Проблеми договірного регулювання правовідносин сурогатного материнства.

Стан регулювання репродуктивного здоров’я населення в Україні має чимало проблем. Це і недостатня інформація про заклади охорони здоров’я, кількість операцій зі штучного переривання вагітності, велика вірогідність ускладнень при настанні небажаної вагітності, штучному перериванню, недостатня кількість необхідного обладнання. Безпосередньо держава має забезпечити безпечне материнство, гарантувати розширення прав громадян стосовно контролю свого репродуктивного життя, отримання доступу до інформації і послуг з планування сім’ї.

Розвиток науки і використання новітніх технологій в різних сферах суспільного життя на сьогоднішній день дає змогу вирішити ряд проблем, важливих для суспільства і соціуму в цілому. Однією із таких проблем, яка потребує вирішення як на загальному рівні так і на правовому є використання і застосування репродуктивних технологій, які включають в себе штучне запліднення та сурогатне материнство.

Варто зазначити, що використання названих технологій ставить під загрозу права та свободи людини, тому потребує детального законодавчого регулювання. У таких умовах на перший план виходять нові відкриття у сфері медицини та біології, розробки обґрунтованих підходів до репродуктивних прав людини, впровадження ефективних методів допоміжних репродуктивних технологій.

На сьогоднішній день сурогатне материнство є одним з ефективних способів подолання проблеми безпліддя та продовження роду. Хоча ставлення суспільства до вказаної методики репродуктивної медицини суперечливе, і часто граничить між стовідсотковим схваленням та категоричним запереченням, його користь та необхідність очевидна. Сурогатне материнство дозволяє «народити» власну дитину, забувши про діагноз «безпліддя». Звісно, такий метод передбачає залучення до процесу третьої особи – сурогатної матері, проте такий крок абсолютно виправданий, адже на світ з’являється генетично рідна вам дитина, всупереч усім медичним прогнозам.

Аналіз правових проблем застосування сурогатного материнства свідчить про необхідність включення до Сімейного кодексу України окремої глави, присвяченої договору про сурогатне материнство, що буде гарантією захисту прав сурогатної матері, генетичних батьків та дитини.

Репродуктивна технологія має ще достатню кількість правових проблем, які потрібно врегулювати. Реалії часу вимагають подальшого реформування галузі репродуктивної медицини, що повинно відображатися в його нормативно-правовому регулюванні з метою створення досконалої правової бази, захисту від неправомірних посягань на біологічні права людини.

Подальше вдосконалення повинно відбуватися в наступних напрямках:

1. здійснення чіткого контролю за проведенням репродуктивної медицини, щоб запобігти правопорушенням у цій сфері діяльності;
2. внесення змін до Сімейного кодексу України щоб врегулювати питання присвячене договору про сурогатне материнство, що буде гарантією захисту прав сурогатної матері, генетичних батьків та дитини;
3. розробка та впровадження державних цільових програм з репродуктивної технології;
4. залучення кваліфікованого психолога, який зможе надавати допомогу сурогатним матерям, а також стежити за відображенням емоцій від такого материнства.

Крім того, важливим є створення кодифікованого закону про сурогатне материнство, який би містив всі необхідні норми для правового забезпечення регулювання сурогатного материнства в Україні.

Судова практика сурогатного материнства в дійсності є вкрай непростою. Є ситуації, коли материнський інстинкт превалює, і жінка не хоче віддавати дитину іншій родині. Але в той же час, дитина не є її біологічною дитиною, так як використовуються статеві клітини інших людей, відповідно, виникає складна ситуація, яка вимагає досить детальної оцінки і вивчення. Адже нерідкі й такі випадки, коли сурогатна мати все ж залишає за собою право виховувати і утримувати народжену дитину. Але, бувають і ситуації, коли дитина передається в сім’ю своїх біологічних батьків.

