СМЕ повинна проводитись лише на підставі документів, які вилучено у визначеному КПК порядку. У іншому випадку – висновок експертизи є недопустимим (Вирок Житомирського районного суду від 17.01.2020 у справі № 278/200/16-к)

Фабула судового акту: Допустимим доказом визнається доказ, якщо він отриманий у порядку, встановленому КПК України (ч. 1 ст. 86 КПК України). Вже з цієї норми вбачається, що критерієм загальної недопустимості доказу, тобто доказу, який може бути визнаний недопустимим у нарадчій кімнаті, є порушення порядку його отримання.

Таке законодавче врегулювання фактично зобов’язує орган сторону обвинувачення суворо дотримуватись процедури отримання доказів, визначеної кримінальним процесуальним законом адже у разі його недотримання може вступити в силу так звана доктрина «отруйного дерева» та усі наступні докази також мають бути визнано недопустимими, а там недалеко і до виправдувального вироку.

Ось наприклад у справі, вирок у якій пропонується до уваги, вину водія у вчиненні ДТП було доведено і показаннями свідків, проведеним слідчим експериментом, висновком автотехнічної експертизи тощо. Але! Через те, що суд завдяки огріхам слідчого визнав висновок СМЕ щодо наявності та тяжкості тілесних ушкоджень недопустимим, а отже один із елементів складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України – недоведеним, що і потягло за собою виправдання обвинуваченого.

Приймаючи таке рішення суд послався на те, що висновок судово-медичної експертизи, яку було проведено з урахуванням медичних документів, зокрема, знімків комп`ютерної томографії історії хвороби стаціонарного хворого у даному кримінальному провадженні не є джерелом доказів та що, у свою чергу, створює передумови для визнання вказаного медичного висновку недопустимим доказом, оскільки у матеріалах кримінального провадження відсутні вищевказана медична картка з історією хвороби та знімками комп`ютерної томографії.

Отже, зі змісту вказаних доказів вбачається, що зазначена медична картка з історією хвороби та знімками комп`ютерної томографії, не витребувались слідчим відповідно до ст. 163 КПК України для проведення вказаної експертизи.

Також прокурором не було надано суду жодного доказу, як то ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів, а саме до цієї медичної картки, історії хвороби та знімків комп`ютерної томографії, чи заяви потерпілої про долучення цих документів до матеріалів кримінального провадження.

У свою чергу, суд не має змоги встановити яким чином у провадження експерта потрапила історія хвороби потерпілої та знімки комп`ютерної томографії.

Таким чином, суд дійшов висновку, що судово-медична експертиза не була проведена на підставі доказів зібраних у даному провадженні з дотриманням приписів кримінального процесуального закону, а відтак цей висновок експертизи є недопустимим доказом, який суд відкидає та не бере до уваги.

Аналізуйте судовий акт: Неповідомлення обвинуваченого про призначення експертизи, позбавлення можливості брати участь в її проведенні, має наслідком визнання висновку експерта неналежним доказом (Христинівський районний суд Черкаської області № 706/1113/20 від 25.10.2021 р.)

Висновок експертизи є недопустимим доказом, якщо відібрання біологічних зразків обвинуваченого було здійснено з грубими процесуальними порушеннями (ВС/ККС у справі № 448/1443/17 від 08.10.2020)

Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, і суд не може на нього посилатися при ухваленні судового рішення (ВС/ККС, справа № 398/5735/14-к,01.03.18)

1-кп/278/97/22

278/200/16-к

В И Р О К

Іменем України

17 січня 2022 року

м. Житомир

Житомирський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді - Мокрецького В.І.,

за участю секретаря судового засідання - Петровської Ю.Р.,

прокурора - Непомнящого Д.В.,

обвинуваченого - ОСОБА_1 ,

захисника - Логінова Р.М.,

потерпілої - ОСОБА_2 ,

представника потерпілої - Єсіна П.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду кримінальне провадження №12015060170001372 по обвинуваченню:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Житомира, громадянина України, із середньою спеціальною освітою, що працює налаштувачем у ТОВ «Кромберг енд Шуберт Україна», неодруженого, мешканця АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України,

В С Т А Н О В И В:

Формулювання обвинувачення, висунуте ОСОБА_1 та визнане судом недоведеним

Відповідно до висунутого ОСОБА_1 обвинувачення, він 11 листопада 2015 року, близько 19 години перебуваючи на автостоянці, яка знаходиться по вул. Дружби Народів у смт Новогуйвинське Житомирського району, керуючи автомобілем «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 , та рухаючись заднім ходом, порушив пункти 10.1, 10.9, 12.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306, а саме перед початком руху транспортного засобу заднім ходом не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам руху, під час виникнення небезпеки для руху, яку був спроможний виявити, не вжив заходів до зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного об`їзду перешкоди, внаслідок чого здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_2 , яка рухалась по території автостоянки зліва направо по ходу руху автомобіля, від чого остання впала на асфальтоване покриття стоянки.

У результаті даної ДТП потерпіла ОСОБА_2 отримала тілесне ушкодження у виді закритої черепно-мозкової травми, забійної рани на волосистій частині голови, геморагічного забою скроневої частки головного мозку та лінійного перелому луски потиличної кістки зліва, які належать до категорії тяжких за ознакою небезпеки для життя у момент заподіяння.

Пояснення учасників кримінального провадження

Під час судового розгляду обвинувачений ОСОБА_1 винним себе у вчиненні інкримінованого йому злочину не визнав та пояснив, що восени 2015 року у вечірній час він здійснював виїзд з автостоянки. Оскільки в автомобілі тоновані стекла, він опустив водійське скло та упевнившись у відсутності перешкод почав здійснював рух заднім ходом. Коли помітив у дзеркалі заднього виду на лобовому склі, що позаду автомобіля падає жінка, то різко натиснув на гальма і зупинив автомобіль. При цьому будь-яким чином не відчув наїзду на людину. Вийшовши з автомобіля побачив жінку, яка лежала позаду, за 1,5-2 метра, від його автомобіля. Вони з товаришем допомогли їй підвестись, а присутні свідки викликали швидку допомогу, яка відвезла потерпілу до лікарні. Вважає, що ОСОБА_3 впала через те, що посковзнулась на слизькому асфальті, внаслідок чого отримала травму голови

Разом із тим, ОСОБА_1 не заперечував, що передав доньці потерпілої 500 грн на лікування.

Потерпіла ОСОБА_2 у судовому засіданні пояснила, що вона 11.11.2015 близько 19 години у смт Новогуйвинське вийшла з магазину та направлялась додому. Коли йшла по території, що прилягає до магазину, бачила автомобіль світлого кольору, який стояв праворуч на відстані 20 м від неї. Потім вона втратила свідомість та прийшла до тями, коли вже лежала на асфальті на спині із розбитою головою позаду згаданого автомобіля, здогадуючись, що саме останній наїхав на неї. Вона попросила обвинуваченого відвезти її додому, але він повідомив, що викликав швидку допомогу. Приїхала швидка та її госпіталізували у районну лікарню, де зашили рану на голові та зробили комп`ютерну томографію. Наступного дня її направили в обласну лікарню, де вона лікувалась приблизно один місяць. Також потерпіла не заперечувала, що у день ДТП вжила 25 грамів коньяку, щоб підняти тиск.

Свідок ОСОБА_4 підтвердила показання потерпілої та пояснила суду, що у згаданий час та місці вона бачила як ОСОБА_1 сів до автомобіля та почав рух заднім ходом на потерпілу, яка у той момент йшла позаду автомобіля. З метою звернення уваги ОСОБА_1 вона кричала та махала руками, але обвинувачений все одного здійснив наїзд задньою лівою частиною автомобіля на потерпілу. Підбігши до місця події, вона побачила потерпілу, яка лежала на асфальті, а на голові у неї була кров. Через декілька секунд остання прийшла до тями, відмовилась від медичної допомоги та просила відвести її додому.

Показання потерпілої та свідка ОСОБА_4 підтвердили свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , з пояснень яких убачається, що вони не були безпосередніми очевидцями ДТП, але у згаданий час і місці бачили потерпілу, яка лежала на спині с побитою головою позаду автомобіля обвинуваченого, який перед цим їхав заднім ходом. При цьому місце аварії на той час не освітлювалось.

Допитана як свідок ОСОБА_8 повідомила, що їй про вказане ДТП відомо з чужих слів.

