«Сіянко проти України»: Здійснена Заявником відмова від захисника не була ефективною, бо йому не роз`яснили можливі наслідки надання зізнавальних показань (засудження до довічного позбавлення волі) (ст. 6 Конвенції, заява № 52571/11, від 09.01.2020)

Фабула судового акта: Заявник, громадянин України М.Ф. Сіянко, звернувся до ЄСПЛ з численними скаргами на порушення Конвенції у зв`язку з психологічним тиском під час тримання під вартою у відділку міліції, здійсненим з метою отримати зізнавальні показання у вчиненні злочину, порушенням його права на захист, несправедливістю кримінального провадження щодо нього та ін.

Щодо Заявника було порушено кримінальну справу за фактом вбивства його сусідки; було задокументовано, що затримання Заявника відбулося у приміщенні відділку міліції (насправді затримання було здійснене раніше), Заявнику роз`яснено його права. Заявник письмово відмовився від захисника, після чого був допитаний як підозрюваний та зізнався у вчиненні злочину, описав деталі вбивства; того ж дня було підписано явку з повинною. Згодом Заявник брав участь у відтворенні обстановки та обставин вбивства.

У подальшому Заявник знову відмовився від права на захисника і йому було пред’явлено обвинувачення у вчиненні умисного вбивства сусідки, того ж дня було складено п’ять явок з повинною, в яких Заявник зізнався у вчиненні інших злочинів (крадіжок, вбивств, розбійних нападів). Заявник стверджував, що надав зізнавальні показання під психологічним тиском.

У справі було проведено низку слідчих дій – обшуків (під час яких у будинку Заявника виявили кулі для зброї), допитів, оглядів місць події та ін., а щодо Заявника також порушено кримінальну справу за фактом незаконного володіння боєприпасами. Під час допиту, проведеного за участю захисника, Заявник частково визнав свою вину і відмовився давати інші показання, не висловлював заперечень щодо матеріалів кримінального провадження.

Під час судового розгляду Заявник визнав вину лише у вчиненні вбивства сусідки, проте на підставі його зізнавальних показань (зокрема, наданих за відсутності захисника), явок з повинною та матеріалів провадження, Заявника було визнано винним за всіма пунктами обвинувачення та засуджено до довічного позбавлення волі; вирок було залишено без змін. Подані до прокуратури скарги Заявника на тиск з боку працівників міліції внаслідок проведеного розслідування було визнано необґрунтованими та залишено без розгляду.

ЄСПЛ відхилив скаргу Заявника на жорстоке поводження з боку працівників міліції у відділку (психологічний тиск) з огляду на невиправдану затримку подання скарги (Заявник почав вказувати на відповідне поводженяня лише під час судового розгляду), невідповідність поведінки слідчого достатньому рівню суворості (ненадання Заявнику дозволу на побачення з дружиною) та ін.

ЄСПЛ звернув увагу на те, що Заявник під контролем працівників міліції неодноразово (5 разів) підписував відмову від права на захисника, надав зізнавальні показання у вчиненні злочинів, на підставі яких у подальшому його було засуджено. Проаналізувавши всі обставини, ЄСПЛ не встановив, що зізнавальні показання були надані недобровільно, або що відмова від права на захисника була недійсною. Проте, зізнання у вчиненні інших злочинів було отримано під час допиту у справі про вбивство сусідки Заявника, і з огляду на надання Заявником попередньої інформації про намір зізнатися у вчинених злочинах, які були підставою для засудження до довічного позбавлення волі, Заявник не міг відмовитись від захисника, його участь була обов`язковою. Разом з цим, працівники міліції не роз`яснили Заявнику можливі наслідки його зізнавальних показань, з огляду на що відмова від захисника не була ефективною.

ЄСПЛ також встановив, що загальну справедливість кримінального провадження було непоправно порушено внаслідок обмеження права Заявника на правову допомогу під час надання первинних зізнавальних показань у вчиненні декількох вбивств. ЄСПЛ відзначив, що багато обставин вказують на справедливість провадження, проте вплив наданих без захисника первинних зізнавальних показань на прийняте у справі рішення був значним, на відповідні показання посилалися і суди; з огляду на вказане, процесуальні недоліки, які виникли на стадії досудового розслідування, згодом не були виправлені.

З огляду на вказане, ЄСПЛ встановив порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю захисника під час надання Заявником первинних ззінавальних показань, які стали підставою для його засудження до довічного позбавлення волі.

Аналізуйте судовий акт: «Закшевський проти України» (Zakshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04

«Лабіта проти Італії» [ВП] (Labita v. Italy [GC]), заява № 26772/95

«Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Ibrahim and Others v. the United Kingdom [GC]), заяви № 50541/08, № 50571/08, № 50573/08 та № 40351/09

«Сімеонови проти Болгарії» [ВП] (Simeonovi v. Bulgaria [GC]), заява № 21980/04

«Грабовський проти України» (Grabovskiy v. Ukraine), заява № 4442/07

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СУД З ПРАВ ЛЮДИНИ

П’ЯТА СЕКЦІЯ

СПРАВА «СІЯНКО ПРОТИ УКРАЇНИ»

(CASE OF SIYANKO v. UKRAINE)

(Заява № 52571/11)

РІШЕННЯ

СТРАСБУРГ

09 січня 2020 року

Це рішення є остаточним, але може підлягати редакційним виправленням.

У справі «Сіянко проти України»

Європейський суд з прав людини (П’ята секція), засідаючи комітетом, до складу якого увійшли:

Андре Потоцький (André Potocki), Голова,
Мартіньш Мітс (Mārtiņš Mits),
Лятіф Гусейнов (Lәtif Hüseynov), судді,
та Мілан Блашко (Milan Blaško), заступник Секретаря секції,

після обговорення за зачиненими дверима 03 грудня 2019 року

постановляє таке рішення, що було ухвалено у той день:

ПРОЦЕДУРА

1. Справу було розпочато за заявою (№ 52571/11), яку 27 липня 2011 року подав до Суду проти України на підставі статті 34 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) громадянин України, пан Микола Федорович Сіянко (далі – заявник).

2. Заявника, якому було надано правову допомогу, представляла пані Н. Охотнікова, юрист, яка практикує у м. Київ. Уряд України
(далі – Уряд) представляв його Уповноважений, пан І. Ліщина.

