Психологи та Верховний Суд НЕ почули дитину ( ВС/КЦС у справі № 487/7241/18 від 09 листопада 2020 р)

Автор: Завідувач відділу психологічних та інших досліджень Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, кандидат психологічних наук Журавльова Маргарита Олегівна

Аналіз рішення Верховного Суду № 487/7241/18 від 09.11.2020 народжує жаль стосовно того, що в черговий раз дитину не почули, а висновки психологів, на які посилається суд викликають справжній жах.

Фабула судового акту: Після розлучення батьків хлопчик постійно змінював місце проживання, періодично проживав з батьком та поверталася до матері. Між сторонами була досягнута домовленість про проживання дитини тиждень з батьком, тиждень з матір`ю. З батьком дитина проживала у двокімнатній квартирі, де для нього створені належні матеріально-побутові умови. Батько дитини перебуває у шлюбі, проживає разом з новою дружиною, її дочкою та спільною дитиною подружжя.

З матір`ю малолітній проживає в трикімнатній квартирі, де також створено належні матеріально-побутові умови для проживання дитини. В квартирі також проживають батьки та брат матері дитини.

Батько і мати мають постійне місце роботи та стабільний заробіток, за місцем роботи та місцем проживання характеризуються позитивно.

Хлопчик навчається у 2 класі. За повідомленням навчального закладу батьки приймають активну участь у вихованні та навчанні дитини.

Орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради надав суду висновок про визначення місця проживання дитини, згідно якого вважав доцільним визначити місце проживання дитини з батьком.

За інформацією Миколаївського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді підстав які б перешкоджали проживанню дитини з батьком чи матір`ю, фахівцями не виявлено. Однак, під час відвідування спеціалістом служби родини батька у ході бесіди хлопчик виразив бажання проживати з батьком.

Згідно акту психологічного дослідження № 2-18 від 14 жовтня 2018 року, складеного дитячим центром розвитку «Жемчужинка» встановлено, що дитина, проживаючи по черзі з обома батьками, які розлучені, починає маніпулювати, формує хитрість, прагнення вирішувати труднощі обхідним маневром, не прикладаючи до цього значних зусиль, йому хочеться там де весело, а не там де корисно. На думку психолога в такій ситуації у хлопчика не виникає прихильності до будь-кого з батьків, а тому дитина не може «жити на два помешкання».

З додаткового акту психологічного дослідження № 3-18 від 21 грудня 2018 року вбачається, що батько маніпулює свідомістю дитини. Образливі висловлювання на адресу матері з боку батька та членів його сім`ї призводить до втрати у дитини інтересу до навчання, агресивним проявам. Не дотримуючись усних домовленостей з матір`ю дитини, зокрема, щодо графіку перебування сина, батько тим самим принижує її гідність в очах сина. Дитина як губка вбирає поведінку дорослих, проте, в силу свого віку та відсутність життєвого досвіду не може реально оцінити ситуацію та її наслідки.

Більш за все у мене, як у експерта-психолога, виникає питань до того, що це за «акти психологічного обстеження» і чому вони мали такий вплив на хід справи, враховуючи непрофесійність їх складання, яка впадає в очі.

Алогічність вбачається у висловлюванні: «На думку психолога в такій ситуації у хлопчика не виникає прихильності до будь-кого з батьків, а тому дитина не може «жити на два помешкання». Чому прихильність до обох батьків є умовою неможливості мати одразу два дома й висвітлюється як негативне явище для дитини?

Психолог вказує, що дитині «хочеться там де весело, а не там де корисно», але чи буває інакше у віці 7-8 років? Водночас незрозуміло, що саме має на увазі психолог, коли пише про «користь». Мабуть весело – це може бути і корисно?

Вислів психолога про те, що «проживаючи по черзі з обома батьками, які розлучені, починає маніпулювати, формує хитрість, прагнення вирішувати труднощі обхідним маневром» наближається до безглуздя. Як психолог, я підтримую думку про те, що у дитини повинна бути одна домівка, але такі жахаючи наслідки невизначеності з місцем проживання є, м’яко кажучи, перебільшенням.

З акту психологічного дослідження «вбачається, що батько маніпулює свідомістю дитини» та «не дотримуючись усних домовленостей з матір`ю дитини, зокрема, щодо графіку перебування сина, батько тим самим принижує її гідність в очах сина». Мені дуже цікаво, яким чином психолог встановив факт впливу на дитину з боку батька та недотримання графіку спілкування дитини з матір’ю.

