Щодо отримання статусу "учасника бойових дій" учасниками добровольчих формувань: окремі правові аспекти.

Окупаційна війна, що триває вже який рік на сході України залишить помітний слід не тільки у світовій історії, але й накладе «чорну мітку» на свідомість та світосприйняття кожного українця.

Надзвичайно складно в цій ситуації доводиться людям, які стали на захист східних кордонів нашої держави під лавами добровольчих батальйонів. На сьогодні для того, щоб отримати соціальні гарантії передбаченні чинним законодавством, вони змушені в судових органах доводити свою участь у військових діях на сході України. Раз-по-раз оббивати пороги бюрократичних кабінетів відомчих та міжвідомчих комісій. В результаті такі люди часто отримують відмову за відмовою.

Для того, щоб розставити всі крапки на «і» необхідно розтлумачити, що сьогоднішній порядок отримання «статусу учасника бойових дій» не гарантує надання такого статусу автоматично всім без виключення добровольцям.

Стаття 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», зазначає, що учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.

Проте враховуючи положення «Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення» від 20.08.2014 року такі особи мають відповідати двом вимогам: фактичній та юридичній.

Згідно п. 20 абзацу першого ст. 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасники бойових дій також визнаються особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Звідси фактична умова:

1. Безпосередня участь особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах АТО у період її проведення.

Та юридична умова:

1. Включення добровольчого формування до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Якщо встановити факт участі в АТО добровольці ще можуть за допомогою судових інстанцій, то виконати другу умову самостійно такі особи не в змозі. Оскільки, змусити відомчу чи міжвідомчу комісію прийняти рішення на користь такої особи не в змозі жодна судова інстанція, адже прийняття такого рішення належить виключно до дискреційних повноважень відповідної комісії.

Часто позивачі помилково застосовують в своїх позовних заявах положення ст. 9 КАС України стосовно можливості застосування аналогії права/закону. В даному випадку аналогію в принципі не може бути застосовано, оскільки, чинним законодавством чітко визначено в яких випадках та за яких умов добровольці можуть отримати статус учасника бойових дій.

Так, до прикладу, в Постанові Одеського окружного адміністративного суду від 10.05.2016 року у справі № 815/1921/16 зазначено, що …«Позивач помилково вважає, що суд має застосувати частину сьому статті 9 КАС України, відповідно до якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (надання статусу учасника бойових дій добровольцям) суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), оскільки Законом № 3551-ХІІ та Порядком №413 чітко визначено, яким чином добровольці можуть отримати статус учасника бойових дій»...

Таким чином, на сьогодні в Україні існує чіткий порядок отримання та надання статусу учасника бойових дій учасниками добровольчих формувань. З однієї сторони , здається, що він логічно та структурно завершений, з іншої ж, що він соціально не орієнтований та дискримінаційний.

Добровольцям, чиї формування так і не вступили під знамена жодного військового формування залишається сподіватися, що в найближчий час законодавець все ж таки перегляне умови отримання статусу «учасника бойових дій» та вирішить наявний «дискримінаційний момент».

Справа № 815/1921/16

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 травня 2016 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Стефанова С.О.,

суддів Катаєвої Е.В., Кравченко М.М.,

за участю секретаря судового засідання Гунько О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції про зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач) звернувся до суду з позовом до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (надалі по тексту - відповідач), в якому просить зобов'язати міжвідомчу комісію Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції прийняти його документи на розгляд, розглянути їх та винести правомірне рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06 листопада 2015 року Малиновським районним судом м. Одеси по справі №521/8972/15-ц винесено рішення, яким визнано факт безпосереднього перебування позивача та залучення в антитерористичній операції на території Донецької області з 13 лютого 2015 року по 28 лютого 2015 року у складі 5-го окремого батальйону ДУК «Правий Сектор». 30.11.2015 року позивач направив заяву з необхідними документами до міжвідомчої комісії Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції для того, що б дана організація отримала їх, розглянула на засіданні міжвідомчої комісії та відповідно винесла рішення для надання йому статусу «учасника бойових дій». Однак, листом від 14.12.2015 року за вих. № 4714/09/09.1-15 позивачу було відмовлено у праві розгляду: комісія відмовилася прийняти та розглянути на міжвідомчій комісії його документи та повернула їх, аргументуючи це тим, що згідно пункту 2 розділу II Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 10 листопада 2014 року № 867 міжвідомча комісія має право розглядати документи лише щодо осіб, які надіслані виключно комісіями при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади. Вважаючи відмову відповідача прямим порушенням його громадянських та особистих прав та свобод, визначених Конституцією України, позивач звернувся до суду із даним позовом.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позові.

