П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Лященко Н.П., суддів:Гуменюка В.І.,Романюка Я.М., Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» про захист прав споживачів та стягнення коштів за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Фінансова ініціатива» (далі - ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива») про захист прав споживачів та стягнення коштів.

Позивач зазначав, що 13 грудня 2013 року між ним та відповідачем було укладено договір банківського вкладу № 254894, відповідно до умов якого було відкрито депозитний рахунок № НОМЕР_1 на суму 105 тис. грн на строк до 18 березня 2015 року. Позивач після закінчення строку дії договору 18, 27 та 30 березня 2015 року звертався до банку із заявами про повернення вкладу та відсотків за ним, проте на його вимоги відповідач не надав відповіді, не повернув коштів та не сплатив відсотків.

Унаслідок безпідставного утримування коштів та позбавлення можливості розпоряджатися ними для задоволення життєвих потреб, позивачу було завдано моральної шкоди. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843697/ed_2016_02_28/pravo1/T030435.html?pravo=1>

Позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь грошові кошти, з яких: 105 тис. грн - сума вкладу; 223 грн 55 коп. - проценти за вкладом; 2 453 грн 55 коп. - упущена вигода; 353 грн 83 коп. - 3 % річних; 11 340 грн - інфляційні втрати; 129 150 грн - пеня та 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

Заочним рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково: стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_6 грошові кошти за договором банківського вкладу № 254894 від 13 грудня 2013 року у сумі 105 тис. грн, проценти в сумі 223 грн 55 коп., 3 % річних за прострочення грошового зобов'язання в сумі 253 грн 83 коп. та інфляційні втрати в розмірі 11 340 грн; вирішено питання про розподіл судових витрат. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року заочне рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову про стягнення несплачених відсотків в розмірі 2 453 грн 55 коп. скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» на користь ОСОБА_6 несплачені відсотки за договором банківського вкладу № 254894 від 13 грудня 2013 року за період з 18 березня по 23 червня 2015 року в розмірі 837 грн.; вирішено питання про розподіл судових витрат. У решті заочне рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилено, рішення суду апеляційної інстанції залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд судових рішень ОСОБА_6 порушує питання про скасування постановленої у справі ухвали суду касаційної інстанції в частині відмови в стягненні пені та направлення справи в цій частині на новий касаційний розгляд з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів».

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судових рішень ОСОБА_6 посилається на постанову Верховного Суду України від 11 травня 2016 року.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 4 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Згідно зі статтею 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що 13 грудня 2013 року між ОСОБА_6 та ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» було укладено договір банківського вкладу № 254894, за умовами якого відповідач відкрив для позивача депозитний рахунок № НОМЕР_1 зі строком зберігання 460 календарних днів та зі сплатою щомісячних процентів з 13 грудня 2013 року за ставкою 25 % річних, з 18 грудня 2014 року - за ставкою 3% річних, з терміном повернення вкладу - не пізніше 18 березня 2015 року.

Позивач сплатив, а відповідач зарахував на зазначений рахунок кошти в сумі 105 тис. грн, що підтверджується квитанцією № 3854 від 13 грудня 2013 року.

18 березня 2015 року ОСОБА_6 звернувся із заявою до відділення № 11 ПАТ «КБ «Фінансова ініціатива» у м. Дніпропетровську про повернення з власного поточного рахунку як суми вкладу, так і процентів за ним, а 27 та 30 березня 2015 року ОСОБА_6 повторно звертався з аналогічними заявами до банку <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843578/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>, проте відповідач не надав жодної відповіді, не повернув коштів вкладу та не сплатив відсотків.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив умови договору, позбавивши позивача права вільно володіти та користуватися належними йому грошовими коштами, а тому для поновлення вказаного права позов підлягає задоволенню в частині виплати суми вкладу, нарахованих процентів з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також трьох відсотків річних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині стя <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2124/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1>гнення пені, суд першої інстанції, з <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_2128/ed_2016_02_21/pravo1/T041618.html?pravo=1> висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що положення частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», яка встановлює відповідальність виконавця робіт (послуг) за їх невиконання в обумовлений договором строк у вигляді сплати пені, спірні правовідносини не регулює та не поширюється на випадки порушення зобов'язань з повернення депозитних коштів.

Разом з тим у постанові Верховного Суду України, на яку посилається у своїй заяві ОСОБА_6, міститься правовий висновок про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем та несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені у розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Отже, існує невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення цієї невідповідності, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору.

Преамбула Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» визначає за мету створення правових основ для захисту інтересів споживачів фінансових послуг, правове забезпечення діяльності і розвитку конкурентоспроможного ринку фінансових послуг в Україні, правове забезпечення єдиної державної політики у фінансовому секторі України.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1 цього Закону, фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (частина перша статті 1058 ЦК України).

Стаття 1 Закону України «Про захист прав споживачів» визначає: споживачем є фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22); продукція - це будь-які виріб (товар), робота чи послуга, що виготовляються, виконуються чи надаються для задоволення суспільних потреб (пункт 19); послугою є діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб (пункт 17); виконавець - це суб'єкт господарювання, який виконує роботи або надає послуги (пункт 3).

Відповідно до частини п'ятої статті 10 цього Закону, у разі, коли виконавець не може виконати (прострочує виконання) роботу (надання послуги) згідно з договором, за кожний день (кожну годину, якщо тривалість виконання визначено у годинах) прострочення споживачеві сплачується пеня у розмірі трьох відсотків вартості роботи (послуги), якщо інше не передбачено законодавством. У разі коли вартість роботи (послуги) не визначено, виконавець сплачує споживачеві неустойку в розмірі трьох відсотків загальної вартості замовлення.

Сплата виконавцем неустойки (пені), встановленої в разі невиконання, прострочення виконання або іншого неналежного виконання зобов'язання, не звільняє його від виконання зобов'язання в натурі.

Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а банк їх виконавцем і несе відповідальність за неналежне надання цих послуг, передбачену частиною п'ятою статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме сплату пені в розмірі 3 % вартості послуги за кожний день прострочення.

Згідно із частиною третьою статті 549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов'язання, яка має на меті не лише відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов'язання, а й додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов'язання.

Окрім того, до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію, і навпаки, з моменту порушення - являє собою міру відповідальності.

Ураховуючи вищезазначене, суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про незастосування положень Закону України «Про захист прав споживачів» до спірних правовідносин, а тому рішення судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню в частині вирішення вимог про стягнення 3 % пені на підставі частини п'ятої статті 10 цього Закону.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом. Згідно із частиною першою статті 3602 ЦПК України справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу V цього Кодексу, а тому Верховний Суд України не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку.

Відсутність у Верховного Суду України процесуальної можливості з'ясувати дійсні обставини справи перешкоджає ухвалити нове судове рішення, а тому справу в частині вирішення позовних вимог про стягнення 3 % пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» слід передати на розгляд до суду першої інстанції згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України.

Керуючись пунктом 4 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою, підпунктом «а» пункту 1 частини другої статті 3604 ЦПК України, Cудова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_6 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 березня 2016 року, рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 листопада 2015 року та заочне рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 16 червня 2015 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_6 про стягнення 3 % пені на підставі частини п'ятої статті 10 Закону України «Про захист прав споживачів» скасувати, справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Н.П. Лященко Судді: В.І. Гуменюк Я.М. РоманюкЛ.І. Охрімчук В.М. Сімоненко