3. 16 травня 2018 року про заяву було повідомлено Уряд.

4. Жодних коментарів від албанської неурядової організації «Res Publica», якій відповідно до пункту 2 статті 36 Конвенції та Правила 44 Регламенту Суду було надано право вступити у провадження, протягом належного часу отримано не було.

ФАКТИ

I. I. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

5. Заявник народився у 1959 році та тримається під вартою у м. Черкаси.

A. Події, що передували справі

6. У період з жовтня 2004 року до травня 2009 року чотирьох жінок похилого віку, Цо., С., З. та Є., було знайдено мертвими в їхніх будинках у селі, в якому проживав заявник. У деяких з них були видимі ушкодження голови. На той момент працівників міліції не викликали, і кримінальні справи у зв’язку з їхніми смертями не порушувались, оскільки їхні смерті не викликали підозри; вважалося, що вони померли випадково.

7. У березні 2008 року було порушено кримінальну справу у зв’язку з крадіжкою грошей з будинку К. Заявник та його дружина, які були сусідами К., були залучені до провадження як поняті. У незазначену дату у 2008 році провадження було зупинено у зв’язку з невстановленням особи, яка вчинила злочин.

B. Кримінальне провадження щодо заявника

8. Уранці 07 липня 2009 року ще одну сусідку заявника похилого віку Кл. було знайдено мертвою в її будинку. Службова собака привела працівників міліції до будинку заявника. Заявника доставили до сільської ради, а потім – до відділу міліції.

Заявник не заперечував у Суді, що саме він вбив Кл. Згідно з його твердженнями він планував звернутися до міліції, щоб зізнатися у вчиненні вбивства, проте працівники міліції його випередили.

9. Того ж дня щодо заявника було порушено кримінальну справу за фактом вбивства Кл., а о 10 год. 00 хв. його було офіційно затримано в приміщенні відділу міліції. Наявні документи свідчать, що під час затримання заявнику було роз’яснено його права як підозрюваного, проте він письмово відмовився від свого права на захисника, вказавши, що його відмова не була пов’язана з його фінансовим становищем. Слідчий Пав. прийняв відмову, зазначивши, що участь захисника не була обов’язковою у випадку пред’явлення обвинувачення у вчиненні вбивства. Після цього з 12 год. 05 хв. до 12 год. 50 хв. заявника допитували як підозрюваного. Під час допиту він визнав свою вину у вчиненні вбивства Кл., заявивши, що вбив її випадково 06 липня
2009 року, та повідомив деталі.

Заявник стверджував, що після затримання він клопотав про призначення йому безоплатного захисника або про побачення з особою, яка могла допомогти йому найняти приватного захисника, проте слідчий відмовив у задоволенні цього клопотання. Після наполегливого прохання слідчого він був змушений відмовитися від свого права на правову допомогу.

10. Того ж дня о 14 год. 00 хв. слідчий П., якого заявник знав, склав його явку з повинною. Заявник коротко зізнався у вчиненні вбивства Кл.

Згідно з твердженнями заявника зізнавальні показання були написані на вимоги слідчого та продиктовані ним.

11. 08 липня 2009 року за відсутності захисника та у присутності понятих, судово-медичного експерта та спеціаліста у будинку Кл. було проведено відтворення обстановки та обставин події. Згідно з протоколом відтворення обстановки та обставин події слідчий попросив заявника добровільно показати, як той вбив Кл. Заявник погодився. Він надав детальний опис відповідних обставин, роз’яснивши їх на вимогу судово-медичного експерта та слідчого.

Згідно з твердженнями заявника він дав показання за вказівкою слідчого Щ., який на той момент не був вказаний в офіційних документах, але de facto очолював розслідування замість Пав.

12. 10 липня 2009 року з 09 год. 00 хв. до 09 год. 20 хв. слідчий Пав. поінформував заявника про його процесуальні права, у тому числі право на правову допомогу, і заявник знову письмово відмовився від свого права на захисника. Потім заявнику пред’явили обвинувачення у вчиненні умисного вбивства Кл., і в період з 09 год. 30 хв.
до 10 год. 30 хв. він повторив надані ним раніше показання, зазначивши, що вбив Кл. випадково.

Згідно з твердженнями заявника він клопотав про побачення із захисником, але його клопотання знову було залишено без задоволення.

13. Пізніше того ж дня з 11 год. 00 хв. до 15 год. 20 хв. слідчий П. послідовно склав п’ять явок з повинною заявника, в яких було зазначено, що заявник прийшов до нього та зізнався у вчиненні низки злочинів: крадіжки з будинку К. (див. пункт 7), вбивствах З. і Цо., вбивстві та розбійному нападі на Є. і вбивстві жінки з його села на ім’я Мотря, прізвища якої він не пам’ятав, але яка згодом була ідентифікована як С. (див. пункт 6).

Згідно з твердженнями заявника його зізнавальні показання у вчиненні крадіжки з будинку К. були надані після погрози слідчого, що у разі його відмови дати зізнавальні показання його дружину буде притягнуто до відповідальності як співучасницю крадіжки, і це поставить їхню дитину під загрозу поміщення до дитячого будинку. Інші зізнавальні показання також було надано під «тиском» слідчого та продиктовано ним. Він також стверджував, що того ж дня його змусили погодитись на те, що працівники міліції підкинуть до його будинку певні боєприпаси; у зв’язку з цим йому пообіцяли, що його не буде притягнуто до відповідальності, оскільки кулі були надто старими та непридатними для використання.

14. 11 липня 2009 року працівники міліції провели обшук у будинку заявника та вилучили сімдесят шість куль для різної зброї.

15. 13 липня 2009 року заявника було додатково допитано як підозрюваного у справі щодо вбивства Кл. Наявні документи свідчать, що перед допитом, на якому також був присутнім прокурор і відеозапис якого було зроблено, заявнику було письмово роз’яснено його процесуальні права, і він клопотав про надання йому допомоги захисника Ц.; захисника було допущено до провадження, і зазначений допит відбувся у його присутності. Відповідно до протоколу зазначеного допиту заявник визнав свою вину у вчиненні вбивства Кл., та у відповідь на незазначені запитання слідчого Пав. надав додаткові показання, підтвердивши вчинення вбивств З. Цо., Є. та С. і навівши деталі. Він стверджував, inter alia, що приходив до будинків потерпілих з проханням дати йому в борг, оскільки потребував грошей для оплати рахунків; коли потерпілі відмовлялися дати йому гроші, він їх убивав.

Згідно з твердженнями заявника перед допитом йому було усно роз’яснено його права, проте він не ані слова зрозумів. Він також стверджував, що після того, як йому вдалося поговорити з прокурором, йому було надано допомогу захисника Ц., але він не мав можливості поговорити із ним наодинці до або під час допиту.

16. У період з 14 до 22 липня 2009 року, все ще у рамках кримінального провадження щодо вбивства Кл., було проведено низку слідчих дій для перевірки зізнавальних показань заявника стосовно інших вбивств, у тому числі огляд місць події, допит родичів потерпілих та інших свідків, а також ексгумація та експертиза трупів потерпілих. За результатами огляду місця події було виявлено речові докази, у тому числі скривавлене волосся однієї з потерпілих на одвірці. За результатами ексгумації судово-медичний експерт підтвердив, що на тілах потерпілих було виявлено тілесні ушкодження. У своїх висновках, складених після відтворення обстановки та обставин події, проведених за участю заявника (див. пункт 19), експерт дійшов висновку, що тілесні ушкодження потерпілих могли бути заподіяні за зазначених заявником обставин.

17. 20 липня 2009 року щодо заявника було порушено кримінальну справу за фактом незаконного володіння боєприпасами, які 11 липня 2009 року було вилучено з його будинку (див. пункт 14).

18. 23 та 24 липня 2009 року слідчий Л. допитав заявника як підозрюваного та обвинуваченого, відповідно, у провадженні щодо незаконного володіння боєприпасами. Захисник під час допитів присутнім не був, оскільки заявник відмовився від свого права на правову допомогу. Заявник визнав свою вину у вчиненні злочину. Згідно з твердженнями заявника він зробив це на вимогу слідчого і надав продиктовані йому показання в обмін на обіцянку про надання йому побачення із дружиною для обговорення питання найму приватного захисника.

19. 29 липня 2009 року для перевірки наданих заявником під час допиту 13 липня 2009 року показань у селі в присутності Ц., судово-медичного експерта, понятих і спеціалістів було проведено відтворення обстановки та обставин події. Заявник надав детальний опис злочинів, підтвердивши свою вину. Заявник стверджував, що зробив так за вказівками слідчого Щ. в обмін на нову обіцянку дозволити йому побачитися там з дружиною. Відповідний протокол із підписом заявника свідчить, що під час відтворення обстановки та обставин події, коли його запитали, чому 10 липня 2009 року він зізнавався у вчиненні злочинів, заявник зазначив, що більше не міг нести такий тягар. Згідно з твердженнями заявника він не підписував протоколи відтворення обстановки та обставин події і відмовлявся від перегляду відеозапису цієї слідчої дії.

20. 31 липня 2009 року кримінальне провадження щодо крадіжки з будинку К. було відновлено. Заявнику було роз’яснено його процесуальні права, проте він відмовився від права на правову допомогу щодо обвинувачення у вчиненні крадіжки. Слідчий Щ. прийняв його відмову, оскільки відповідно до національного законодавства участь захисника не була обов’язковою у випадку висунення такого обвинувачення, і заявника було допитано за відсутності захисника. Він підтвердив свою вину у вчиненні крадіжки та надав деталі щодо обставин злочину.

Згідно з твердженнями заявника відмова та зізнавальні показання були надані на вимогу слідчого.

21. 03 серпня 2009 року слідчий Щ. порушив кримінальну справу щодо заявника за фактом вбивства З., Цо., Є. та С при обтяжуючих обставинах.

22. Того ж дня всі кримінальні провадження щодо заявника були об’єднані в одну справу за обвинуваченнями заявника у вчиненні умисного вбивства з корисливих мотивів, розбійного нападу, крадіжки та незаконному володінні боєприпасами. Потім його було допитано щодо цих злочинів у присутності Ц., якого він хотів залишити своїм захисником. Під час допиту заявник частково визнав свою вину у вчиненні вбивства Кл. та відмовився давати подальші показання.

Згідно з твердженнями заявника він відмовився давати показання, оскільки Щ. не виконав своїх обіцянок про надання дозволу на побачення з його дружиною.

23. 30 грудня 2009 року, переглянувши відеозапис допиту
від 13 липня 2009 року та відтворення обстановки та обставин події від 29 липня 2009 року, експерт-психолог зазначив, що поведінка заявника свідчила про добровільне надання ним показань.

24. 25 березня 2010 року, вочевидь за скаргою друга Кл., щодо заявника було порушено кримінальну справу за фактом розбійного нападу на Кл. Це провадження було об’єднано з основною справою, і до пред’явлених заявнику обвинувачень було внесено відповідні зміни.

25. 30 березня 2010 року під час допиту в присутності Ц. заявник заперечив свою вину щодо всіх пред’явлених йому обвинувачень, окрім вчинення вбивства Кл., яке згідно з його твердженнями було нещасним випадком, і відмовився давати подальші показання, пославшись на своє конституційне право не свідчити проти себе.

26. 26 квітня 2010 року слідство було закінчено, і заявнику та Ц. було надано доступ до матеріалів справи. Згідно з твердженнями заявника за порадою Ц. він підписав відповідний протокол, не висловивши жодних скарг або клопотань.

27. У незазначену дату справу було направлено до Апеляційного суду Черкаської області (далі – апеляційний суд) для розгляду по суті в першій інстанції.

28. 31 травня 2010 року за клопотанням заявника апеляційний суд замінив Ц. на безоплатного захисника Ф.

29. Під час засідань суду першої інстанції, на яких заявник і Ф. були присутніми, заявник визнав свою вину лише у вчиненні вбивства Кл., зазначивши, що вбив її випадково, та заперечивши її пограбування. Він уперше поскаржився, що його зізнавальні показання щодо злочинів, які він не вчиняв, були отримані працівниками міліції у результаті психологічного тиску та з порушенням його прав на захист. У цьому контексті він зазначив, що під час проведення слідчих дій стосовно вбивства Кл. слідчий П. запитав його, «чи [знав] він щось ще»; він розповів слідчому про різні нещасні випадки та злочини, які трапилися у селі, та чутки, що деякі жителі села похилого віку були вбиті, а не померли випадково, як усі думали. Потім слідчий П. дав йому бланки та, погрожуючи заподіянням шкоди його родині, змусив зізнатися у вчиненні деяких злочинів, які він обрав із розповіді заявника; водночас він продиктував йому текст зізнавальних показань. Заявник також поінформував суд першої інстанції, що йому було відомо про деякі фактичні обставини, пов’язані зі смертю З., Цо., Є. та С., від їхніх родичів і він використав ці відомості у своїх зізнавальних показаннях; решту обставин він виклав так, як йому наказали слідчі П. і Щ.

30. Під час допиту судом першої інстанції жителі села заперечили будь-які чутки про які-небудь підозрілі смерті. Слідчий П., у свою чергу, стверджував, inter alia, що: він дав заявнику можливість одночасно зізнатися у «всіх своїх гріхах», якщо було щось, окрім вбивства Кл.; 10 липня 2009 року заявника було доставлено до його кабінету, оскільки він хотів щось йому сказати; у кабінеті заявник написав явки з повинною та зізнався у вчиненні крадіжки і вбивств; проведення відповідного розслідування обумовили зізнавальні показання заявника щодо вчинення вбивств, оскільки раніше про ці вбивства ніхто не знав.

31. 19 липня 2010 року заявник звернувся до суду першої інстанції зі скаргою, стверджуючи без наведення жодних деталей про неефективне представництво Ф. його інтересів і вимагаючи її заміни іншим безоплатним захисником. Чи була ця скарга розглянута судом першої інстанції Суд поінформована не було

32. 19 жовтня 2010 року апеляційний суд визнав заявника винним за всіма пунктами обвинувачення. Йому було обрано покарання у виді довічного позбавлення волі за вчинення вбивства з корисливих мотивів та у виді позбавлення волі на строк від двох до десяти років щодо решти обвинувачень. Відповідно до правила поглинання більш м’якого покарання більш суворим остаточним покаранням заявника було довічне позбавлення волі. Суд посилався, inter alia, на явки заявника з повинною та його зізнавальні показання, надані під час проведення низки слідчих дій, у тому числі за відсутності захисника.

Допитавши слідчих у справі, понятих, судово-медичних експертів і дослідивши відеозаписи процесуальних дій та висновки експерта-психолога, суд не встановив жодних доказів тверджень заявника про надання ним зізнавальних показань під психологічним тиском або за вказівками слідчих. У зв’язку з цим він також зазначив, що до надання заявником зізнавальних показань ні працівники міліції, ні родичі потерпілих не підозрювали, що З., Цо., Є. та С. були вбиті, а тому заявник не міг надати на вимогу органів влади фактичні обставини цих злочинів. Крім того, суд зазначив, що заявник підтвердив свої зізнавальні показання у присутності свого захисника та ні заявник, ні його захисник не висунули жодних скарг на будь-який тиск слідчих органів на стадії слідства. Те, що заявник відмовився від своїх зізнавальних показань під час судового розгляду та поскаржився на тиск працівників міліції, суд вважав спробою заявника уникнути покарання за вчинені ним злочини.

Апеляційний суд не встановив жодних порушень права заявника на захист, оскільки відсутність захисника під час його затримання та деяких слідчих дій була результатом його відмов від права на правову допомогу, висловлених за власним бажанням. Оскільки на той момент відповідно до національного законодавства злочини, у вчиненні яких він підозрювався, не вимагали обов’язкової участі захисника, його відмови були правомірно прийняті слідчим; 13 липня 2009 року, як тільки заявник висловив бажання, щоб його представляв захисник, його клопотання було задоволено.

33. Заявник та його захисник Ф. склали апеляційні скарги. Захисник заявника здебільшого оскаржувала висновки суду, що вбивства були вчинені умисно та з корисливих мотивів. Вона також зазначила, не роблячи жодних висновків, що суд першої інстанції не розглянув питання, що ексгумація тіл потерпілих відбулася до проведення відтворення обстановки та обставин події 29 липня 2009 року, під час якого заявник надав детальний опис заподіяння ним тілесних ушкоджень потерпілим, і що, таким чином, характер тілесних ушкоджень, їхня локалізація та механізм утворення вже були відомі слідчим.

34. У своїй апеляційній скарзі заявник повторив, inter alia, свої скарги на відсутність доступу до захисника та примусовий характер його зізнавальних показань. Крім того, він скаржився на бездіяльність обох своїх захисників. Зокрема, Ц. був призначений та працював на користь слідства і, хоча йому було відомо про порушення прав заявника, він не подав жодної скарги; Ф. також «мовчала», не реагувала на його прохання про допомогу і не бачилася з ним наодинці, щоб обговорити стратегію його захисту, відвідавши його під час його перебування під вартою лише один раз протягом семимісячного судового розгляду.

35. Повісткою від 24 грудня 2010 року апеляційний суд поінформував сторони провадження, у тому числі Ф., про дату та час розгляду апеляційним судом апеляційних скарг у справі заявника. У повістці-повідомленні також було зазначено про необов’язковість явки сторін до апеляційного суду.

36. 15 лютого 2011 року Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних i кримінальних справ (далі – Вищий спеціалізований суд), діючи як суд другої інстанції, залишив без змін вирок заявника та обране йому покарання, встановивши, що вина заявника була доведена низкою доказів, які були ретельно оцінені та викладені судом першої інстанції.

Вищий спеціалізований суд залишив без задоволення у зв’язку з необґрунтованістю скаргу заявника на те, що його вирок ґрунтувався на недопустимих доказах, отриманих з порушенням його прав. Суд, inter alia, зазначив, що суд першої інстанції послався на детальні зізнавальні показання, надані заявником під час його допиту як підозрюваного та після пред’явлення йому обвинувачень, у тому числі в присутності захисника, та що ці показання були отримані відповідно до процесуального законодавства та підтверджувалися низкою інших доказів.

