Револьвер і самозахист: де межа між необхідністю і злочином?

Коли я читаю справи про використання зброї, в тому числі травматичної, у громадських місцях, то завжди запитую себе: чи той постріл був справді єдино можливим способом вирішення ситуації? Схоже, таке питання ставив і Касаційний кримінальний суд у справі №759/8667/21. Справа, на перший погляд, проста: конфлікт, кілька ударів, постріли гумовими кулями. Але за кожною кулею — людські долі й суспільний порядок. Розберімося, що насправді сталося і які уроки ми можемо винести з цього рішення.

Коли гумова куля летить у натовп

Герой нашої історії, умовно назвемо його Олександром, був озброєний травматичним револьвером. Зустріч у громадському місці з раніше незнайомим потерпілим закінчилася застосуванням зброї. Формально Олександр виправдовував свої дії самозахистом. Та чи був той самозахист виправданим? Судова практика дає чіткі орієнтири.

Самозахист — це не кара, а захист життя і здоров’я. Закон визначає, що застосування сили є виправданим тільки тоді, коли існує реальна й невідворотна загроза. Якщо ж револьвер дістався з кишені лише тому, що ваш співрозмовник був грубим або надто емоційним, — це не самозахист, а ескалація. У випадку Олександра суди звернули увагу на такі аспекти:

• потерпілий був незнайомою людиною;
• обвинувачений перебував у компанії трьох знайомих, тобто мав можливість уникнути конфлікту або розв’язати його інакше;
• застосування зброї не відповідало пропорційності загрози.

Такі дії, як постріли в громадському місці, кваліфікуються не лише як порушення громадського порядку, а й можуть свідчити про грубу неповагу до суспільства. Саме тому, зауважує ККС, подібні ситуації слід оцінювати крізь призму статей, що захищають суспільний порядок, а не лише особисті права.

Самозахист у різних країнах: практика і межі

Дивлячись на закордонний досвід, ми бачимо, що застосування зброї в цивільних конфліктах є темою для жорсткого регулювання. Наприклад, у США закони окремих штатів дозволяють використовувати вогнепальну зброю для самозахисту, якщо нападник загрожує серйозною шкодою чи смертю. Однак і там є чіткі обмеження. У штаті Каліфорнія, наприклад, застосування зброї буде виправданим лише за умови, що відступ був неможливим. Іншими словами, якщо ви могли просто відійти, стріляти не можна.

У європейських країнах, таких як Німеччина чи Франція, застосування сили оцінюється крізь призму необхідності та пропорційності. Якщо у вас є можливість уникнути насильства, але ви обираєте зброю, це буде трактуватися як перевищення меж самозахисту. Ці принципи, хоча й відрізняються від українських, дають зрозуміти одну річ: зброя — це останній аргумент, а не перший.

Межа між захистом і хуліганством

Кримінальний кодекс України вимагає уважного розмежування між злочинами проти особи та хуліганством. Як підкреслив Касаційний кримінальний суд, кваліфікація залежить від мотивів і обставин. Дії, спрямовані на заподіяння шкоди іншій особі, можуть бути кваліфіковані за статтями КК, які стосуються злочинів проти особи. Але якщо ці дії супроводжуються грубим порушенням громадського порядку і мотивуються явною неповагою до суспільства, це вже хуліганство.

У справі Олександра апеляційний суд дійшов висновку, що обвинувачений не порушував громадського порядку. Та чи це так? Показовим є те, що обвинувачений не тільки застосував зброю, але й діяв у громадському місці, де його дії могли становити загрозу для оточення. Такі обставини змушують сумніватися в правильності апеляційного рішення.

Чи була загроза життю?

Ключовий момент у справі — це оцінка загрози. Самозахист має сенс тільки тоді, коли небезпека є реальною, а не вигаданою чи перебільшеною. У даній ситуації Олександр міг уникнути конфлікту, адже мав чисельну перевагу і підтримку друзів. Потерпілий, навіть якщо й провокував конфлікт, не становив загрози, яка виправдовувала б застосування зброї.

Що вчить нас ця справа?

1. Відповідальність за зброю. Кожен, хто носить зброю, несе подвійну відповідальність: за власні дії і за можливі наслідки. Використання зброї вимагає витримки, холодного розуму і здатності оцінити ситуацію без емоцій.
2. Самозахист має межі. Закон дозволяє захищати себе, але тільки в межах необхідності. Коли межа переходиться, самозахист стає нападом.
3. Суспільна безпека — пріоритет. Використання зброї в громадських місцях — це не тільки питання особистої відповідальності, а й питання безпеки для оточення.

Ця історія — не лише про конкретну людину, револьвер чи гумові кулі. Це історія про нас усіх, про те, як ми вибудовуємо суспільство, де право і порядок мають переважати над емоціями. Бо кожен постріл, зроблений у запалі, має свій відгук.

Автор консультації: Адвокат Світлана Приймак