Презумпція спільної сумісної власності подружжя: винятки із правила

Згідно статті 60 Сімейного кодексу України (далі – СК) майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Але, поширення цього правового режиму на набуте майно існує доти, доки у суді не доведено інше кимось із подружжя.

Відповідно до частини 1 статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно частини 1 статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї.

За рішенням суду частка майна дружини або чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Крім того, слід розуміти, що є особистою приватною власністю дружини або чоловіка, адже саме тут і знаходять місце «винятки» із загального правила, які часто приходиться доводити в судовому поряду. Особиста власність одного з подружжя це: майно, набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто; житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду"; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть тоді, коли вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; премії, нагороди, які вона, він одержали за особисті заслуги; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, яка їй, йому належала, а також як відшкодування завданої їй, йому моральної шкоди; страхові суми, одержані нею, ним за обов'язковим особистим страхуванням, а також за добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою приватною власністю кожного з них.

При цьому, суд може визнати за другим з подружжя право на частку премії, нагороди, якщо буде встановлено, що він своїми діями (ведення домашнього господарства, виховання дітей тощо) сприяв її одержанню або ж якщо у придбання майна вкладені крім спільних коштів і кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні, відповідно до розміру внеску, є його особистою приватною власністю. Також, при поділі спільного майна подружжя враховуються борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.

Для того, щоб зрозуміти, як вирішуються питання про «виняток із правила», варто звернутися до судової практики

Верховний Суд України у справі № 6-843цс17 від 24 травня 2017 року дійшов до висновку про те, що майно набуте за договором довічного утримання є спільною сумісною власністю подружжя, якщо набувач не доведе, що таке майно набувалось не в інтересах сім’ї, хоча і за спільні сімейні кошти. Суд посилається на ст. 60 СК України, та вказує, що у сімейному праві діє презумпція права спільної сумісної власності майна подружжя, що не потребує доказування та не потребує встановлення інших обставин, крім набуття майна за час шлюбу, та існує поки не спростована. І ця презумпція діє також і для майна набутого на підставі договору довічного утримання. Таке майно, як у будь-яке інше спільне сумісне майно набуте під час шлюбу підлягає поділу в порядку, передбаченому ст. 70 СК України. Водночас, той з подружжя, хто оспорює презумпцію права спільної сумісної власності на окремі об'єкти майна повинен довести в суді на підставі ч. 3 с. 61 СК України, що справжньою метою укладання договору, в даному випадку довічного утримання, були не інтереси сім'ї, а його особисті інтереси.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у справі № 361/8273/16-ц, від 01 листопада 2017 року визначив правовий режим майна фізичної особи – підприємця, який розлучився, проте встиг набути майно за час шлюбу. При цьому це майно використовується постійно у господарській діяльності ФОПу. ВССУ підкреслив, що саме ФОП повинен довести у суді, що спірне майно не було придбане за спільні кошти подружжя, а було придбане за особисті кошти ФОПу. Лише тоді у спорі про поділ майна подружжя не застосовується ст. 60 СК України – «підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя» і спростовується презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними у період шлюбу.

Аналізуйте судовий акт: Щоб уникнути презумпції спільності права власності на майно подружжя ФОП повинен довести у суді, що спірне майно, яке використовується у господарській діяльності було придбане за особисті кошти (ВССУ, № 361/8273/16-ц, від 01.11.2017р.)

Ухвалюючи рішення ВССУ послався на Постанову ВСУ у справі № 6-21цс15 від 11 березня 2015р. Водночас суди також застосували для вирішення спору частину 2, ст. 52 ЦК України, яка передбачає, що «Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.»

ВСУ у справі № 6-399цс17 від 05 квітня 2017р. встановив, що автоматично спільне майно подружжя навпіл не поділяється: суду завжди необхідно встановити за які кошти таке майно було набуте: спільні або особисті. Так, застосовуючи це положення судова практика виходить з того, що у випадку укладення одним із подружжя, наприклад, кредитного договору в інтересах сім'ї, подружжя є солідарними боржниками за цим договором, а тому один із подружжя, який виконав зобов'язання, що виникло з кредитного договору, має право пред'явити до іншого вимогу про відшкодування частини сплачених за кредитним договором коштів. При цьому, майно, яке набуто подружжям за час шлюбу за кошти, одержані в кредит, який не сплачений на час вирішення спору, всерівно підлягає поділу між подружжям.

Таким чином, питання поділу майна подружжя багатогранне і вирішується судами по-різному, але за наявності достатніх доказів суди приймають «небажання ділитися своїм» та формують винятки із презумпції спільної сумісної власності.

У Вас виникли питання? Звертайтеся!

Спеціалісти адвокатського бюро «Паляничко та парнери» завжди знають відповідь на Ваші питання.

Автор консультації: Гук Ірина-Марія Михайлівна, юрист адвокатського бюро «Паляничко та партнери».