд дітям з 31 травня по 31 серпня 2018 року, посилаючись на те, що судом неправильно встановлені обставини, що мають значення для справи, а також, що судом порушені норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст.. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 14 вересня 2001 року ОСОБА_8 (дівоче прізвище - ОСОБА_8) та ОСОБА_3 зареєстрували шлюб у Відділі реєстрації актів громадянського стану Суворовського міського управління юстиції м. Одеси.

Від шлюбу у них народилися діти: малолітні сини - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 і ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та малолітня дочка ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с.10-12).

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 17 червня 2015 року, шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_3 розірвано. Рішення вступило в законну силу 29.06.2015 року (а.с.8-9).

Відповідно до довідки, яка видана Маяківською амбулаторією загальної практики сімейної медицини, позивачці ОСОБА_8 рекомендовано санаторно-курортне лікування. Довідка дійсна до 14.02.2013 року (а.с.13).

Відповідно до довідки №48/6177 від 28.05.2015 року, яка видана Біляївським РВ з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар, ОСОБА_8 відмовлено у відкритті кримінального провадження по її повідомленню (а.с.14).

Висновком Біляївським РВ з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар, перевірку по матеріалам ЖЕО №3424 від.14.05.2015 року по заяві ОСОБА_8 про побиття її чоловіком ОСОБА_11 - закінчено (а.с.15).

Ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 10 листопада 2015 року, скаргу ОСОБА_8 на бездіяльність посадових осіб Біляївського РВ з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань задоволена частково. Поновлено ОСОБА_8 строк на оскарження бездіяльності посадових осіб Біляївського РВ з обслуговування Біляївського району та м. Теплодар. В іншій частині скаргу залишено без задоволення (а.с.17).

Відповідно до довідки №43/6030 від 29.06.2016 року, яка видана Біляївським ВП ГУНП в Одеській області, батька позивачки - ОСОБА_9 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст.173-2 ч.1 КУпАП України (а.с.18).

26 липня 2016 року Малиновським районним у місті Одесі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеській області, актовий запис №1276 зареєстровано шлюб між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 (а.с.33).

Висновком від 29.12.2016 року, який наданий Біляївським ВП ГУНП в Одеській області, батьків ОСОБА_7 притягнуто до відповідальності за неналежне виконання батьківських обов'язків по вихованню своїх дітей (а.с.82).

Відповідно до довідки №1082 від 11.11.2016 року, яка видана Службою у справах дітей Біляївської державної адміністрації Одеської області, згідно характеристики з Маяковської загальноосвітньої школи І-ІІІ степенів, батько ОСОБА_3 займається вихованням свого сина ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_7 З ОСОБА_3 проведено бесіду щодо неналежного виконання батьківських обов'язків стосовно сина ОСОБА_7 (а.с.84).

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд за межі території України до Московської області, Сонячногорського району, села Осипово ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, до досягнення ними повноліття у супроводі матері ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, строком на три роки, без нотаріально посвідченої згоди та супроводу батька ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_5, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 просила суд надати дозвіл на виїзд дітей строком на три роки, без зазначення конкретної дати, а також не надала суду письмових доказів в обґрунтування позовних вимог.

Відповідно до ст.313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів і в їхньому супроводі чи у супроводі осіб, які уповноважені ними. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина України за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Виходячи зі змісту ст. ст.1,3,4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» передбачено, що громадянин України має право виїхати з України. Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюється Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

За правилами перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 (п.п. 3-5), виїзд з України громадян, які не досягли 16 річного віку, здійснюється за згодою обох батьків та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду досягли 18-річного віку. Виїзд громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного із батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків з нотаріально посвідченою згодою здійснюється: 1) за нотаріально посвідченою згодою другого із батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування в цій державі, якщо другий із батьків відсутній у пункті пропуску; 2) без нотаріально посвідченої згоди другого із батьків у разі пред`явлення зокрема рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16-річного віку без згоди та супроводу другого із батьків. Виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Тобто, при постановленні рішення щодо надання дозволу на виїзд за кордон малолітньої дитини без згоди та супроводу батька та посиланні на Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» суду слід зазначати дозвіл на конкретний виїзд (одноразовий), з визначенням його початку й закінчення.

Також, виходячи зі змісту ст. 141 СК України, яка визначає рівні права та обов'язки щодо дитини, надання судом дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька позбавить останнього можливості брати участь у вихованні своїх дітей та можливості спілкування з ними.

На підставі вищевикладеного, суд прийшов до обґрунтованого висновку про те, що вимоги ОСОБА_2 про надання судом дозволу на виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди та супроводу батька без зазначення конкретного строку, не передбачені законодавством України, а тому на законних підставах відмовив в задоволені позову.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2про те, що судом не взяті до уваги статті Сімейного кодексу України, Конвенції про права дитини, Декларації прав дитини, як і не взято до уваги той факт, що батько дітей своєю відмовою надати дозвіл на виїзд дітей за кордон, порушує права дітей, що не передбачено жодним діючим в Україні законодавством, колегією суддів вважаються безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи, а саме тим, що суд розглянув справу в межах позовних вимог, та прийняв рішення керуючись насамперед Сімейним кодексом України, приймаючи до уваги як права дітей так і права батька, оскільки надання судом дозволу на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька позбавлять його можливості брати участь у вихованні своїх дітей та можливості спілкуватися з ними.

Доводи апеляційної скарги вже з зазначенням конкретної дати, колегія суддів, вважає такими, що змінюють підстави позову, які не були предметом розгляду справи у суді першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги були предметом дослідження у суді першої інстанції, та на їх спростування у суді апеляційної інстанції апелянтом не було надано жодного доказу. А тому колегія суддів вважає їх необгрунтованими.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення рішення суду, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційної скарги доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги на увагу не заслуговують, та задоволенню не підлягають, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв'язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 369, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2- залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 17 жовтня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Судді