Вищий спеціалізований суд також підтримав обґрунтування та висновок суду нижчої інстанції щодо відсутності доказів застосування до заявника будь-якого психологічного тиску. Він повторив, що органам влади не було відомо про вбивства З., Цо., Є. та С. «до надання заявником його показань у липні 2009 року», що виключало можливість будь-якого тиску на нього з метою отримання цієї інформації. Він також зазначив, що після надання ним відповідних зізнавальних показань, органи влади перевірили відповідні факти та отримали докази, що підтверджували показання заявника. Суд також вказав на кількість наданих заявником деталей у його показаннях і припустив, що такі деталі могли бути йому відомі лише, якщо він був особою, яка вчинила злочин.

Щодо прав на захист Вищий спеціалізований суд навів таке саме обґрунтування, що і суд першої інстанції (див. пункт 32).

37. З тексту ухвали вбачається, що засідання відбулося в присутності заявника, тоді як захисник заявника у судовому засіданні був відсутній. Причина його відсутності Суду невідома. Згідно з твердженнями заявника засідання Вищого спеціалізованого суду тривало приблизно тридцять хвилин і йому було дозволено бути присутнім та виступити лише наприкінці.

C. Подальші події

38. 03 липня 2013 року заявник також поскаржився до прокуратури, що всі зізнавальні показання у кримінальній справі щодо нього були надані внаслідок психологічного тиску слідчого П.

39. 30 вересня 2013 року, здебільшого посилаючись на показання працівників міліції, які заперечили застосування будь-якого тиску до заявника, та результати розгляду аналогічної скарги судом першої інстанції, прокурор відхилив твердження заявника у зв’язку з необґрунтованістю. 14 лютого та 21 березня 2014 року Кам’янський районний суд та Апеляційний суд Черкаської області, відповідно, залишили цю постанову без змін.

40. З постанови прокурора вбачається, що працівники міліції стверджували, inter alia, що через декілька днів після затримання заявника, коли його доставили до відділу міліції зі слідчого ізолятора, він заявив, що бажав зізнатися слідчому П. у низці вбивств, вчинених ним у період з 2003 до 2007 роки; його явки з повинною були надіслані слідчому Щ., який після цього наказав перевірити відповідні факти.

41. У 2017 році за результатами проведення службового розслідування міліція залишила без задоволення аналогічну скаргу заявника у зв’язку з необґрунтованістю.

II. ВІДПОВІДНЕ НАЦІОНАЛЬНЕ ЗАКОНОДАВСТВО

42. Відповідно до частини першої статті 115 Кримінального кодексу України від 05 квітня 2001 року умисне вбивство карається позбавленням волі на строк від семи до п’ятнадцяти років. Відповідно до частини другої статті 115 умисне вбивство при обтяжуючих обставинах, перелічених у цій частині, карається позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

43. Відповідні положення національного законодавства, які регулюють доступ до захисника та відновлення кримінального провадження наведені в рішенні у справі «Закшевський проти України» (Zakshevskiy v. Ukraine), заява № 7193/04, пункти 48 – 51,
від 17 березня 2016 року).

ПРАВО

I. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 3 КОНВЕНЦІЇ

44. Заявник скаржився, що його було піддано психологічного тиску під час тримання під вартою у відділі міліції. Він послався на статтю 3 Конвенції, яка передбачає:

«Нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню або покаранню.»

A. Доводи сторін

45. Заявник скаржився, що його було піддано забороненому статтею 3 Конвенції поводженню. Зокрема, йому погрожували, що його дружині пред’являть обвинувачення у вчиненні крадіжки з будинку К., а їхню дитину віддадуть до дитячого будинку. Ця погроза була вирішальним фактором для його рішення надати неправдиві зізнавальні показання у вчиненні крадіжки та відмовитись від свого права на правову допомогу. Надані ним 10 липня 2009 року і пізніше зізнавальні показання щодо інших злочинів та всі його відмови від права на правову допомогу також були наслідком тиску працівників міліції.

46. Уряд стверджував, що ця скарга була явно необґрунтованою, оскільки вона була викладена у загальних формулюваннях і не була підтверджена жодними доказами. В якості альтернативи, твердження про погрози його родині могли бути відхилені як несумісні з положеннями Конвенції за критерієм ratione materiae. Навіть припустивши, що такі погрози дійсно були, заявник не довів, що це завдало йому душевних страждань, які б досягли мінімального рівня суворості, передбаченого статтею 3 Конвенції.

47. У своїй відповіді на зауваження Уряду заявник стверджував, що застосування до нього тиску працівниками міліції підтверджувалося тим, у якій спосіб він 10 липня 2009 року надав свої зізнавальні показання у вчиненні крадіжок і вбивств: п’ять раптових явок з повинною на п’яти окремих бланках, написаних однаковими формулюваннями.

B. Оцінка Суду

48. Суд повторює, що твердження про жорстоке поводження повинні підтверджуватися відповідними доказами (див. рішення у справі «Лабіта проти Італії» [ВП] (Labita v. Italy) [GC],
заява № 26772/95, пункт 121, ЄСПЛ 2000‑IV). Під час оцінки доказів Суд зазвичай керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (див. рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18 січня 1978 року, пункт 161, Серія A № 25).

49. Суд зазначає, що у цій справі, стверджуючи про перебування під постійним психологічним тиском працівників міліції, що змусило його надати зізнавальні показання у вчиненні низки злочинів, заявник не надав жодних деталей стосовно того, у чому полягав цей тиск. Єдиним винятком була нібито висловлена йому погроза створити проблеми для його родини, щоб отримати його зізнавальні показання у вчиненні крадіжки з будинку К. (див. пункт 13).

50. Суд зазначає, що заявник не надав жодних доказів на підтвердження свого опису відповідних подій. Водночас, Суд погоджується, що не завжди можливо надати прямі докази психологічного тиску, здійсненого за зачиненими дверима. Тому він оцінить правдивість тверджень заявника у контексті матеріалів справи.

51. Суд зазначає, що заявник висунув свою скаргу на тиск слідчих органів лише під час судового розгляду. За обставин цієї справи Суд не вбачає жодного обґрунтування такої затримки. У зв’язку з цим він зазначає, що з 13 липня 2009 року заявник отримував допомогу захисника та міг довести до його відома відповідні факти. Проте у присутності захисника заявник підтвердив свої зізнавальні показання у вчиненні вбивств, не висунувши жодної скарги.

52. Крім того, як вбачається з власних доводів заявника, 13 липня 2009 року він зміг довести до відома прокурора питання про його правову допомогу (див. пункт 15). Незрозуміло, чому він не міг так само поскаржитися прокурору на психологічний тиск, якому його було піддано, якщо такий взагалі був.

53. Насамкінець, національні суди не визнали встановленими твердження заявника про тиск слідчих (див. пункт 32). Суд не вбачає жодних підстав відходити у цій справі від висновків національних судів, які він не вважає свавільними або явно необґрунтованими.

54. Наскільки можна зрозуміти заявника, він скаржиться, що стверджувана обіцянка слідчого надати йому дозвіл на побачення з дружиною також становила тиск, який змусив його відмовитись від права на захисника та зізнатися у вчиненні низки злочинів. Це твердження Суд також вважає необґрунтованим. У будь-якому випадку, навіть якщо так і було, така поведінка слідчого не досягла б достатнього рівня суворості, щоб підпадати під сферу дії статті 3 Конвенції.

55. Отже, ця частина заяви має бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до підпункту «а» пункту 3 та пункту 4 статті 35 Конвенції.

II. СТВЕРДЖУВАНЕ ПОРУШЕННЯ СТАТТІ 6 КОНВЕНЦІЇ

56. Заявник скаржився на різні порушення статті 6 Конвенції, відповідні частини якої передбачають:

«1. Кожен має право на справедливий … розгляд його справи … судом…, який … встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

...

3. Кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має щонайменше такі права:

...

(c) захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника, вибраного на власний розсуд, або – за браком достатніх коштів для оплати юридичної допомоги захисника – одержувати таку допомогу безоплатно, коли цього вимагають інтереси правосуддя.

...»

A. Доводи сторін

1. Заявник

57. Заявник стверджував про несправедливість кримінального провадження щодо нього. Зокрема, він доводив, що у перші декілька днів тримання його під вартою йому не надавалася допомога захисника, оскільки його змусили відмовитися від права на правову допомогу. 07 та 10 липня 2009 року, коли заявнику не надавалась правова допомога, його змусили написати явки з повинною та надати інші зізнавальні показання. Національні суди послалися на ці зізнавальні показання для обґрунтування його засудження без належної перевірки його тверджень про жорстоке поводження та порушення його прав на захист.

58. Він також стверджував, що не міг належним чином захистити свої інтереси в апеляційному суді, оскільки не був присутнім під час усього засідання, а його безоплатний захисник взагалі був відсутнім.

59. Насамкінець, заявник скаржився, що обидва його захисники не забезпечили його ефективне представництво у кримінальному провадженні.

2. Уряд

60. Уряд стверджував, що заявник добровільно зізнався у вчинені всіх злочинів. Він відмовився від свого права на захисника після роз’яснення йому його процесуальних прав, і ця відмова була правомірно прийнята слідчим на тій стадії. 13 липня 2009 року, як тільки він висловив бажання, щоб його представляв захисник, йому було призначено захисника. У присутності захисника він підтвердив свої зізнавальні показання у вчиненні вбивств.

61. Він також зазначив, що заявник зміг звернутися зі своїми скаргами до суду першої інстанції, а Вищий спеціалізований суд належним чином розглянув їх і визнав необґрунтованими. Вина заявника була доведена низкою доказів.

62. Уряд стверджував, що обидва захисники заявника брали активну участь у провадженні, забезпечуючи його ефективне представництво. Відсутність захисника заявника, якого було в належному порядку повідомлено про час і дату засідання, не порушила прав заявника на захист, оскільки сам заявник був присутнім, а його захисник належним чином представляв його в суді першої інстанції та висунув усі скарги в апеляційній скарзі.

B. Оцінка Суду

1. Прийнятність

63. Суд зазначає, що ця частина заяви не є явно необґрунтованою у розумінні підпункту «а» пункту 3 статті 35 Конвенції. Він також зазначає, що вона не є неприйнятною з будь-яких інших підстав. Тому вона має бути визнана прийнятною.

2. Суть

64. Загальні принципи, які мають застосовуватися щодо обмеження права на доступ до захисника та справедливості провадження, Суд роз’яснив у рішеннях у справах «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» [ВП] (Ibrahim and Others v. the United Kingdom) [GC] (заяви № 50541/08, № 50571/08, № 50573/08 та № 40351/09, пункти 257 – 265, ЄСПЛ 2016) та «Сімеонови проти Болгарії» [ВП] (Simeonovi v. Bulgaria) [GC] (заява № 21980/04, пункти 112 – 120, ЄСПЛ 2017 (витяги) з подальшими посиланнями). Він підтвердив ці принципи у нещодавньому рішенні у справі «Бьоз проти Бельгії» [ВП] (Beuze v. Belgium) [GC] (заява № 71409/10, пункти 119 – 150, від 09 листопада 2018 року).

65. У цій справі за відсутності захисника та перебуваючи під контролем працівників міліції заявник зізнався у низці злочинів, які він нібито вчинив. Заявник неодноразово підписував відмови від свого права на правову допомогу: 07 та 10 липня 2009 року – у зв’язку з обвинуваченням у вчиненні вбивства Кл.; 23 та 24 липня 2009 року – у зв’язку з обвинуваченням у незаконному володінні боєприпасами; та 31 липня 2009 року – у зв’язку з вчиненням крадіжки з будинку К. Зрештою його було визнано винним у вчиненні всіх злочинів, в яких він зізнався.

66. Суд нагадує свій висновок за статтею 3 Конвенції щодо скарги заявника на жорстоке поводження (див. пункти 49 – 55) і тому доходить висновку про відсутність достатніх доказів, аби вважати, що зізнавальні показання, які заявник надав працівникам міліції за відсутності захисника, не були надані свідомо та добровільно.