Докази сторони обвинувачення, оцінка їх судом та мотиви з яких суд відкидає певні докази

Прокурор доводить винуватість ОСОБА_1 у наїзді на потерпілу ОСОБА_2 протоколами слідчих дій та висновками експертиз, які були досліджені судом, зокрема:

- протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди від 11.11.2015 відповідно до якого на автостоянці поблизу магазину «Каприз» по вул. Дружби Народів в смт Новогуйвинське Житомирського району зафіксовано місце наїзду автомобіля під керуванням обвинуваченого на потерпілу, яке освітлене лише з правої сторони (а.к.п. 71-82 т. 3);

- протоколом огляду 24.11.2015 автомобіля «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 , в ході якого на його поверхні виявлені механічні пошкодження у вигляді незначних подряпин лакофарбового покриття, які також зафіксовані у протоколі огляду місця події (а.к.п. 83-85 т. 3);

- висновком судово-медичної експертизи №2773 від 24.12.2015 відповідно до якого у ОСОБА_2 виявлено закриту черепно-мозкову травму у вигляді забійної рани на волосистій частині голови, геморагічного забою скроневої частки головного мозку та лінійного перелому луски потиличної кістки зліва, які відносяться до тяжкого тілесного ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент їх спричинення.

Вказані тілесні ушкодження утворилась від дії тупого твердого предмету при падінні на асфальтне покриття дороги, у термін та за обставин, вказаних у постанові про призначення експертизи, тобто 11.11.2015 близько 19 години (а.к.п. 92 т. 3);

- висновком судової експертизи технічного стану автомобіля №110 від 15.12.2015, згідно з яким на момент огляду та ДТП гальмівна система, кермове обладнання, ходова частина автомобіля «Volkswagen Passat» знаходились у технічно справному стані. Будь-яких технічних несправностей деталей і систем, які впливають на безпеку руху та могли привести до створення аварійної ситуації й виникнення ДТП, не виявлено (а.к.п. 86-88 т. 3);

- висновком експерта №111 від 21.12.2015 відповідно до якого у даній дорожній обстановці ОСОБА_1 необхідно було діяти відповідно до вимог п.п. 10.1, 10.9, 12.2 та 12.3 Правил дорожнього руху.

З технічної точки зору саме дії водія ОСОБА_1 не відповідали вимогам п. 10.9 вказаних правил.

Невідповідність дій ОСОБА_1 вимогам п.п. 10.1, 10.9 та 12.3 Правил дорожнього руху з технічної точки зору знаходяться у причинному зв`язку із створенням аварійної обстановки та виникненням наведеної ДТП (а.к.п. 89-91 т. 3);

- протоколом слідчого експерименту від 29.12.2015 під час якого потерпіла ОСОБА_2 на місці події детально показала за яких обставин на неї було здійснено наїзд автомобілем під керуванням ОСОБА_1 , які повністю узгоджуються із її показаннями та показаннями свідків (а.к.п. 93-96 т. 3);

- протоколом слідчого експерименту зі свідком ОСОБА_4 від 18.01.2016, в ході якого остання відтворила обставини ДТП та показала, що на освітленій частині автостоянки на відстані 5 м від заїзду на її територію та 6,8 м від правого краю дороги стався наїзд на потерпілу задньою лівою частиною автомобіля обвинуваченого. Також свідок показала, що у момент зіткнення потерпіла знаходилась у вертикальному положенні, повернута правим боком до задньої частини транспортного засобу (а.к.п. 97-105 т. 3);

Окрім того, за клопотанням сторони захисту судом досліджено картку виклику та картку виїзду швидкої медичної допомоги №295 за даними яких 11.11.2015 о 18 годині 24 хвилини у смт Новогуйвинське біля магазину «Каприз» було здійснено наїзд на потерпілу ОСОБА_2 та у останньої виявлено закрито черепно-мозкову травму та запах алкоголю, у зв`язку з чим госпіталізовано до районної лікарні (а.к.п. 122-123 т. 1).

Захисник Логінов Р.М. просив визнати недопустимими доказами постанову від 23.11.2015 про призначення технічної експертизи та висновок експерта №110 від 15.12.2015, який проведений на її підставі. Своє клопотання мотивує тим, що слідчий у вказаній постанові стверджує про те, що ОСОБА_1 керуючи автомобілем «Volkswagen Passat» та рухаючись заднім ходом здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_2 , однак на той час ОСОБА_1 не було вручено письмове повідомлення про підозру, а тому, на думку захисту, слідчий дійшов передчасного висновку про винуватість ОСОБА_1 у дорожньо-транспортній пригоді, чим було порушено презумпцію невинуватості останнього.

