Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2014 року м. Київ

Судова палата у господарських справах

Верховного Суду України у складі:

головуючогоБарбари В.П.,суддів:Балюка М.І.,Жайворонок Т.Є.,Берднік І.С.,Потильчака О.І.,Гуля В.С.,Шицького І.Б., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву товариства з обмеженою відповідальністю «АМАКО Україна» (далі - ТОВ «АМАКО Україна») про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 19 березня 2014 року в справі № 927/1232/13 за позовом ТОВ «АМАКО Україна» до товариства з обмеженою відповідальністю «Агроінвест-Борзна» (далі - ТОВ «Агроінвест-Борзна») про стягнення 498 694 грн 09 коп.,

в с т а н о в и л а :

У вересні 2013 року ТОВ «АМАКО Україна» звернулося до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ТОВ «Агроінвест-Борзна» порушило зобов'язання з оплати товару, одержаного останнім на підставі видаткової накладної від 11 травня 2010 року № К-004730/000655. Просило стягнути з відповідача заборгованість за поставлений товар у сумі 486 018 грн 72 коп. і 3 % річних у сумі 12 675 грн 37 коп.

ТОВ «Агроінвест-Борзна» заперечило проти позову та просило застосувати позовну давність до вимог про стягнення заборгованості за поставлений за видатковою накладною товар й відмовити у задоволенні позовних вимог.

Рішенням господарського суду Чернігівської області від 12 листопада 2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 15 січня 2014 року, в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Вищого господарського суду України від 19 березня 2014 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 15 січня 2014 року залишено без змін.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 15 серпня 2014 року справу № 927/1232/13 за заявою ТОВ «АМАКО Україна» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 19 березня 2014 року допущено до провадження Верховного Суду України.

У заяві про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 19 березня 2014 року з підстави, передбаченої п. 1 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), ТОВ «АМАКО Україна» просить скасувати рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій і прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції положень ст.ст. 256, 257, ч. 5 ст. 261, ст. 267, ч. 2 ст. 530, ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) щодо оплати товару, поставленого за накладними, строк оплати за якими не визначений сторонами.

В обґрунтування неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, що мало наслідком ухвалення різних за змістом судових рішень, заявник надав копії постанов Вищого господарського суду України від 15 січня 2014 року у справі № 925/1332/13, від 23 червня 2009 року у справі № 19/203-5/94, від 22 липня 2009 року у справі № 2/13-пд-09, від 10 лютого 2009 року у справі № 12/274, від 22 листопада 2006 року у справі № 17/225-06, рішення господарського суду Черкаської області від 16 вересня 2013 року у справі № 925/1332/13 та постанови Київського апеляційного господарського суду від 5 листопада 2013 року у справі № 925/1332/13, правовідносини в яких, на думку заявника, подібні до правовідносин у справі, яка переглядається.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників заявника, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню.

Відмовляючи в позові, суд першої інстанції виходив із того, що позов у цій справі подано 24 вересня 2013 року, тобто після спливу позовної давності, при цьому позивач не навів поважних причин пропущення цього строку, про застосування якого заявлено відповідачем. Суд також зазначив, що відповідач допустив прострочення з оплати товару, отриманого на підставі видаткової накладної від 11 травня 2010 року № К-004730/000655, починаючи з 13 травня 2010 року, оскільки мав здійснити його оплату 12 травня 2010 року. Відтак, право пред'явити вимогу про оплату товару у позивача виникло 13 травня 2010 року.

Погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій, суд касаційної інстанції зазначив, що у разі якщо строк оплати товару не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання з оплати товару починається з моменту його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Таким чином, наявність у відповідача зобов'язання щодо оплати товару випливає безпосередньо зі змісту ч. 1 ст. 692 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843767/ed_2014_07_24/pravo1/T030435.html?pravo=1> та не ставиться у залежність від звернення до нього з окремою вимогою відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843599/ed_2014_07_24/pravo1/T030435.html?pravo=1>.

Разом із тим у постановах Вищого господарського суду України від 15 січня 2014 року у справі № 925/1332/13, від 23 червня 2009 року у справі № 19/203-5/94, на які посилається заявник, суд касаційної інстанції за подібних обставин справи та однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов протилежного правового висновку, а саме про наявність підстав для задоволення позову щодо стягнення заборгованості за отриманий товар за видатковими накладними з огляду на неповний і несвоєчасний розрахунок відповідача з позивачем. При цьому суд касаційної інстанції виходив із того, що за відсутності узгодженого між сторонами строку оплати за поставлений товар за документами, які свідчать про наявність між сторонами договорів купівлі-продажу (справа № 925/1332/13, №19/203-5/94, №17/225-06), поставки продукції (справа №12/274) зобов'язання з оплати товару відповідно до вимог ст. 530 ЦК України виникло у відповідача на сьомий день після отримання вимоги від позивача, з якою закон і пов'язує початок перебігу позовної давності.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України виходить із такого.