У своїй практиці дуже часто зустрічаю подібні висновки психологів, коли за нібито встановлені факти видаються скарги ображеного батька (або матері), що привів дитину до психолога. І дуже часто у таких висновках психологи виходять за межі своєї компетенції та замість наведення суто психологічних фактів, зісковзують до переказу того, що почули від зацікавленої сторони.

Можу помилятися, але у зазначених «актах» бачу сліди саме такого впливу на психолога.

Незрозумілим є й такий вислів психолога: «Образливі висловлювання на адресу матері з боку батька та членів його сім`ї призводить до втрати у дитини інтересу до навчання, агресивним проявам». Як саме це було встановлено? Маю 10 років досвіду проведення судових експертиз у справах зі встановлення місця проживання дитини, але не мала б сміливості встановити такий зв’язок. На невмотивованість дитини до навчання може впливати безліч факторів, але образи у бік матері, навряд чи, є головним з них. Можливо психолог дуже хотів побачити саме цей зв’язок?

Якась недоладність вбачається й у висловлюванні психолога про те, що «дитина як губка вбирає поведінку дорослих, проте, в силу свого віку та відсутність життєвого досвіду не може реально оцінити ситуацію та її наслідки». Про що їде мова? З фабули справи вбачається, що дитина може вбирати «як губка» поведінку всіх дорослих, що її оточують (матері, з якою повноцінно зустрічається, бабусі, дідуся, сестри тощо), але які саме наслідки має на увазі психолог і яка саме ситуація викликала в нього занепокоєння, залишається лише здогадуватися.

У своєму рішенні Верховний суд, з одного боку, посилається на ст. 171 СК України та вказує: «Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном».

Водночас далі суд висловлює таку позицію: «Згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини».

Мені як експерту-психологу дуже прикро, що дитину не лише не почули, а і поставилися до її думки вкрай формально. Чому ніхто не запитав дитину, з яких підстав вона обирає проживання саме з батьком? У цьому рішенні я не чую голос дитини, її міркування стосовно переваг життя з матір’ю або батьком.

Впевнено заявляю як експерт-психолог, дитячий психолог та сімейний терапевт, що у віці 7-8 років дитина знає і може докладно розповісти про свою прихильність та свої бажання.

Дуже прикро, що горе-психологи, що вплинули на хід цієї справи, не дослідили зв’язки дитини з кожною сімейною системою (з родиною матері з прабатьками та дядьком дитини; з родиною батька з новою жінкою та дітьми), констатуючи вплив батька на сина, не проаналізували, чи є відповідний вплив з боку матері, не описали психологічні переваги та ризики життя дитини з кожним з батьків.

Ймовірно, психологи не мали необхідних навиків та досвіду для повноцінного аналізу ситуації розвитку дитини.

Вважаю, що рішення суду не повинні гуртуватися на таких спірних висновках некомпетентних спеціалістів-психологів, а у справах зі встановлення місця проживання дитини обов’язково повинна призначатися судова психологічна експертиза батьківсько-дитячих стосунків.

Передбачаю, що позиція Верховного Суду про те, що «згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини», ще буди мати негативні наслідки для багатьох судових рішень цієї категорії справ, коли думка дитини буде «засуватися» за якісь інші її найліпші інтереси.

І, на жаль, ми знову будемо повертатися до радянського принципу виховання: «Що ти розумієш? Ти ще маленький, щоб приймати рішення!».

А може ми все ж-таки будемо намагатися почути та хоча б надати можливість дитині обґрунтувати свою думку? Які такі «ліпші умови» виховання знайшов суд саме в цьому випадку, якщо відповідно до фабули справи батьки мали дуже рівні загальні умови? На мій погляд, як експерта психолога, ця справа є ідеальною для прийняття рішення виключно на думці дитини. У фабулі справи ми бачимо непогану матір та такого ж батька, так чому не прислухатися до думки дитини?

Окремо хочу підкреслити, що при інших рівних умовах, дитину бажано залишати в тій системі, в якій вона існує [1]. Якщо вона нібито існує у двох системах одночасно, можливо було б запитати її, яку з двох вона вважає своєю.

Дуже хотілось би, щоб Україна відповідно до Керівних принципів Комітету міністрів Ради Європи, щодо правосуддя дружнього до дітей, дійсно використовувала принцип участі дитини в будь-якому рішенні стосовно неї [2].

