Приклад заперечення на позов банку щодо стягнення заборгованості за картковим кредитом

Позов ПАТ КБ «ЛОЛ-БАНК» до мене є надуманим, безпідставним та не підлягає задоволенню з наведених нижче підстав.

Я не заперечую той факт, що отримав в ПАТ КБ «ЛОЛ-БАНК» банківську картку. Однак, мені не відомо чи встановлений на ній кредитний ліміт. Картку я отримав виключно для отримання платежів, але так нею і не скористався. Анкету-заяву заповнював працівник банку і сам вписав бажаний кредитний ліміт в сумі 150000 гривень, пояснивши, що саме так необхідно і така сума відповідає розміру моїх доходів. Але в анкеті-заяві відсутня інформація про те, в якій же сумі встановлений цей кредитний ліміт і чи встановлений він взагалі. Разом з тим до позовної заяви не додано документів, які б підтверджували факт встановлення кредитного ліміту, про який йдеться.

Хоча я і не заперечую факт отримання картки, та я заперечую факт отримання грошей за цією карткою або будь-якого іншого її використання для розрахунків. Тобто я заперечую факт отримання кредиту. Також заперечую факт погашення кредиту, оскільки його, як вже зазначено, не отримував.

Статтею 1054 Цивільного кодексу України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Шляхом встановлення кредитного ліміту та видачі платіжної картки банк лише надає своїм клієнтам право отримати кредит. І обов’язок повернути кредитні кошти та сплатити відсотки за користування ним виникає лише у випадку отримання готівки або використання іншим способом кредитних коштів.

Відповідно до частини 3 статті 10 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

В позовній заяві ПАТ КБ «ЛОЛ-БАНК» навіть не наводить посилань на той факт, що я дійсно отримав гроші готівкою, або іншим чином використав кошти банку та не надає доказів цього. Отже, позивачем не підтверджений факт отримання мною кредитних коштів.

В позовній заяві банк не вказує ні номеру картки, ні номеру рахунку з якого начебто отримані чи іншим чином використані гроші та на який вони мали б бути повернені. Відсутнє таке посилання і в доданому до позову розрахунку заборгованості.

Наведене в позовній заяві твердження про підтвердження мною своєї згоди на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку» складає між нами Договір, є безпідставним.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. У випадку недодержання письмової форми такий договір є нікчемним, що визначено статтею 1055 Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що укладений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Я не підписував «Умови та правилами надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», працівники позивача мене з ними не ознайомили. Отже, вони не є складовою частиною договору. Така позиція збігається з правовою позицією Верховного Суду України, що висловлена в постанові Судової палати у цивільних справах від 11 лютого 2015 року в справі № 6-240цс14. Хоча в даному судовому рішення і йдеться про застосування строків позовної давності, але Верховним Судом однозначно вказується на те, що не підписані умови не є складовою частиною договору.

Також звертаю увагу суду на ще один момент.

До позовної заяви додано два розрахунки суми заборгованості:

• станом на 30.03.2015 року;
• станом на 21.07.2017 року.

З них не зрозуміло яким чином виникла заборгованість. Однак, перший з вказаних розрахунків починається з 04.03.2011 року. Хоча з розрахунку і не можливо точно встановити коли ж на думку позивача виникла заборгованість, але очевидно, що на його думку вона виникла в 2011 році. Тобто саме тоді у позивача і виникло право на звернення до суду. Тоді ж позивач почав і нарахування штрафних санкцій.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, що визначено частиною 4 статті 267 Цивільного кодексу України.

Верховний Суд України на спільному засіданні Судових палат у цивільних та господарських справах 6 листопада 2013 року розглянув справу № 6-116цс13, предметом якої був спір щодо стягнення заборгованості за кредитним договором і зробив правовий висновок, згідно з яким початок перебігу строку позовної давності відповідно до ст. 261 ЦК України співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, що визначено статтею 257 Цивільного кодексу України.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина 2 статті 258 Цивільного кодексу України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Стаття 266 Цивільного кодексу України передбачає, що зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, штрафу, пені, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

За таких обставин включення для обрахування штрафу прострочених платежів, які мали місце поза межами позовної давності до основної вимоги, не ґрунтується на вимогах закону.

Я заявляю про застосування загального і спеціального строку позовної давності до основної вимоги та вимоги про стягнення штрафних санкцій, як однієї з обставин для відмови в задоволенні позову. При цьому ще раз акцентую увагу суду на тому, що кредит не отримував, кредитний договір з банком не укладав.

Враховуючи викладене вище прошу відмовити в задоволенні позову ПАТ КБ «ЛОЛ-БАНК» про стягнення заборгованості.

Автор консультації: /3921/">Нікішов Геннадій Іванович