Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

Головуючого Романюка Я.М.,Суддів:Гуменюка В.І.,Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - Вінницька міська рада, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року.

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Універсал Банк» (далі-ПАТ «Універсал Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, третя особа - Вінницька міська рада, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 30 листопада 2007 року ОСОБА_11 отримав в кредит 40 000 доларів США. З метою забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору банк того ж дня уклав із ОСОБА_8 договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 у м. Вінниці. У результаті порушення позичальником умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку боржник та його поручитель, незважаючи на вимоги банку, не погасили. Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 грудня 2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_8 заборгованість за кредитним договором у розмірі 326 984 грн. 94 коп. ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_11 помер. Зазначене рішення суду не виконано, заборгованість за кредитом не погашена. За таких обставин, позивач просив у рахунок погашення кредитної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки.

Рішенням Вінницького міського суду від 3 листопада 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12 січня 2015 року, у позові ПАТ «Універсал Банк» відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року касаційну скаргу ПАТ «Універсал Банк» задоволено, рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

У заяві ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу касаційного суду, а судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити в силі, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, а саме: положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника ОСОБА_8 - адвоката Панича О.В. на підтримання заяви, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява задоволенню не підлягає.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції й направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції виходив із того, що за своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться. Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Такий висновок суду є правильним.

Судом установлено, що 30 листопада 2007 року між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_11 було укладено кредитний договір, згідно якого ОСОБА_11 надано кредит в сумі 40 000 доларів США зі сплатою 13,45 % річних до 10 листопада 2027 року.

З метою забезпечення виконання ОСОБА_11 зобов'язань по кредитному договору між ВАТ «Універсал Банк» та ОСОБА_8 30 листопада 2007 року було укладено договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 у м. Вінниці.

Рішенням Ленінського районного суду м. Вінниці від 10 грудня 2009 року стягнуто солідарно з ОСОБА_11 та ОСОБА_8 заборгованість за кредитним договором у розмірі 326 984 грн. 94 коп.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_11 помер.

Зазначене вище рішення суду не виконано, заборгованість за кредитом не погашена.

Відповідно до частини першої статті 33 Закону України «Про іпотеку <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_218/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом його дії не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_20/ed_2014_10_30/pravo1/T265400.html?pravo=1> та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_42/ed_2014_10_30/pravo1/T030898.html?pravo=1>, якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. м для квартири та 250 кв. м для житлового будинку.

З огляду на статтю 3 Закону він носить тимчасовий характер і втрачає чинність з дня набрання чинності законом, який врегульовує питання особливостей погашення основної суми заборгованості, вираженої в іноземній валюті, порядок погашення (урахування) курсової різниці, що виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються (були нараховані) на таку основну суму заборгованості.

За своїм змістом Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлює порядок вирішення спорів щодо примусового звернення стягнення на предмети застави та іпотеки, а саме: визначає, що за певних умов та протягом певного проміжку часу таке стягнення не проводиться.

Оскільки Законом не призупиняється дія будь-яких нормативних актів у сфері регулювання кредитних правовідносин, зокрема тих, що визначають правові підстави для звернення в судовому порядку стягнення на відповідні предмети забезпечення, його чинність на час вирішення спору сама по собі не може бути підставою для відмови в захисті порушеного права.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 березня 2015 року, від 25 лютого 2015 року, касаційний суд виходив із того, що підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором та виселення відповідачів із спірної квартири немає, оскільки 7 червня 2014 року набрав чинності Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», згідно з яким предмет іпотеки не може бути примусово відчужено, так і не може відбуватися примусове виселення мешканців з квартири.

Наведені приклади свідчать про неоднакове застосування судом касаційної інстанції Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Однак у справі, яка переглядається, Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», судом застосовано правильно і рішення суду касаційної інстанції у ній є законним, а тому в задоволенні заяви необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_8 відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті

355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді В.І. Гуменюк Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.Г. Ярема