67. На підставі наявних доказів Суд також не вбачає жодних ознак того, що відмови від права на захисника, згадані у пункті 65, були недійсними. У матеріалах справи немає жодних доказів, які б доводили, що відмови були написані під тиском і що насправді заявник просив органи влади надати йому правову допомогу у зв’язку з цими обвинуваченнями, але це клопотання було залишено без задоволення. Натомість, наявні документи свідчать, що під час його затримання та до першого допиту за обвинуваченням у вчиненні вбивства Кл., крадіжки з будинку К. та незаконному володінні боєприпасами, які були предметами різних проваджень, заявнику було письмово роз’яснено його право на правову допомогу, та він чітко відмовився від свого права на захисника (див. пункти 9, 12, 18 і 20). Такі відмови були передбачені національним законодавством, чинним на момент їхнього написання, оскільки відповідні обвинувачення не вимагали обов’язкової участі захисника. Отже, органи влади не можуть нести відповідальність за будь-які наслідки цих відмов, які призвели до його засудження за цими обвинуваченнями (див. згадане рішення у справі «Закшевський проти України» (Zakshevskiy v. Ukraine), пункти 112 і 113 та, mutatis mutandis, рішення у справі «Сітневський та Чайковський проти України» (Sitnevskiy and Chaykovskiy v. Ukraine), заяви № 48016/06 та №7817/07, пункт 66,
від 10 листопада 2016 року).

68. Проте щодо епізодів, які призвели до його засудження за вчинення вбивств З., Цо., Є. та С., ситуація відрізняється з таких причин.

69. 10 липня 2009 року у рамках кримінального провадження щодо вбивства Кл. слідчий Пав. допитав заявника, який відмовився від права на правову допомогу до початку допиту, як обвинуваченого. Після допиту його доставили до слідчого П. і він уперше зізнався у вчиненні крадіжки з будинку К., а потім у вчинені низки вбивств (див.
пункт 13). З показань, наданих працівниками міліції під час розгляду справи на національному рівні, вбачається, що вони знали, що заявник мав намір зізнатися у вчиненні вбивств, оскільки він нібито повідомив їх про це (див. пункт 40). Припускаючи, що це було так, Суд вважає, що з того часу працівники міліції мали всі підстави підозрювати заявника у вчиненні кількох вбивств, оскільки на той момент він вже зізнався у вчиненні вбивства Кл. Отже, органам влади мало бути відомо про правові наслідки, до яких призвело б таке обвинувачення, у тому числі ризик довічного позбавлення волі, та що національне законодавство не передбачало відмови від права на правову допомогу у справах, пов’язаних із таким обвинуваченням, і давало заявнику право на обов’язкову участь захисника (див. згадане рішення у справі «Закшевський проти України» (Zakshevskiy v. Ukraine), пункт 48).

70. Проте ніщо не свідчить, що працівники міліції роз’яснили заявнику, який не мав юридичного досвіду, можливі наслідки його зізнавальних показань перед їхнім протоколюванням і забезпечили присутність захисника. Вони не зробили цього навіть після того, як його зізнавальні показання щодо вчинення вбивства З. – першого з чотирьох вбивств, у вчиненні яких заявник зізнався того дня, – було запротокольовано, тобто коли працівники міліції офіційно мали всі підстави підозрювати заявника у вчиненні подвійного вбивства. У зв’язку з цим не слід забувати, що зізнавальні показання заявника були запротокольовані працівниками міліцією одне за одним із використанням окремих бланків для кожного злочину (див. пункт 13).

71. Суд вважає, що за наведених обставин попередня відмова, зроблена заявником раніше цього ж дня щодо обвинувачення у вчиненні вбивстві Кл., не могла вважатися дійсною у зв’язку з подальшими зізнавальними показаннями, і ці зізнавальні показання, відповідно, не могли вважатися такими, що були надані після ефективної відмови.

72. З огляду на зазначене Суд доходить висновку, що 10 липня
2009 року, коли заявник надав зізнавальні показання, його право на правову допомогу було обмежено. З матеріалів справи Суд не вбачає будь-яких вагомих підстав для такого обмеження.

73. Тому Суд зобов’язаний розглянути наслідки відсутності захисника у зазначену дату для загальної справедливості кримінального провадження.

74. Під час здійснення такої оцінки Суд керується критерієм, викладеним у згаданому рішенні у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» (Ibrahim and Others v. the United Kingdom) (див. пункт 274), тією мірою, якою це є доцільним, з огляду на обставини цієї справи. З огляду на відсутність вагомих підстав для обмеження права заявника на захисника Суд повинен з особливою ретельністю оцінити його справедливість. Відсутність таких підстав має дуже важливе значення при оцінці загальної справедливості кримінального провадження та може стати підставою для встановлення порушення. Тягар доведення покладається на Уряд, який зобов’язаний переконливо довести, що за виняткових і конкретних обставин справи загальну справедливість кримінального провадження не було непоправно порушено обмеженням доступу до захисника
(див. там само, пункт 265 та згадане рішення у справі «Бьоз проти Бельгії» (Beuze v. Belgium), пункт 145).

75. У зв’язку з цим Суд зазначає, з одного боку, що низка факторів вказує на користь визнання провадження справедливим: (і) нічого не вказує на те, що заявник був особливо вразливим; (іі) у наявних у Суду матеріалах справи відсутні докази того, що право заявника оскаржувати допустимість доказів або заперечити проти їхнього використання було якимось чином обмежено; (ііі) відсутні докази того, що первинні зізнавальні показання у вчиненні вбивств були надані внаслідок жорстокого поводження; (iv) заявник не відмовився від своїх показань у найкоротший строк, підтвердив їх у присутності свого захисника та навіть надавав нові деталі; (v) були інші серйозні докази проти заявника, у тому числі речові докази; (vi) докази у справі були оцінені професійними суддями; (vii) ступінь суспільного інтересу у розслідуванні інкримінованого заявнику злочину, а саме вчиненні низки вбивств, був дуже високим; (viii) так само відсутні докази порушення іншого конвенційного права.

76. З іншого боку, Суд не може проігнорувати ймовірний значний вплив наданих 10 липня 2009 року зізнавальних показань заявника у вчиненні вбивств на подальший хід кримінального провадження щодо заявника (див., mutatis mutandis, «Дворський проти Хорватії» [ВП], (Dvorski v. Croatia) [GC], заява № 25703/11, пункт 111, від 20 жовтня 2015 року). Дійсно, як вказали самі органи влади, саме з цих зізнавальних показань їм стало відомо про злочини, і саме вони обумовили проведення розслідування відповідних фактів (див.
пункти 32 та 36). У результаті було проведено ексгумацію трупів стверджуваних потерпілих, відповідні судово-медичні експертизи, а також огляд місця події. Це дозволило слідчим органам долучити додаткові докази, які були використані у справі проти заявника, у тому числі речові докази (див. пункт 16).