Представник відповідача у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив суд в їх задоволенні відмовити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені у письмових запереченнях на позов.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 06.11.2015 року по справі № 521/8972/15-ц, яке набрало законної сили 17.11.2015 року встановлено факт безпосередньої участі ОСОБА_1 в антитерористичній операції на сході України у період з 13 лютого 2015 року по 28 лютого 2015 року в складі 5-го Окремого Батальйону Добровольчого Українського Корпусу «Правий сектор» (а.с. 14-16).

30 листопада 2015 року позивач направив на адресу Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції заяву, в якій просив внести його документи на засідання міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та надати йому статус учасника бойових дій як такому, що захищав незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, у складі Добровольчого українського корпусу «Правий сектор» (а.с. 8-9).

Листом від 14.12.2015 року № 4714/09/09.1-15 Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції надала позивачу відповідь, обґрунтовану, в цілому, тим, що міжвідомча комісія з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій не наділена повноваженнями розглядати питання про встановлення позивачу статусу учасника бойових дій (а.с. 12-13).

Вважаючи вищезазначену відмову Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до Положення про Державну службу України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 року №416 (далі - Положення №416), Служба є центральним органом виконавчої влади України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики і який реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, соціальної та професійної адаптації військовослужбовців, які звільняються, осіб, звільнених з військової служби, та учасників антитерористичної операції, в межах своїх повноважень державну політику у сфері волонтерської діяльності.

Згідно з підпунктом 9 пункту 4 Положення №416 Служба відповідно до покладених на неї завдань організовує та координує роботу з надання статусу учасника бойових дій, зокрема проводить засідання міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера.

Згідно абзацу першого пункту 19 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII), учасниками бойових дій визнаються військовослужбовці (резервісти, військовозобов'язані) та працівники Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, військовослужбовці військових прокуратур, особи рядового та начальницького складу підрозділів оперативного забезпечення зон проведення антитерористичної операції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, поліцейські, особи рядового, начальницького складу, військовослужбовці, працівники Міністерства внутрішніх справ України, Управління державної охорони України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Державної служби України з надзвичайних ситуацій, Державної пенітенціарної служби України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення.

Відповідно до пункту 1 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону щодо статусу осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України» від 07 квітня 2015 року № 291-VIII, частину першу статті 6 Закону № 3551-XII доповнено новим пунктом 20.

Так, згідно абзацу першого пункту 20 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій також визнаються особи, які у складі добровольчих формувань, що були утворені або самоорганізувалися для захисту незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України, брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, за умови, що в подальшому такі добровольчі формування були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Таким чином, для визнання особи учасником бойових дій згідно вищезазначеної норми Закону необхідно поєднання двох умов:

1) безпосередньої участі особи в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення;

2) включення добровольчого формування, у складі якого особа брала безпосередню участь в антитерористичній операції, до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України чи інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Отже, рішення Малиновського районного суду м. Одеси про встановлення факту безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції є підтвердженням тільки однієї з двох необхідних умов для визнання його учасником бойових дій згідно пункту 20 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ.

Відповідно до пункту 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» рішення про встановлення факту, що має юридичне значення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для органів, які реєструють такі факти або оформляють права, що виникають у зв'язку із встановленим судом фактом.

Таким чином, рішення Малиновського районного суду м. Одеси про встановлення факту безпосередньої участі позивача в антитерористичній операції є обов'язковим лише для того органу, який наділений повноваженнями надавати статус учасника бойових дій саме позивачу.

Абзацом другим пункту 20 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ встановлено, що порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, терміни їх участі в антитерористичній операції чи в забезпеченні її проведення, а також райони антитерористичної операції визначаються Кабінетом Міністрів України.

Кабінет Міністрів України визначив порядок надання статусу учасника бойових особам, зазначеним в пунктах 19 і 20 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ, затвердивши постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 року № 413 Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення (далі - Порядок № 413).

Відповідно до пункту 5 Порядку № 413 рішення про надання статусу учасника бойових дій на підставі документів, передбачених пунктом 6 Порядку № 413, приймається:

комісіями з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, утвореними в Міноборони, МВС, Національній гвардії, СБУ, Службі зовнішньої розвідки, Адміністрації Держприкордонслужби, Адміністрації Держспецтрансслужби, Генеральній прокуратурі України, Управлінні державної охорони, Адміністрації Держспецзв'язку, ДСНС та ДПтС;

міжвідомчою комісією з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера, яка утворюється Службою, - у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.

