Стаття 35. Повноваження регуляторного органу щодо доступу

1. Регуляторний орган має право за заявою будь-якої із сторін прийняти, за наявності підстав, рішення, передбачені цією статтею, щодо забезпечення доступу. Рішення приймається із застосуванням механізму позасудового врегулювання спорів.

2. У разі якщо безпосередній зв’язок між кінцевими користувачами перебуває під загрозою через відсутність сумісності відповідних електронних комунікаційних послуг, регуляторний орган має право прийняти рішення щодо зобов’язання постачальників послуг міжособистісних електронних комунікацій з використанням нумерації забезпечити сумісність певних електронних комунікаційних послуг, що надаються ними. Таке зобов’язання застосовується в обсязі, необхідному для забезпечення зв’язку між кінцевими користувачами.

3. Регуляторний орган за обґрунтованим запитом приймає рішення щодо накладення на оператора зобов’язання з надання доступу до кабелів та пов’язаних з ними об’єктів у будівлях або до точки доступу будинкової розподільної мережі (що знаходяться у їх володінні), що визначена регуляторним органом як найближча до кінцевих користувачів та здатна розмістити достатню кількість підключень кінцевих користувачів, щоб бути економічно вигідною для підключення (що знаходяться у його володінні). Таке зобов’язання, а також зобов’язання з фізичного або віртуального доступу може бути накладене за рішенням регуляторного органу у разі, якщо дублювання відповідних елементів мережі електронних комунікацій є економічно неефективним або фізично неможливим.

Накладене регуляторним органом зобов’язання може включати умови доступу до таких елементів мережі і пов’язаних з ними засобів та послуг щодо: прозорості, недискримінації, розподілу витрат на доступ та, за необхідності, їх коригування.

При прийнятті такого рішення регуляторним органом повинні враховуватися також зобов’язання, накладені за результатами аналізу відповідного ринку.

Враховуючи технічні або економічні фактори, регуляторний орган, за необхідності, приймає рішення про накладення зобов’язання з доступу.

Зобов’язання, передбачені цією частиною, не накладаються у разі, якщо регуляторний орган встановить, що:

1) постачальник виключно оптових електронних комунікаційних послуг забезпечує альтернативні шляхи доступу до кінцевих користувачів, у тому числі шляхом надання доступу до мереж високої чи надвисокої пропускної здатності будь-яким постачальникам мереж та/або послуг електронних комунікацій на справедливих, недискримінаційних та розумних умовах. Виключення, передбачені цим пунктом, не поширюються на мережі, створення яких фінансується за кошти державного бюджету;

2) накладення зобов’язань ставить під загрозу економічну чи фінансову здатність до розгортання нової мережі.

Зазначені у пунктах 1 і 2 цього абзацу підстави застосовуються постачальниками електронних комунікаційних мереж також як підстава для відмови у наданні передбаченого цією частиною доступу.

З метою застосування цієї частини регуляторний орган встановлює критерії для визначення:

1) першої точки доступу будинкової розподільної мережі;

2) точки доступу будинкової розподільної мережі, що виходить за межі першої точки концентрації або розподілу, здатної розміщувати достатню кількість з’єднань кінцевих користувачів, що дає змогу ефективному постачальнику електронних комунікаційних мереж та/або послуг подолати визначені значні бар’єри для впровадження;

3) розгортання електронних комунікаційних мереж, що вважаються новими;

4) економічних або фізичних бар’єрів, що для дублювання мереж є високими і неперехідними.

4. У разі економічної недоцільності розгортання фізичної інфраструктури електронних комунікацій регуляторний орган приймає рішення про накладення на постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг зобов’язання щодо спільного використання фізичної інфраструктури або зобов’язання укладати договори про національний роумінг, у разі якщо це необхідно для надання на відповідній території електронних комунікаційних послуг з використанням радіочастотного спектра відповідно до цього Закону.

У разі якщо заходи, передбачені цією частиною, є недостатніми для забезпечення надання електронних комунікаційних послуг, регуляторний орган може прийняти рішення про накладення зобов’язань з доступу до активної інфраструктури.

При накладенні таких зобов’язань з доступу до пасивної чи активної інфраструктури регуляторний орган має враховувати:

1) необхідність забезпечення послугами кінцевих користувачів на всій території України, уздовж основних транспортних шляхів та на певних територіях, а також суттєвого збільшення вибору і підвищення якості електронних комунікаційних послуг для кінцевих користувачів послуг;

2) забезпечення ефективного використання радіочастотного спектра;

3) технічну можливість спільного використання та пов’язані з ним умови;

4) стан конкуренції щодо інфраструктури та послуг електронних комунікацій;

5) технологічні інновації;

6) необхідність підтримки зацікавленості постачальника електронних комунікаційних мереж та/або послуг, на якого покладаються зобов’язання щодо розгортання мереж та інфраструктури електронних комунікацій.

У разі розгляду за зверненням однієї із сторін спору щодо зобов’язань, передбачених частинами третьою та четвертою цієї статті, регуляторний орган має право накласти на сторону, на користь якої прийняте рішення, зобов’язання з надання спільного користування радіочастотним спектром володільцю інфраструктури на відповідній території.

5. Зобов’язання та умови, встановлені відповідно до цієї статті, повинні бути об’єктивними, прозорими, пропорційними, недискримінаційними та накладатися після проведення консультацій з учасниками ринку відповідно та з урахуванням завдань, визначених статтею 4 цього Закону.

6. Регуляторний орган повинен оцінювати результати накладених відповідно до цієї статті зобов’язань не рідше одного разу на п’ять років після прийняття відповідного рішення та приймати, за необхідності, рішення щодо їх зміни чи скасування, враховуючи зміни, що відбуваються на ринку електронних комунікацій.