Під час розгляду справи судами встановлено, що на підставі видаткової накладної від 11 травня 2010 року № К-004730/000655 ТОВ «Агроінвест-Борзна» одержало від ТОВ «АМАКО Україна» товар, а саме суперфос N-P-S-Ca у кількості 150,9 тон на загальну суму 486 018 грн 72 коп. Прийняття відповідачем товару підтверджується виданою ТОВ «Агроінвест-Борзна» на ім'я Прищепи С.М. довіреністю на отримання матеріальних цінностей від 7 травня 2010 року № 63. Зазначена видаткова накладна містить посилання на договір від 29 березня 2010 року № 1921/000655. Однак, як з'ясовували суди та не заперечує відповідач, це самостійний документ, не складений на виконання умов договору від 29 березня 2010 року № 1921/000655 на поставку мінеральних добрив. ТОВ «Агроінвест-Борзна» поставлений товар не оплатило.

Позовну заяву подано до господарського суду 24 вересня 2013 року.

4 листопада 2013 року відповідач звернувся до суду із заявою про застосування позовної давності.

При вирішенні спору суди виходили із того, що між ТОВ «АМАКО Україна» і ТОВ «Агроінвест-Борзна» склалися правовідносини купівлі-продажу, сторони цього не заперечують.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За накладною від 11 травня 2010 року відповідач отримав поставлений позивачем товар, проте свого зобов'язання з оплати не виконав.

Звертаючись до суду із позовом, ТОВ «АМАКО Україна» послалося на те, що 12 жовтня 2012 року звернулося до відповідача з претензією-вимогою про сплату боргу, на яку відповіді не отримало. Відтак, обов'язок відповідача здійснити оплату товару виник після спливу семиденного строку від дня пред'явлення йому цієї вимоги, як це передбачено ч. 2 ст. 530 ЦК України.

Згідно зі ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов'язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов'язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи ст. 692 ЦК України) виникає з моменту його прийняття.

Оскільки ТОВ «АМАКО Україна» поставило товар, а ТОВ «Агроінвест-Борзна» отримало товар згідно з видатковими накладними від 11 травня 2010 року, то у відповідача виник обов'язок щодо його оплати не пізніше 12 травня 2010 року.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється відповідно до ст. 257 ЦК України тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності за змістом ст. 261 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2013_08_11/pravo1/T030435.html?pravo=1> починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Частинами 3-5 ст. 267 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2013_08_11/pravo1/T030435.html?pravo=1> визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Ураховуючи викладене, Вищий господарський суд України у постанові від 19 березня 2014 року дійшов обґрунтованого висновку, що загальні положення ст. 530 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843599/ed_2014_07_24/pravo1/T030435.html?pravo=1> не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, оскільки термін виконання зобов'язання, що випливає з правовідносин купівлі-продажу, чітко визначений спеціальною нормою права, а саме ст. 692 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843767/ed_2014_07_24/pravo1/T030435.html?pravo=1>, відповідно до якої покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього.

Таким чином, у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права.

Разом із тим постанова Вищого господарського суду України від 15 січня 2014 року у справі № 925/1332/13, на яку посилається заявник як на доказ неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, не може свідчити про наявність підстав для перегляду, оскільки її було скасовано постановою Верховного Суду України від 19 серпня 2014 року, а справу направлено на новий касаційний розгляд. Скасовуючи постанову суду касаційної інстанції, Верховний Суд України виходив із того, що Вищий господарський суд України дійшов передчасного висновку про те, що строк позовної давності за заявленими вимогами не сплив з огляду на приписи ст. 530 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843599/ed_2013_08_11/pravo1/T030435.html?pravo=1>, оскільки строк виконання грошового зобов'язання у спірних правовідносинах визначається за правилами ст. 692 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843767/ed_2013_08_11/pravo1/T030435.html?pravo=1>, тобто оплата товару пов'язана з моментом його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього через те, що іншого строку оплати сторони не визначили.

Водночас, постановою Вищого господарського суду України від 22 липня 2009 року у справі № 2/13-пд-09, на яку посилається заявник, рішення судів попередніх інстанцій скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції. Однак прийняття касаційною інстанцією постанови про скасування судових рішень судів нижчих інстанцій з передачею справи на новий розгляд не означає остаточного вирішення спору у справі, а тому відповідна постанова не може бути підтвердженням підстави для перегляду, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України

До кола судових рішень, на які може бути здійснене посилання на підтвердження підстави, встановленої п. 1 ч. 1 ст. 11116 ГПК України, належать виключно рішення суду касаційної інстанції, ухвалені в порядку розгляду касаційної скарги на рішення судів попередніх інстанцій, а тому посилання заявника на рішення господарського суду Черкаської області від 16 вересня 2013 року у справі № 925/1332/13 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 5 листопада 2013 у року справі № 925/1332/13 не беруться до уваги.

З огляду на викладене заява ТОВ «АМАКО Україна» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 19 березня 2014 року в справі № 927/1232/13 задоволенню не підлягає.

Керуючись ст. ст. 11123, 11124, 11126 ГПК України, Судова палата у господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Відмовити в задоволенні заяви товариства з обмеженою відповідальністю «АМАКО Україна» про перегляд постанови Вищого господарського суду України від 19 березня 2014 року в справі № 927/1232/13.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 11116 Господарського процесуального кодексу України.

ГоловуючийВ.П. Барбара Судді: М.І. Балюк І.С. Берднік В.С. Гуль Т.Є. Жайворонок О.І. Потильчак І.Б. Шицький