Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2015 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М.,Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» до ОСОБА_8 про звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року заступник прокурора Чернігівської області в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» (далі - ПАТ «Укрексімбанк») звернувся до суду з вищезазначеним позовом.

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 6 січня 2015 року позов задоволено: у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 7607С13 від 7 березня 2007 року у розмірі 52 843,61 швейцарських франків, що еквівалентно 718 338 грн 44 коп. та 42 741 грн 65 коп. пені, звернуто стягнення на нерухоме майно, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, м. Чернігів і належить на праві власності ОСОБА_8 та є предметом іпотеки, а саме: земельну ділянку № 9 площею 0,0305 га, надану для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку), кадастровий номер НОМЕР_1, та житловий будинок № 9, загальною площею 111,2 кв. м, з яких житлової площі 57 кв. м, позначений на плані літерою «А-1», «А2-1», «А4-2», з прибудовами, зокрема: сараєм цегляним, площею 21,2 кв. м, позначеним на плані літерою «Б»; льохом цегляним, площею 10,9 кв. м, позначеним на плані літерою «а1», шляхом продажу з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», визначивши початкову ціну предмета іпотеки для його подальшої реалізації на рівні ціни, не нижчої за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна на час проведення виконавчих дій. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2015 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2015 року відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою заступника прокурора Чернігівської області на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України в інтересах держави в особі ПАТ «Укрексімбанк» порушує питання про скасування рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій та залишення в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» (далі - Закон), а також невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Для прикладу наявності зазначених підстав подання заяви про перегляд судових рішень заступник Генерального прокурора України посилається на ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 травня 2015 року у справах № 6-8385св15 та 6-13463св15 та на постанови Верховного Суду України від 25 березня 2015 року у справі №6-44цс15, від 27 травня 2015 року у справах № 6-57цс15 та № 6-58цс15, від 1 липня 2015 року в справі № 6-345цс15.

Заступник Генерального прокурора України вказує на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 7 березня 2007 року між ВАТ «Державний експортно-імпортний банк України» (назва банку змінена на підставі постанови Кабінету міністрів України від 15 квітня 2009 року № 375 на публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк України»), та ОСОБА_8 укладено кредитний договір № 7607С13, за умовами якого банк надав останньому кредит у сумі 72 650 швейцарських франків для оплати за земельну ділянку та розташований на ній житловий будинок з прибудовами з умовою повернення кредиту відповідно до графіку надання та погашення з кінцевою датою повернення - 3 березня 2028 року.

У забезпечення виконання цього кредитного договору 7 березня 2007 року між ВАТ «Укрексімбанк» та ОСОБА_8 було укладено договори іпотеки № 7607Z35 та № 7607Z36. Ці договори забезпечують вимоги іпотеко держателя за кредитним договором № 7607С13 від 7 березня 2007 року, укладеного між іпотекодержателем <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_12_28/pravo1/T990606.html?pravo=1> та іпотекодавцем.

Відповідно до пункту 1.3 договору іпотеки предметом іпотеки є нерухоме майно - земельна ділянка № 9 площею 0,0305 га, надана для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), з яких 0,0184 га надано під забудову, 0,0121 га - під насадження, кадастровий номер НОМЕР_1 та житловий будинок № 9, загальною площею 111,2 кв. м, з яких житлової площі 57 кв. м з прибудовами, а саме сараєм цегляним, льохом цегляним, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 у м. Чернігові.

Згідно з пунктом 5.1 договору іпотеки від 7 березня 2007 року, у разі невиконання або неналежного виконання іпотекодавцем умов кредитного договору та/або порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених цим договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання зобов'язання іпотекодавцем, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2085/ed_2014_10_30/pravo1/T041618.html?pravo=1>

Відповідно до іпотечного договору № 7607Z35 загальна заставна вартість предмета іпотеки складає 21 тис. грн., а згідно з іпотечним договором № 7607Z36 загальна заставна вартість предмета іпотеки становить 279 тис. грн. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2085/ed_2014_10_30/pravo1/T041618.html?pravo=1>

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову та ухвалюючи нове рішення про відмову в його задоволенні, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що суд першої інстанції помилково не застосував Закон, оскільки кредит відповідач отримав в іноземній валюті на споживчі цілі - придбання житлового будинку та земельної ділянки, які передав в іпотеку, <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2094/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>житловий будинок використовується як місце постійного проживання відповідача та у його власності немає іншого нерухомого майна.

Разом з тим, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову та звернення стягнення на предмети іпотеки, надані на забезпечення виконання зобов'язань за кредитними договорами в іноземній валюті, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалах від 27 травня 2015 року у справах № 6-8385св15 та 6-13463св15 керувався тим, що мораторій, встановлений Законом, не звільняє від виконання зобов'язання, а є лише відстроченням виконання певних обов'язків, відкладенням певних дій на визначений чи невизначений період на підставі спеціально <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1987/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>го акта. ''

Встановлений Законом мораторій на стягнення нерухомого майна громадян України, наданого як забезпечення виконання зобовязань за кредитами в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобовязань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати) без згоди власника цей предмет іпотеки (застави).Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду України від 25 березня 2015 року у справі № 6-44цс15, від 27 травня 2015 року у справах № 6-57цс15 і № 6-58цс15 та від 1 липня 2015 року в справі № 6-345цс15. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1989/ed_2015_02_12/pravo1/T041618.html?pravo=1>Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме Закону, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Частинами першою та третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

7 червня 2014 року набув чинності Закон, згідно з пунктом 1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно зі статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно зі статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Поняття «мораторій» у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов'язання (пункт 2 частини першої статті 263 ЦК України), що повною мірою відповідає лексичному значенню цього слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.

Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, установлений Законом, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) в разі невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки.

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону протягом дії цього Закону <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_01_25/pravo1/T113206.html?pravo=1> інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки вказаний Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню.

Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у справі, яка переглядається, не врахував, що Закон не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.

Зважаючи на викладене, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України встановила, що ухвала суду касаційної інстанції та рішення суду апеляційної інстанції у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1 та 4 частини першої статті 355 ЦПК України, є незаконними.

Однак, суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, правильно керувався тим, що оскільки у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за кредитним договором, на забезпечення виконання зобов'язань за яким укладено договори іпотеки, а тому в позивача як іпотекодержателя є право задовольнити вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

За таких обставин відповідно до пункту 4 частини першої статті 355 і частин першої та другої статті 3604 ЦПК України ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2015 року підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 6 січня 2015 року.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву заступника Генерального прокурора України в інтересах держави в особі публічного акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк України» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2015 року та рішення Апеляційного суду Чернігівської області від 16 березня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 6 січня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Ю.Л. СенінЛ.І. Охрімчук В.М. СімоненкоЯ.М. РоманюкА.Г. Ярема