Однак, суд відкидає такі доводи захисника Логінова Р.М. з огляду на таке.

Статтею 91 КПК України визначено перелік обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

У свою чергу за приписами ч. 1 ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.

Як убачається із досліджених судом письмових доказів, а саме протоколу огляду автомобіля «Volkswagen Passat» від 24.11.2015 та протоколу допиту ОСОБА_1 від 21.11.2015, останній не заперечував факт керування згаданим автомобілем, який за обставин описаних в обвинуваченні, здійснив наїзд на потерпілу ОСОБА_2 .

З огляду на викладене, у слідчого на момент призначення згаданої технічної експертизи були достатні підстави вважати, що саме ОСОБА_1 здійснив наїзд на потерпілу, внаслідок чого вона отримала тілесні ушкодження.

Суд вважає, що питання поставлені слідчим у постанові не містять ознак упередженості та стосуються виключно технічного стану автомобіля ОСОБА_1 .

У цій ситуації слідчий керувався вимогами кримінального процесуального кодексу та діяв у межах наданих йому повноважень щодо збирання доказів, а відтак жодним чином не порушив прав та законних інтересів ОСОБА_1 .

З аналогічних підстав захисник Логінов Р.М. просить визнати недопустимими доказами постанову від 18.12.2015 про призначення автотехнічної експертизи та висновок №111 від 12.12.2015 щодо обставин та механізму ДТП, а також у зв`язку з тим, що слідчим у вказаній постанові були зазначені вихідні дані, здобуті під час допиту ОСОБА_1 у якості свідка, чим було порушено право останнього на захист.

За приписами ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимим визнається доказ отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Згідно з частиною третьою вказаної статті недопустимими є також докази, що були отримані, зокрема, з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Як убачається зі змісту протоколу допиту свідка ОСОБА_1 від 21.11.2015, під час даної процесуальної дії останньому було роз`яснено право не свідчити проти себе і відмовитися давати показання, що можуть стати підставою для підозри чи обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення. Жодних зауважень чи заперечень з приводу порушень його прав при проведенні вказаної слідчої дії ОСОБА_1 зазначено у протоколі не було.

Суд не вбачає порушення прав ОСОБА_1 на захист, оскільки на час призначення експертизи статус ОСОБА_1 у якості свідка відповідав обставинам справи та нормам кримінального судочинства.

Зокрема, відповідно до приписів глави 22 КПК України, повідомлення про підозру здійснюється за наявності достатніх доказів для підозри особи у вчиненні кримінального правопорушення. Разом з тим, на час призначення вказаних експертиз у слідчого не було відповідного обсягу доказів для повідомлення ОСОБА_1 про підозру у вчиненні ДТП, а тому останній перебував у статусі свідка, якому слідчим були роз`ясненні його права не свідчити проти себе та відмовитися давати показання, що на той час забезпечувало його захист від необґрунтованої підозри.

До того ж зазначення вихідних даних у постанові про призначення відповідної експертизи є обов`язковим та законним, адже слідчий у такий спосіб, тобто у ході відповідних експертних досліджень, підтверджує або спростовую обставини на яких ґрунтується версія висунутого ОСОБА_1 обвинувачення.

З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для визнання недопустимими доказами постанови про призначення автотехнічної експертизи від 18.12.2015 та її висновку №111 від 21.12.2015.

Також безпідставним, на думку суду, є твердження захисника Логінова Р.М. щодо визнання недопустимим доказом протоколу проведення слідчого експерименту за участю потерпілої ОСОБА_2 з підстав відсутності в останньої на той час статусу потерпілої.

Відповідно до ч. 1 ст. 240 КПК з метою перевірки та уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, слідчий, прокурор має право провести слідчий експеримент шляхом відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.

Таким чином, під час даної слідчої дії потерпілою на місці були відтворені обставини ДТП, які повністю відповідають її показам наданим суду.

Окрім того, частиною першою статті 55 КПК України визначено, що потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди.

Відповідно до частини 7 цієї статті якщо особа не подала заяву про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяву про залучення її до провадження як потерпілого, то слідчий, прокурор, суд має право визнати цю особу потерпілою лише за її письмовою згодою. За відсутності такої згоди особа в разі необхідності може бути залучена до кримінального провадження як свідок.