77. Дійсно, 13 липня 2009 року заявник підтвердив свої зізнавальні показання у присутності свого захисника та відмовився від них лише на останній стадії. Однак, немає жодних доказів, що до цього допиту заявнику була надана можливість особисто побачитися із захисником. До того ж, як було зазначено, надані заявником 10 липня 2009 року показання вказали національним слідчим органам межі, довкола яких вони побудували справу, а також фокус для пошуку інших підтверджуючих доказів; це безперечно неминуче вплинуло на позицію заявника (див. для порівняння згадане рішення у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» (Ibrahim and Others v. the United Kingdom), пункт 308 та в якості протилежного прикладу ухвалу щодо прийнятності у справі «Юрченко проти Росії» [Комітет] (Yurchenkov v. Russia) [Committee], заява № 38106/05, пункт 30,
від 10 квітня 2018 року).

78. Крім того, Суд зазначає, що апеляційний суд чітко послався на первинні зізнавальні показання заявника від 10 липня 2009 року, як на докази, що підтверджували його вину у вчиненні вбивств З., Цо., Є. та С., не здійснивши жодної оцінки питання щодо права заявника на правову допомогу або наслідків відсутності захисника для провадження (див. пункт 32). Вищий спеціалізований суд встановив, що засудження заявника ґрунтувалося на допустимих доказах. Проте цей аналіз не включав первинні зізнавальні показання заявника
від 10 липня 2009 року та роль, яку вони відіграли у ході подальшого відповідного розслідування, а стосувався лише показань заявника, наданих під час його допиту як підозрюваного та як обвинуваченого (див. пункт 36).

79. Повторно наголошуючи на особливо ретельній оцінці, яка має застосовуватися у разі відсутності вагомих підстав, які б виправдовували обмеження у доступі до захисника, Суд вважає, що у порушеному щодо заявника кримінальному провадженні, розглянутому загалом, не було виправлено процесуальних недоліків, які виникли на стадії досудового слідства. Цей висновок змушує Суд визнати, що Уряд переконливо не довів, що за виняткових і конкретних обставин справи загальну справедливість кримінального провадження не було непоправно порушено внаслідок обмеження права заявника на правову допомогу 10 липня 2009 року, коли він надав свої первинні зізнавальні показання у вчиненні вбивств З., Цо., Є. та С.

80. У низці справ проти України Суд вже встановлював порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у подібних ситуаціях щодо права на правову допомогу (див., mutatis mutandis, згадані рішення у справах «Сітневський та Чайковський проти України» (Sitnevskiy and Chaykovskiy v. Ukraine), пункти 64 – 88 та «Закшевський проти України» (Zakshevskiy v. Ukraine), пункти 112 – 123).

81. З цього випливає, що у цій справі було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції.

82. З огляду на зазначений висновок Суд не вважає за необхідне розглядати окремо решту скарг щодо порушення прав заявника за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Грабовський проти України» (Grabovskiy v. Ukraine), заява № 4442/07, пункт 64, від 29 листопада 2018 року).

III. ЗАСТОСУВАННЯ СТАТТІ 41 КОНВЕНЦІЇ

83. Стаття 41 Конвенції передбачає:

«Якщо Суд визнає факт порушення Конвенції або протоколів до неї і якщо внутрішнє право відповідної Високої Договірної Сторони передбачає лише часткове відшкодування, Суд, у разі необхідності, надає потерпілій стороні справедливу сатисфакцію.»

A. Шкода

84. Заявник вимагав 1 000 000 євро в якості відшкодування моральної шкоди.

85. Уряд вважав ці вимоги необґрунтованими та надмірними.

86. Суд зазначає, що у цій справі він встановив порушення пункту 1 та підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції. Суд не може робити припущення щодо результату провадження проти заявника, якщо в ньому не було порушень (див. згадане рішення у справі «Ібрагім та інші проти Сполученого Королівства» (Ibrahim and Others v. the United Kingdom), пункт 315). Суд зазначає, що стаття 445 Кримінального процесуального кодексу України та стаття 10 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачають можливість відновлення провадження у справі (див. загадане рішення у справі «Закшевський проти України» (Zakhshevskiy v. Ukraine), пункти 50 і 51), а тому вважає, що встановлення порушення само собою становить справедливу сатисфакцію (див. згадані рішення у справах «Сітневський та Чайковський проти України» (Sitnevskiy and Chaykovskiy v. Ukraine), пункт 142 та «Закшевський проти України» (Zakshevskiy v. Ukraine), пункт 133).

B. Судові та інші витрати

87. Заявник не вимагав компенсації судових та інших витрат, понесених під час провадження у Суді, окрім суми у розмірі 850 євро, яка вже була сплачена в рамках надання правової допомоги (див.
пункт 2). Отже, Суд нічого не присуджує.

ЗА ЦИХ ПІДСТАВ СУД ОДНОГОЛОСНО

1. Оголошує прийнятними скарги заявника за пунктом 1 та
підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції щодо його прав на захист, а решту скарг у заяві – неприйнятними;

2. Постановляє, що було порушено пункт 1 та підпункт «с» пункту 3 статті 6 Конвенції у зв’язку з відсутністю захисника 10 липня
2009 року, коли заявник надав свої зізнавальні показання;

3. Постановляє, що немає потреби розглядати решту скарг заявника за пунктом 1 та підпунктом «с» пункту 3 статті 6 Конвенції;

4. Постановляє, що встановлення порушення пункту 1 та
підпункту «с» пункту 3 статті 6 Конвенції само собою становить справедливу сатисфакцію моральної шкоди, якої зазнав заявник;

5. Відхиляє решту вимог заявника щодо справедливої сатисфакції.

Учинено англійською мовою та повідомлено письмово 09 січня 2020 року відповідно до пунктів 2 та 3 Правила 77 Регламенту Суду.

Наведений переклад рішення розміщено на офіційному веб-сайті Міністерства юстиції України за посиланням: https://minjust.gov.ua/files/general/2020/01/29/20200129140034-30.docx