Сурогатне материнство має масу протиріч. Існує законодавство, яке захищає інтереси, як основних батьків, так і сурогатних матерів. Судова практика сурогатного материнства налічує чимало різних справ, які стосуються виховання та утримання народженої дитини. Нерідко бувають ситуації, коли батьки відмовляються від дитини, і сурогатній матері доводиться залучати їх до суду за порушення раніше складеного і підписаного договору. У той же час, нерідко бувають ситуації, коли сурогатні матері відмовляються віддати дитину сім’ї, що також може призвести до судових розглядів тощо.

Слід зазначити, що все більшій кількості країн доведеться розглянути питання дозволу використання сурогатного материнства, подібно до процесів у Франції та Швеції. Вже неможливо заперечувати те, що високі рівні безпліддя призвели до того, що велика група людей шукає альтернативні шляхи створення родини. Сучасні репродуктивні технології надають безплідним батькам можливість отримати власну біологічну дитину. Сучасні репродуктивні технології можуть запропонувати найближчу заміну природній вагітності, оскільки народжена в результаті цього дитина може генетично бути пов’язана з обома батьками. Тому багато країн наразі легалізують сурогатне материнство, намагаючись забезпечити при цьому захист інтересів усіх сторін процесу.

Сурогатне материнство, яке стало великою знахідкою суспільства в подоланні проблем безпліддя, на сьогодні є поширеним явищем. Проте воно є недостатньо врегульованим на законодавчому рівні, а саме: головною проблемою стає відсутність правових норм, які б регулювали договірні відносини у сфері сурогатного материнства. Доречним буде створення єдиного закону, який би регулював усі аспекти цих відносин і встановлював основні поняття, що стосуються сурогатного материнства загалом, або внесення до Цивільного кодексу України окремої глави, яка б стосувалась договору сурогатного материнства.

Оскільки багато вчених працювали з такою проблемою, то на основі їх суджень можна зазначити, що положення такої глави були б схожі на положення Глави 63 Цивільного кодексу України щодо договору про надання послуг, проте договір мав би свої особливості. Такими специфічними рисами цього договору є особливий суб’єктний склад, їх права та обов’язки, а також сама процедура до його укладення, що стала б певною гарантією для сторін договору. Також при укладенні договору надається перевага саме письмовій формі договору з нотаріальним посвідченням.

Щодо законодавства, то слід відмітити, що незважаючи на нещодавнє намагання Верховної Ради України прийняти новий закон, який торкався саме відносин у сфері сурогатного материнства, в Україні все ж таки залишається проблема неврегульованості цього питання й окремі положення цього закону є вкрай суперечливими та несистематизованими щодо чинних нормативно-правових актів. Тому необхідно приділити більше уваги цій проблемі й у подальшому намагатися вдосконалити законодавство, дотримуючись думок науковців і зарубіжного досвіду.

Вказаний інститут репродуктивної медицини достатньо молодий, має свої особливості закріплення залежно від країни, і тому не дивно, що його регулювання ще потребує вдосконалення та внесення відповідних змін. У першу чергу, це стосується українського законодавства.

Так, основними недоліками українського законодавства в сфері регулювання сурогатного материнства, які потребують усунення, є:

• відсутність окремого спеціального нормативно-правового акту, який би детально регламентував та характеризував порядок застосування вказаної процедури;
• неврегульованість суттєвих умов договору сурогатного материнства, що укладається між генетичними батьками та сурогатною матір’ю.

Тому з метою удосконалення регулювання питання сурогатного материнства необхідно законодавчо закріпити наступне: по-перше, використання цього методу штучного запліднення повинно бути можливим лише у випадках, коли жінка дійсно не здатна народити дитину і цей факт повинен посвідчувати лікар; по-друге, необхідно, щоб цим видом діяльності займалися медичні установи, органи опіки і піклування, з метою обмеження можливості шахрайства і збагачення посередників.

Таким чином, сурогатне материнство в Україні має бути більш чітко регламентованим, основним має бути врахування інтересів дитини, а не будь-кого іншого.

Автор консультації: HolGroup