Згідно з пунктом 3 розділу І Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, затвердженого наказом Міністерства соціальної політики України від 10 листопада 2014 року № 867, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2014 року за № 1494/26271 (далі - Положення № 867), міжвідомча комісія призначена для прийняття рішень про надання (позбавлення) статусу учасника бойових дій особам (осіб), які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, лише у разі виникнення спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 розділу II Положення № 867 міжвідомча комісія має право розглядати документи щодо осіб, які надіслані лише комісіями при міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади чи інших державних органах (у підпорядкуванні яких особи брали участь в антитерористичній операції) у разі наявності у поданих документах спірних питань, що потребують міжвідомчого врегулювання.

Відтак, відносно винесення на розгляд міжвідомчої комісії питання надання статусу учасника бойових дій позивачу, суд зазначає, що враховуючи положення пункту 20 частини першої статті 6 Закону № 3551-ХІІ та пункту 5 Порядку №413, це питання повинно вирішуватися відомчою комісією того відомства, до якого увійшло добровольче формування у складі якого позивач брав участь в антитерористичній операції. І у разі якщо при розгляді відомчою комісією документів позивача виникне спір, що потребує міжвідомчого врегулювання, тільки ця відомча комісія може винести на розгляд міжвідомчої комісії питання надання статусу учасника бойових дій.

При цьому суд зазначає, що норми Порядку №413 та Положення № 867 повністю відповідають вимогам Закону № 3551-XII відповідно до якого і були прийняті, в тому числі і в частині щодо надання статусу учасника бойових дій добровольцям виключно за умови, що в подальшому добровольчі формування у складі яких вони приймали участь в антитерористичній операції були включені до складу Збройних Сил України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

Позивач помилково вважає, що суд має застосувати частину сьому статті 9 КАС України, відповідно до якої у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини (надання статусу учасника бойових дій добровольцям) суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), оскільки Законом № 3551-ХІІ та Порядком №413 чітко визначено, яким чином добровольці можуть отримати статус учасника бойових дій.

Враховуючи вищевикладене, вимога щодо зобов'язання міжвідомчої комісії при Службі прийняти та розглянути документи щодо надання статусу учасника бойових дій Позивачу не підлягає до задоволення, оскільки: міжвідомча комісія, має право приймати документи, які надійшли лише з відомчих комісій та не має повноважень розглядати заяви громадян; питання надання статусу учасника бойових дій позивачу повинно вирішуватись відомчою комісією того відомства, до якого увійшло добровольче формування у складі якого позивач брав участь в антитерористичній операції.

З огляду на встановлені вище обставини, суд приходить до висновку, що Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції при наданні позивачу відповіді листом від 14.12.2015 року № 4714/09/09.1-15, діяла обґрунтовано на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіривши дії відповідача при розгляді заяви позивача від 30.11.2015 року, суд дійшов висновку, що вони вчинені ним з урахуванням вимог Конституції України, чинного законодавства України і з дотриманням передбачених ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України принципів.

На підставі вищевикладеного, з урахуванням встановлених судом фактів, оцінюючи надані сторонами у справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити.

Разом з тим суд враховує, що в рішенні Конституційного суду України від 09.07.2002 року у справі за конституційним зверненням товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Кампус Коттон клаб» щодо офіційного тлумачення положення частини другої ст. 124 Конституції України (справа № 1-2/2002 про досудове врегулювання спорів) в п. 3 зазначено, що положення частини другої ст. 124 Конституції України треба розглядати у системному зв'язку з іншими положеннями Основного Закону України, які передбачають захист судом прав і свобод людини і громадянина, а також прав юридичної особи, встановлюють юридичні гарантії їх реалізації, надаючи можливість кожному захищати свої права і свободи будь-якими не забороненими законом засобами (ч. 5 ст. 55 Конституції України). Тобто кожна особа має право вільно обирати не заборонений законом засіб захисту прав і свобод, у т.ч. судовий захист. Для забезпечення судового захисту Конституція України у ст. 124 встановила принципи здійснення правосуддя виключно судами. Із змісту частини другої ст. 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції на всі правовідносини, що виникають у державі, випливає, що кожен із суб'єктів правовідносин у разі виникнення спору може звернутися до суду за його вирішенням.

Таким чином, позивач, враховуючи свою адміністративну правосуб'єктність, керуючись ст.ст. 48,56 КАС України, скористався своїм правом на судовий захист, при цьому згідно ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Україною 17.07.1997 року його право не може бути обмежене, однак при встановлених обставинах підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції про зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги. Якщо апеляційну скаргу не буде подано в строк, встановлений ст. 186 КАС України, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Постанова суду може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги до Одеського окружного адміністративного суду протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Вступна та резолютивна частина постанови складена у нарадчій кімнаті та проголошена у судовому засіданні 10 травня 2016 року.

Постанова у повному обсязі виготовлена 12 травня 2016 року.

Головуючий суддя С.О. Cтефанов

Судді Е.В. Катаєва

М.М. Кравченко