Комітет міністрів Ради Європи підкреслює, що принцип участі, не означає, що думок дітей завжди будуть дотримуватися, цей принцип вимагає, щоб думка дитини розглядалася серйозно і з належною повагою, в залежності від віку малече, зрілості і обставин справи, з урахуванням процесуальних норм національного законодавства. Так само Комітет міністрів Ради Європи вказує, що «посилання на термін «здатна сформулювати свої власні погляди» не слід розглядати як обмеження, а, швидше, як обов’язок органів влади повною мірою оцінити здібності дитини, наскільки це можливо. Замість того, щоб занадто легко припускати, що дитина не може сформувати думку, державам слід припустити, що у дитини, насправді, є ця здатність… У сімейних справах діти повинні бути залучені в обговорення до прийняття будь-якого рішення, яке зачіпає її сьогоднішнє і / або майбутнє благополуччя. Усі заходи для забезпечення того, щоб діти були залучені у судовий розгляд, мають входити у відповідальність судді, який повинен переконатися, що діти були належним чином залучені до процесу і відсутні тільки тоді, коли діти самі відмовилися від участі або знаходяться у такому віці і мають таке розуміння, що їх участь не видається можливою [2].

1. Журавльова М. О. Принцип збереження системи як визначальний у справах зі встановлення місця проживання дитини [Електронний ресурс] / М. О. Журавльова // Вісник ОНДІСЕ. Науково-практичне електронне видання. – Вип. 1. – Одеса, 2017. – С. 36 – 40. – Режим доступу: http://ondise.od.ua/DOC/vipusk/misceditina.pdf.
2. Керівні принципи Комітету міністрів Ради Європи, щодо правосуддя дружнього до дітей [Електронний ресурс]. – Видавництво Ради Європи, 2010. – 94 с.– Режим доступу: https://rm.coe.int/16804c2188.

Аналізуйте судовий акт: Письмовий висновок органу опіки та піклування є обов’язковим при розгляді судом спорів про визначення місця проживання дитини, в тому числі за зустрічним позовом (КЦС/ВС у справі № 712/11527/17 від 23.12.2020)

Текст рішення:

Постанова

Іменем України

09 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 487/7241/18

провадження № 61-22623св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Коротуна В. М.,

учасники справи:

позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,

відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,

третя особа - Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва в складі судді Коваленка І. В. від 28 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду в складі колегії суддів: Шаманської Н. О., Данилової О. О., Коломієць В. В. від 14 листопада 2019 року,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини.

Свої вимоги позивач мотивував тим, що з 22 січня 2011 року перебував з ОСОБА_2 у зареєстрованому шлюбі, який 17 червня 2016 року розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва. У період шлюбу у них народився син - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після розлучення сторони не можуть дійти згоди щодо місця проживання дитини. Позивач вважає, що подальше проживання сина разом з ним найбільш повно буде відповідати інтересам дитини. Він працює, має достатній заробіток, час відводити дитину до шкоди, займатися з ним вечорами та іншим чином піклуватися про нього, а тому, має змогу створити всі необхідні умови для проживання та нормального розвитку сина, задовольнити гармонійний розвиток його особистості в атмосфері любові та матеріальної забезпеченості.

У січні 2019 року ОСОБА_2 подала зустрічний позов, в якому просила визначити місце проживання сина разом з нею. Зазначала, що вона працює, характеризується позитивно. Вважає, що проживання дитини разом із батьком є недоцільним і таким, що негативно впливає на психічний розвиток дитини. Крім того, зазначала, що має можливість забезпечити належні умови виховання та розвитку своєму синові, який здебільшого сам бажає проживати разом з нею.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 серпня 2019 року відмовлено в задоволенні первісного та зустрічного позовів.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції, враховуючи вік дитини, її позитивну прихильність до обох батьків, ставлення сторін до виконання своїх батьківських обов`язків, які не позбавлені батьківських прав, встановивши наявність однакових належних матеріально-побутових умов як у матері, так і у батька для проживання дитини, приймаючи до уваги якнайкращі інтереси дитини щодо її фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку у ситуації, яка склалась між її батьками після їх розлучення, вважав, що визначення місця проживання дитини з одним із батьків не відповідатиме інтересам дитини, яким мають відповідати інтереси обох батьків.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено. Рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 серпня 2019 року скасовано та ухвалено нове рішення. Зустрічний позов ОСОБА_2 задоволено. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 . У задоволенні позову ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини - відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1 921 грн судових витрат.

Апеляційний суд, за результатами психологічних досліджень та спостережень під час психокорекційної роботи з дитиною та встановленою однаковою прихильністю дитини до обох батьків, з урахуванням обставин справи, віку дитини, для забезпечення прав та інтересів дитини, дійшов висновку, що місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має бути визначено разом із матір`ю ОСОБА_2 , тому, що нею створені більш сприятливі умови для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку і це не вплине на реалізацію батьком своїх прав щодо його участі у вихованні сина.

Узагальнені доводи вимог касаційної скарги

У грудні 2019 року на адресу Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення його позову і відмову в задоволенні зустрічного позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що згідно із висновком органу опіки і піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини орган опіки і піклування вважає за доцільне визначити місце проживання дитини з батьком. Проте судами попередніх інстанцій не надано належної оцінки цим доказам. В порушення прямої вказівки частини шостої статті 19 СК України, вимог пункту 1 частини першої статті 264, пунктів 2, 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України суди не навели мотивів, з яких відхилили висновки органів опіки та піклування, не вказали, які саме інтереси дитини цими висновками не було враховано. На даний час проживання сина з батьком буде відповідати саме інтересам дитини, яка потребує постійного догляду та турботи у зв`язку з фізіологічними особливостями, позитивно сприятиме його розвитку як психологічному так і фізичному.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Ухвалою Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 січня 2020 року відкрито касаційне провадження в указаній справі і витребувано цивільну справу № 487/7241/18 з Ленінського районного суду м. Миколаєва.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Суд установив, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 22 січня 2011 року, який розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 червня 2016 року.

У період шлюбу у сторін народився син - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Після розлучення дитина постійно змінювала місце проживання, періодично проживала з батьком та поверталася до матері. Між сторонами була досягнута домовленість про проживання дитини тиждень з батьком, тиждень з матір`ю.

З батьком дитина проживає у двокімнатній квартирі АДРЕСА_1 , де для нього створені належні матеріально-побутові умови, дитина має спальне місце, місце для занять та зберігання речей.

Батько дитини, ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з ОСОБА_6 , яка також проживає за вказаною адресою. Крім того, в зазначеній квартирі проживає донька ОСОБА_6 - ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також спільна дитина - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

З матір`ю малолітній проживає в трикімнатній квартирі АДРЕСА_2 , де створено належні матеріально-побутові умови для проживання дитини. Крім того, в квартирі проживають батьки та брат відповідача.

Батько і мати мають постійне місце роботи на ДП НВКГ «Зоря-Машпроект» та стабільний заробіток, за місцем роботи та місцем проживання характеризуються позитивно.

Малолітній ОСОБА_3 навчається у 2 класі навчально-виховному комплексі «Дошкільний навчальний заклад - Загальноосвітній навчальний заклад 1 ступеня № 1 «Семиквіточка». За повідомленням навчального закладу батьки приймають активну участь у вихованні та навчанні дитини.

13 березня 2019 року орган опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради надав суду висновок про визначення місця проживання дитини, згідно якого вважав доцільним визначити місце проживання дитини з батьком.

З висновку вбачається, що Службою у справах дітей встановлено, що батьки дитини перебували у шлюбі, який на теперішній час розірвано. Після розлучення дитина постійно змінювала місце проживання, періодично проживала з батьком, та поверталася до матері. Як і в батька, так і в матері створено належні матеріально-побутові умови для перебування дитини. За інформацією Миколаївського міського центру соціальних служб для сім`ї, дітей та молоді підстав які б перешкоджали проживанню дитини з батьком чи матір`ю, фахівцями не виявлено. Однак, під час відвідування спеціалістом служби родини батька у ході бесіди малолітній ОСОБА_5 виразив бажання проживати з батьком.

Згідно акту психологічного дослідження № 2-18 від 14 жовтня 2018 року, складеного викладем дитячого центру розвитку «Жемчужинка» встановлено, що дитина ОСОБА_3 , проживаючи по черзі з обома батьками, які розлучені, починає маніпулювати, формує хитрість, прагнення вирішувати труднощі обхідним маневром, не прикладаючи до цього значних зусиль, йому хочеться там де весело, а не там де корисно. На думку психолога в такій ситуації у хлопчика не виникає прихильності до будь-кого з батьків, а тому дитина не може «жити на два помешкання».

Так, з додаткового акту психологічного дослідження № 3-18 від 21 грудня 2018 року вбачається, що батько маніпулює свідомістю дитини. Образливі висловлювання на адресу матері з боку батька та членів його сім`ї призводить до втрати у ОСОБА_9 інтересу до навчання, агресивним проявам. Не дотримуючись усних домовленостей з матір`ю дитини, зокрема, щодо графіку перебування сина, батько тим самим принижує її гідність в очах сина. Дитина як губка вбирає поведінку дорослих, проте, в силу свого віку та відсутність життєвого досвіду не може реально оцінити ситуацію та її наслідки.

2.Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

08 лютого 2020 року набрав чинності Закон України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ».

Частиною другою розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» установлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

За таких обставин розгляд касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 28 серпня 2019 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року здійснюється Верховним Судом в порядку та за правилами ЦПК України в редакції Закону від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII, що діяла до 08 лютого 2020 року.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Згідно зі статтею 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Аналіз наведених норм права, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із суб`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Ураховуючи наведене апеляційний суд за результатами психологічних досліджень та спостережень під час психокорекційної роботи з дитиною, практичним психологом ОСОБА_10 та встановленою однаковою прихильністю дитини до обох батьків, з урахуванням обставин справи, віку дитини, для забезпечення прав та інтересів, дійшов обґрунтованого висновку про те, що місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має бути визначено разом із матір`ю ОСОБА_2 , тому, що нею створено більш сприятливі умови для проживання дитини, її гармонійного психологічного розвитку і це не вплине на реалізацію батьком свої прав його участі у вихованні сина.

Батько дитини, який безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати.

Визначаючи місце проживання дитини з матір`ю, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд апеляційної інстанції при вирішенні спору надав першочергове значення саме найкращим інтересам дитини.

Відповідно до частин першої, другої статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї.

Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Разом з тим, згода дитини на проживання з одним з батьків не повинна бути абсолютною для суду, якщо така згода не буде відповідати та сприяти захисту прав та інтересів дитини.

Доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції думки дитини щодо її бажання проживати разом з батьком, є непереконливими з огляду на малолітній вік дитини, тривалий час проживання з батьком та конфлікт між батьками щодо визначення місця її проживання.

Виходячи із обставин цієї справи, враховуючи, що батьки не змогли самостійно вирішити спір щодо визначення місця проживання дитини та забезпечити доброзичливе спілкування дитини з обома батьками, суд касаційної інстанції вважає, що апеляційний суд визначаючи місце проживання малолітньої дитини сторін у цій справі з матір`ю, дійшов обґрунтованого висновку про те, що зазначене буде відповідати якнайкращим інтересам дитини з огляду на її вік, потребу у материнській турботі, догляді, повноцінному вихованні та розвитку.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не обґрунтував відхилення висновку органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради від 13 березня 2019 року про визначення місця проживання дитини з батьком, є помилковими, оскільки суд надав оцінку цьому висновку та правильно з ним не погодився, з огляду на його поверхневість та відсутність в ньому належного мотивування.

Відповідно до пункту 71 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов`язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866, під час розв`язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов`язків матері та батька щодо дитини. Під час розгляду питання про визначення місця проживання дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров`я дитини, факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності та інші вагомі обставини. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.

Висновок, на який посилається ОСОБА_1 , не відображає вказаної вище інформації, ґрунтується тільки на волевиявлення дитини проживати разом із батьком, однак зазначений висновок зроблено без урахування висновку психолога про те, що дитина ОСОБА_3 , проживаючи по черзі з обома батьками, які розлучені, починає маніпулювати, формує хитрість, прагнення вирішувати труднощі обхідним маневром, не прикладаючи до цього значних зусиль, йому хочеться там де весело, а не там де корисно. На думку психолога в такій ситуації у хлопчика не виникає прихильності до будь-кого з батьків. Апеляційний суд обґрунтовано врахував психологічні результати досліджень.

Тому апеляційний суд правильно відхилив висновок органу опіки та піклування виконкому Миколаївської міської ради від 13 березня 2019 року.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги, наведені в обґрунтування касаційної скарги, зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду, визначених статтею 400 ЦПК України, згідно з якою установлення фактичних обставин у справі, дослідження доказів і надання їм правової оцінки не належить до компетенції касаційного суду.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Оскільки оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишено без змін, а скаргу без задоволення, то судовий збір за подання касаційної скарги покладається на особу, яка подала касаційну скаргу.

Керуючись статтями 400 401 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Миколаївського апеляційного суду від 14 листопада 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: М. Є. Червинськ

С. Ю. Бурлако

В. М. Коротун