Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенка В.В.,

суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Державної фінансової інспекції (далі - ДФІ) в м. Києві до державного геофізичного підприємства «Укргеофізика» (далі - Підприємство) про зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ДФІ в м. Києві звернулася до суду з позовом до Підприємства, у якому просила зобов'язати відповідача виконати пункти 4, 5 вимоги позивача від 14 грудня 2012 року № 26-10-14-14/16105, а саме: забезпечити відшкодування на користь Кримської геофізичної експедиції «Кримгеофізика» Підприємства коштів у сумі 2224 грн 28 коп.; забезпечити відшкодування шкоди в сумі 4 212 299 грн на користь Івано-Франківської експедиції по геофізичним дослідженням у свердловинах Підприємства.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 14 травня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 16 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 листопада 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ДФІ в м. Києві з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), звернулась із заявою про його перегляд Верховним Судом України, у якій просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 листопада 2014 року, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції. На обґрунтування заяви додала копію постанови Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2014 року (№ К/800/27625/13), яка, на її думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом пункту 7 статті 10 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» та пункту 6 Положення про Державну фінансову інспекцію України, затвердженого Указом Президента України від 23 квітня 2011 року № 499/2011.

Перевіривши наведені у заяві ДФІ в м. Києві доводи, колегія суддів вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи цю справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що з оскаржуваної ухвали та копії доданого ДФІ в м. Києві до заяви рішення суду касаційної інстанції вбачається неоднакове застосування норм матеріального права.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та його рішення, копію якого надано для порівняння, не дає підстав вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Предметом розгляду у справі, рішення в якій надане на підтвердження неоднакового правозастосування, є зобов'язання відповідача виконати пункт 6 вимоги ДФІ в Хмельницькій області від 14 липня 2009 року № 22-06-15/3054 шляхом перерахунку до державного бюджету заборгованості в сумі 26 512 грн 40 коп. Вищий адміністративний суд України у цьому рішенні, враховуючи обов'язковість вимог позивача, доведеність факту порушення та невиконання вимог відповідачем, позовні вимоги задовольнив у повному обсязі та зазначив про правильно обраний ДФІ в Хмельницькій області спосіб захисту порушеного права.

Вищий адміністративний суд України у справі, що розглядається, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій, погодився з їхнім висновком про неможливість задоволення позовних вимог, оскільки: позивач пропустив загальний строк позовної давності в три роки, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу; ліквідовано (припинено держреєстрацію) підприємства-боржники по простих векселях - товариство з обмеженою відповідальністю «Енергопромгаз», закрите акціонерне товариство (далі - ЗАТ) «ВО «Укімпорт», ЗАТ «Нафтоімпекс», відкрите акціонерне товариство (далі - ВАТ) «СБМУ № 35», ЗАТ «Миколаївський агробуд»; не підтверджено факт видачі простих векселів публічному акціонерному товариству «Харцизький трубний завод» та не закінчився термін погашення простих векселів по ВАТ «Краматорський завод металургійного обладнання», термін сплати яких спливає 2 жовтня 2015 року.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справі, копію рішення суду касаційної інстанції в якій додано до заяви.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Окрім того, в оскаржуваній ухвалі суду касаційної інстанції не наведено іншого, ніж у наданих для порівняння судових рішеннях, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві ДФІ в м. Києві.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ДФІ в м. Києві слід відмовити.

Керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Державної фінансової інспекції в м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко

Судді: М.І. Гриців О.В. Кривенда П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький