Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В.,

Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Черкаській області (далі - управління ДВС), третя особа - головний державний виконавець відділу примусового виконання рішень Яжук С.С., про визнання незаконними дій щодо накладення штрафу та скасування постанови про накладення штрафу за невиконання рішення суду,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2014 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом, у якому просило: визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС щодо накладення штрафу; скасувати постанову відділу примусового виконання рішень управління ДВС від 24 листопада 2014 року по виконавчому провадженню № 45144883 про накладення штрафу в розмірі 680 грн за невиконання рішення суду.

На обґрунтування позову зазначило, що виходячи з положень Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 606-XIV) підстав для накладення на управління ПФУ штрафу за невиконання рішення суду немає.

Суди встановили, що відповідно до виконавчого листа Лисянського районного суду Черкаської області від 10 жовтня 2014 № 2а-275/11 управління ПФУ зобов'язано провести перерахунок та виплату щомісячної додаткової пенсії ОСОБА_7 згідно з вимогами статті 50 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_624731/ed_2014_12_28/pravo1/T079600.html?pravo=1> Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_625363/ed_2014_12_28/pravo1/T079600.html?pravo=1> за період з 19 липня 2010 року по 2 лютого 2011 року.

Постановою головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління ДВС від 24 листопада 2014 року на управління ПФУ накладено штраф у розмірі 680 грн за невиконання рішення суду без поважних причин.

Лисянський районний суд Черкаської області постановою від 25 грудня 2014 року позов задовольнив.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 березня 2015 року скасував рішення суду першої інстанції, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 10 квітня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою управління ПФУ.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), управління ПФУ зазначає, що в доданих до заяви рішеннях Вищого адміністративного суду України від 19 вересня та 27 серпня 2014 року по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення статей 75, 89 Закону № 606-XIV. Просить рішення судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів вважає, що заява управління ПФУ підлягає задоволенню з таких підстав.

В наданих для порівняння ухвалах Вищого адміністративного суду України цей суд виходив із того, що невиконання судового рішення в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності таких коштів у боржника не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, оскільки такий боржник не мав, і це встановлено судовими рішеннями, фінансової можливості протягом встановленого строку виконати судове рішення в цій частині. Накладення за таких обставин штрафу на боржника ще більше ускладнює його фінансове становище та ще більше утруднює виконання судового рішення про виплату доплати до пенсії.

Водночас у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками суду апеляційної інстанції про те, що відсутність грошових коштів у боржника не може бути підставою для неможливості державним органом виконати рішення про повернення боргу громадянину.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що він неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом цих норм матеріального права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Згідно із частинами першою та другою статті 75 Закону № 606-XIV після відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, що зобов'язує боржника вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, державний виконавець перевіряє виконання рішення не пізніше ніж на наступний день після закінчення строку, встановленого частиною другою статті 25 цього Закону для самостійного виконання рішення. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, його виконання перевіряється не пізніше наступного робочого дня після відкриття виконавчого провадження. У разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до статті 89 цього Закону і не пізніше п'яти робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Згідно із частиною першою статті 89 Закону № 606-XIV у разі невиконання без поважних причин у встановлений державним виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі державний виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу - від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на посадових осіб - від двадцяти до сорока неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; на боржника - юридичну особу - від сорока до шістдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.

Суд першої інстанції встановив, що управління ПФУ на виконання постанови головного державного виконавця управління ДВС частково виконало рішення суду, провівши відповідні нарахування ОСОБА_7, але виплату коштів не здійснило, посилаючись на відсутність фінансування з Державного бюджету України.

Згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах, затвердженого постановою правління ПФУ від 30 квітня 2002 року № 8-2 (далі - Положення), управління ПФУ у районах, містах, районах у містах, а також у містах та районах (далі - Управління) є органами ПФУ, підпорядкованими відповідно головним управлінням ПФУ в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, що разом з цими управліннями утворюють систему територіальних органів ПФУ.

Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 та підпункту 2 пункту 2.2 Положення основним завданням Управління, крім іншого, є забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів ПФУ та інших джерел, визначених законодавством. Управління відповідно до покладених на нього завдань планує доходи та видатки коштів ПФУ в районі (місті), у межах своєї компетенції забезпечує виконання бюджету ПФУ.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин. Накладення штрафу у такому випадку жодним чином не захищає право особи на отримання бюджетних коштів.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 24 березня 2015 року (справа № 21-66а15).

Відповідно до вимог статті 243 КАС за наявності підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право у разі неправильного застосування судом норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, скасувати судове рішення (судові рішення) та залишити в силі судове рішення (судові рішення), що було помилково скасовано судом апеляційної та/або касаційної інстанції.

Оскільки у справі, що розглядається, суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права щодо спірних правовідносин, а рішення судів апеляційної і касаційної інстанцій наведеним висновкам не відповідають, ухвала Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2015 року і постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року підлягають скасуванню, а постанова Лисянського районного суду Черкаської області від 25 грудня 2014 року - залишенню в силі.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління Пенсійного фонду України в Лисянському районі Черкаської області задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 10 квітня 2015 року та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2015 року скасувати, постанову Лисянського районного суду Черкаської області від 25 грудня 2014 року залишити в силі.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда

Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких В.В. Кривенко В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін О.О. Терлецький