Дійсно судом встановлено, що на момент проведення вказаного слідчого експерименту ОСОБА_2 не мала статусу потерпілої у даному кримінальному провадженні, а лише 22.06.2017 на підставі її письмової заяви суд визнав останню потерпілою.

Однак, зі змісту протоколу слідчого експерименту вбачається, що під час його проведення ОСОБА_2 були роз`яснені права та обов`язки саме потерпілої, які за своїм змістом охоплюють набагато ширший спектр процесуальних прав, аніж права свідка.

Таким чином суд вважає, що у цьому випадку відсутні істотні порушення процесуального законодавства, які б давали підстави для визнання протоколу слідчого експерименту від 29.12.2015 недопустимим доказом.

Водночас суд погоджується із доводами сторони захисту про визнання недопустимим доказом висновку судово-медичної експертизи №2773 від 24.12.2015, який ґрунтується на тому, що він був проведений з урахуванням медичних документів, зокрема, знімків комп`ютерної томографії, зроблених 11.11.2015 у Житомирській районній лікарні та історії хвороби стаціонарного хворого №25381, на ім`я ОСОБА_9 , яка проходила лікування у Житомирській обласній клінічній лікарні ім. О.Ф. Гербачевського у період з 13 листопада по 08 грудня 2015 року, які у даному кримінальному провадженні не є джерелом доказів та що, у свою чергу, створює передумови для визнання вказаного медичного висновку недопустимим доказом.

За приписами ч. 1 ст. 87 КПК України, недопустимим визнається доказ отриманий внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

З висновку судово-медичної експертизи вбачається, що вона була проведена на підставі наданих органами досудового розслідування комп`ютерної томографії, зробленої 11.11.2015 та історії хвороби стаціонарного хворого №25381, на ім`я ОСОБА_9 .

Під час судового розгляду було встановлено, що вказані знімки були зроблені у Житомирській районній лікарні 11.11.2015, куди із місця події потерпілу було доставлено каретою швидкої медичної допомоги.

Даний факт підтверджується показаннями потерпілої та карткою виїзду швидкої медичної допомоги №295.

У свою чергу з довідки №01/295 від 01.02.2016, виданої головним лікарем Житомирської обласної клінічної лікарні ім. О.Ф. Гербачевського, вбачається, що ОСОБА_2 перебувала на стаціонарному лікуванні у нейрохірургічному відділенні з 13 листопада по 08 грудня 2015 року (а.к.п. 106 т. 3).

Окрім того, з дослідженої судом відповіді №1359 від 19.07.2016 в.о. головного лікаря КУ «Центральна районна лікарня» Житомирської районної ради (а.к.п. 141, т.1) вбачається, що медична картка, на ім`я ОСОБА_2 №6327, де містяться вказані історія хвороби та комп`ютерні знімки, була видана Житомирському районному відділу поліції лише 19.01.2016.

Водночас прокурор у судовому засіданні повідомив, що у матеріалах кримінального провадження відсутні вищевказана медична картка з історією хвороби та знімками комп`ютерної томографії.

Отже, зі змісту вказаних доказів вбачається, що зазначена медична картка №6327 з історією хвороби №25381 та знімками комп`ютерної томографії, не витребувались слідчим відповідно до ст. 163 КПК України для проведення вказаної експертизи.

Також прокурором не було надано суду жодного доказу, як то ухвали слідчого судді про тимчасовий доступ до речей та документів, а саме до цієї медичної картки, історії хвороби та знімків комп`ютерної томографії, чи заяви потерпілої ОСОБА_2 про долучення цих документів до матеріалів кримінального провадження.

У свою чергу, суд не має змоги встановити яким чином у провадження експерта ОСОБА_10 потрапила історія хвороби ОСОБА_2 та знімки комп`ютерної томографії.

Таким чином, суд дійшов висновку, що судово-медична експертиза №2773 не була проведена на підставі доказів зібраних у даному провадженні з дотриманням приписів кримінального процесуального закону, а відтак цей висновок експертизи є недопустимим доказом, який суд відкидає та не бере до уваги.

Викладені висновки суду узгоджуються із позицією Верховного Суду, що міститься в його постанові від 18.08.2021, у справі №582/445/20.

