ПРИХОВАНІ РИЗИКИ АДВОКАТСЬКОЇ МОНОПОЛІЇ.

До прийняття Закону про зміни до Конституції України, які встановлюють монополію адвокатури на представництво в судах, така монополія існувала лише в кримінальному процесі. Юристи, що практикують в цивільних,адміністративних та господарських судах, прекрасно обходилися і поки що обходяться без статусу адвоката.

Ці дві юридичних гільдії мирно співіснували одна з одною дещо конкуруючи, але без якихось помітних протистоянь та конфлікту інтересів.

Юридична практика – це така сфера діяльності, в якій, якщо у тебе є мізки та натренована в судах нервова система, роботою ти будеш забезпечений завжди, а наявність чи відсутність статусу адвоката – питання вторинне. Більш того, такий стан речей донедавна влаштовував і самих адвокатів, які знали, що в разі позбавлення статусу вони лише злегка звузять практику і перейдуть на цивільні/господарські/адміністративні спори.

Тобто, своєї роботи адвокат, по суті, не позбудеться, що вигідно відрізняє адвокатів від тих же суддів, які, позбувшись статусу, займатися колишнім справою не зможуть (і слава богу, якщо чесно).Наявність можливості вибору і дає певну свободу в діях і, що найголовніше, — незалежність.

Ні для кого не є секретом, що деяка частина українського суддівського корпусу під загрозою позбавлення статусу і втрати роботи приймуть рішення будь-якого ступеня маячні і абсурдності, бо наявність статусу для судді куди важливіше репутації. Адже наявність заробітку у судді обумовлено не якістю його рішень і не його незалежністю, а всього лише його лояльністю до керівництва. Для приватного юриста ж навпаки — репутація це його хліб. Коли будеш мати репутацію невігласа чи обманщика — до тебе не потягнеться клієнт, а немає клієнтів — немає заробітку. Знову ж таки наявність або відсутність статусу адвоката це питання вторинне.

Звичайно, поширені випадки, коли юридичні компанії або приватні юристи/адвокати з дещо підмоченою репутацією займаються жорстким просуванням своїх послуг, але це завжди призводить до збільшення числа ошуканих клієнтів і остаточного вбивства репутації. Але це проблема морально-етична і є окремим предметом розмови.

За всю історію незалежності в Україні склався певний дуалізм на ринку юридичних послуг, який з одного боку дає свободу, а з іншого – право вибору. Як юристам (з точки зору того, в якій формі їм здійснювати практику), так і клієнтам, з точки зору того, якого саме фахівця залучити до вирішення його проблеми.

Прихильники адвокатської монополії не завжди враховують, що адвокати та приватні юристи — це те співтовариство, яке здійснює функції захисту громадян від держави, і від її свавілля. По суті, «адвокатура – це легальна опозиція державі».Чим менше регламентується адвокатура державою, тим ефективніше цей захист, оскільки завдання адвокатури і держави часто діаметрально протилежні, особливо в кримінальному чи адміністративному процесі .

Регламентуючи діяльність адвокатури, держава в останню чергу передбачає спрощення її роботи. В останні роки різко загострилися суперечності між державою і громадянським суспільством. Стали відомими нові імена в адвокатському співтоваристві, робота яких ставала кісткою в горлі як слідства, так і суду. З'явилися нові типи адвокатів: ньюсмейкери і блогери. Будь-який адвокат, який здійснював захист у тому чи іншому резонансному процесі, підтвердить, що і він відчував тиск з боку держави, яка не збирається перетворюватися на правову. Так адвокат запросто може отримати собі на голову окрему ухвалу від суду, і різноманітні провокації від органів , що здійснюють оперативно-розшукову діяльність. Як це не сумно чути, але ефективна і незалежна адвокатура незручна сучасній державі, яка провалила усі реформи в галузі юстиції .

А тому існують великі ризики, що введення адвокатської монополії є лише перший крок до знищення незалежності адвокатського співтовариства, після чого проблема настирних і принципових адвокатів буде вирішуватися самим банальним способом – позбавленням їх статусу з надуманих причин. Наприклад, "хамство в судді", чи "зрив слідчих дій", "затягування процесу шляхом подання необґрунтованих клопотань" і т. п. Так принциповий адвокат, якщо його і позбавлять статусу, все одно ввійде в процес (крім кримінального) по довіреності.

Це гарантує його свободу і незалежність як представника. Заради інтересів підзахисного принциповий адвокат може піти і на позбавлення статусу, оскільки навіть позбувшись його, він не буде позбавлений можливості подальшої роботи. При введенні адвокатської монополії така можливість у адвоката та його підзахисного буде відібрана і адвокати постануть перед дуже неприємним вибором, схожим з вибором який стоїть перед суддями: чи репутація чи робота.

У разі введення адвокатської монополії, є ризики що Регулятор адвокатського корпусу також стане прислуговувати скоріше державі ніж адвокату чи його клієнту, адже адвокати, які в ньому представлені — вони теж люди, теж мають слабкості і можуть піти на поводу у «товаришів з органів» після наполегливих прохань». Зараз в такому тиску сенсу немає, так як адвокатська монополія поки ще не сформувалась, але, коли вона з'явиться, то може початися елементарна чистка нелояльних представників адвокатури. Сподіваємося, що вищенаведені аргументи здадуться нашому законодавцю достатньо переконливими і закон про запровадження адвокатської монополії так і не буде реалізований у тому вигляді яким він є.