Підстави для виправдання обвинуваченого

Дослідженими судом доказами достеменно встановлено порушення ОСОБА_1 правил дорожнього руху.

Відповідно до пунктів 10.9 та 12.3 Правил дорожнього руху України під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинен створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він у разі потреби повинен звернутися за допомогою до інших осіб. У разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об`їзду перешкоди.

Отже, порушення п. 12.3 Правил дорожнього руху України відбудеться лише тоді, коли водій мав об`єктивну спроможність виявити небезпеку для руху, яка згідно з пунктом 1.10 цих Правил полягає у зміні дорожньої обстановки, у тому числі у появі рухомого об`єкта, який наближається до смуги руху транспортного засобу чи перетинає її.

Факт порушення ОСОБА_1 вищевказаних правил дорожнього руху доводиться показаннями потерпілої ОСОБА_2 та свідків, а також протоколами процесуальних дій та висновками експертних досліджень.

Так, показання потерпілої про те, що обвинувачений ОСОБА_1 за вказаних в обвинувальному акті обставин, рухаючись заднім ходом здійснив на неї наїзд, у результаті чого вона впала на асфальтобетонне покриття та отримала травму голови, підтверджується протоколом слідчого експерименту за участю останньої.

Окрім того, такі показання потерпілої узгоджуються із показаннями свідка ОСОБА_4 , яка безпосередньо бачила, як ОСОБА_1 здавав назад і наїхав на потерпілу, у зв`язку з чим вона намагалась зупинити рух його автомобіля подаючи сигнали рукою.

Показання ОСОБА_4 деталізовані нею під час проведення 18.01.2016 слідчого експерименту.

У свою чергу, пояснення свідка ОСОБА_4 у поєднанні із протоколами слідчих дій, висновками автотехнічної експертизи та експертизи обставин і механізму ДТП також доводять, що ОСОБА_1 допустив порушення правил дорожнього руху, які призвели до дорожньо-транспортної пригоди.

Хоча свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не бачили безпосередньо контакт автомобіля обвинуваченого із тілом потерпілої, проте бачили як остання лежала біля автомобіля обвинуваченого на асфальті з розбитою головою.

Таким чином, показання потерпілої, свідків узгоджуються між собою та дослідженими судом доказами.

Отже, стороною обвинувачення у судовому засіданні було доведено те, що не дотримання обвинуваченим ОСОБА_1 вимог пунктів 10.1, 10.9 та 12.3 ПДР знаходиться у причинному зв`язку із створенням аварійної обстановки та виникненням даної ДТП.

З огляду на викладене суд критично відноситься до доводів обвинуваченого, що потерпіла була у стані алкогольного сп`яніння, у зв`язку з чим втратила рівновагу та впала, бо ці доводи повністю спростовуються дослідженими вище доказами.

Окрім того, показання обвинуваченого є суперечливими з огляду на таке. ОСОБА_1 у суді підтвердив, що у його автомобіля тоновані бокові та заднє скло. Саме у зв`язку з цим він відкрив ліве переднє скло для кращої видимості. Разом з тим, на запитання прокурора ОСОБА_1 пояснив, що побачив потерпілу у дзеркало заднього виду на лобовому склі, тобто через тоноване заднє скло у темну пору доби при відсутності штучного освітлення на місці пригоди та відразу загальмував.

З іншого боку, відповідно до ч. 2 ст. 286 КК України, кримінально карним діянням є порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинили смерть потерпілого або заподіяли тяжке тілесне ушкодження.

При цьому об`єктивна сторона даного злочину характеризується діяннями, які полягають у порушенні правил безпеки руху у поєднанні із суспільно-небезпечними наслідками, тобто тілесними ушкодженнями у потерпілої особи, а також причинним-наслідковим зв`язком між діяннями та їх наслідками.

Водночас судом встановлено, що вищенаведені належні та допустимі докази доводять лише наявність події, а саме порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху.

Однак ці докази будь-яким чином не доводять, що наслідки у вигляді отримання потерпілою ОСОБА_2 тяжких тілесних ушкоджень перебувають у причинно-наслідковому зв`язку зі згаданою дорожньо-транспортною пригодою.

У свою чергу, прокурор під час судового розгляду справи не довів, що отримані потерпілою ОСОБА_2 тяжкі тілесні ушкодження виникли саме внаслідок порушення ОСОБА_1 вимог п. 10.1, 10.9 та 12.3 Правил дорожнього руху.

Зокрема, висновки судово-медичної експертизи №2773, за вищевказаних підстав, були визнанні недопустимим доказом, а інших будь-яких доказів на підтвердження отримання потерпілою тяжких тілесних ушкоджень внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху, сторона обвинувачення не надала.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена судом, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, крім того, що інкримінований злочин був скоєний і обвинувачений є винним у скоєнні цього злочину.

Це означає, що версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, які мають стосунок до події.

Наявність обставин, яким обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що суди при оцінці доказів керуються критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (рішення у справах «Яременко проти України», «Нечипорук і Йонкало проти України», «Кобець проти України»).

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання.

Розумний сумнів - це такий непереборний сумнів, який залишається у суду щодо винуватості особи після всебічного, повного та об`єктивного дослідження обставин справи. Наявність розумного сумніву щодо обґрунтованості звинувачення не дозволяє будь-якій неупередженій людині, яка міркує з належним розумом і сумлінням, визнати особу винною.

Виходячи з закріпленого у статті 17 КПК України принципу презумпції невинуватості та забезпечення доведеності вини, ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.

Згідно з п. 2 ст. 6 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено згідно закону.

Судом встановлено, що досліджені докази, а саме показання потерпілої, свідків, протоколи слідчих дій, висновки автотехнічної та технічної експертизи, не доводять поза розумним сумнівом вчинення ОСОБА_1 злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а лише доводять подію дорожньо-транспортної пригоди, тобто факт порушення останнім Правил дорожнього руху.

На виконання вимог статті 370 КПК України, щодо законності, обґрунтованості та вмотивованості даного вироку, суд, діючи відповідно до цього Кодексу безпосередньо дослідив усі надані стороною обвинувачення докази та надав їм згідно зі ст. 94 КПК України правову оцінку.

У свою чергу, згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.

Таким чином, суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом та оцінюючи кожний доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору їх достатності та взаємозв`язку, дійшов до переконливого висновку, що прокурором не доведено заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілій ОСОБА_2 внаслідок порушення ОСОБА_1 правил безпеки дорожнього руху, тобто не доведено вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.

За приписами п. 2 ч. 1 ст. 373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, а тому суд вважає, що обвинуваченого ОСОБА_1 необхідно виправдати у вчиненні інкримінованого злочину.

За правилами ч. 3 ст. 129 КПК України у разі виправдання обвинуваченого за відсутності в його діях складу кримінального правопорушення або його непричетності до вчинення кримінального правопорушення, суд залишає позов без розгляду.

На виконання вимог згаданої норми суд залишає без розгляду цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про стягнення з обвинуваченого ОСОБА_1 на її користь 20082 грн 11 коп. матеріальної та 250000 грн моральної шкоди, а також цивільний позов прокурора про відшкодування 8727 грн 50 коп. витрат на лікування потерпілої.

Судові витрати у даному кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів у даному кримінальному провадженні суд вирішує у порядку, передбаченому ст. 100 КПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 368-371 373-376 КПК України, суд,

У Х В А Л И В:

ОСОБА_1 визнати невинуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та виправдати його у зв`язку з недоведеністю вчинення ним цього злочину.

Цивільний позов потерпілої ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 на її користь 20082 (двадцять тисяч вісімдесят дві) грн 11 коп. матеріальної шкоди та 250000 (двісті п`ятдесят тисяч) грн моральної шкоди, залишити без розгляду.

Цивільний позов прокурора про стягнення з ОСОБА_1 на користь держави в особі Департаменту фінансів Житомирської обласної державної адміністрації 8727 (вісім тисяч сімсот двадцять сім) грн 50 коп. витрат на стаціонарне лікування потерпілої ОСОБА_2 , залишити без розгляду.

Речовий доказ, а саме автомобіль «Volkswagen Passat», державний номерний знак НОМЕР_1 , повернути власнику або законному володільцю.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Житомирського апеляційного суду через Житомирський районний суд Житомирської області протягом тридцяти днів з моменту його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення вказаного строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо він не скасований, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Потерпілій, яка не була присутня у судовому засіданні, копія вироку надсилається не пізніше наступного дня після його проголошення.

Суддя