Історія справи

Постанова ВСУ від 24.12.2014 року у справі №6-150цс14

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 грудня 2014 рокум. Київ

Судові палати у цивільних, адміністративних

та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючогоЯреми А.Г.,суддів:Барбари В.П.,Ємця А.А.,Панталієнка П.В.,Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Прокопенка О.Б.,Григор'євої Л.І.,Колесника П.І.,Романюка Я.М.,Гриціва М.І.,Коротких О.А.,Самсіна І.Л.,Гуля В.С.,Кривенди О.В.,Сеніна Ю.Л.,Гуменюка В.І.,Лященко Н.П.,Сімоненко В.М.,Гусака М.Б.,Маринченка В.Л.,Терлецького О.О.,Охрімчук Л.І.,Шицького І.Б.,-

за участі: прокурора Сахно Наталії Вікторівни, представника Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства Скорич Ярослави Олександрівни, представників державного підприємства "Київське лісове господарство": Козюн Зоряни Мирославівни та Перемежки Андрія Олександровича, а також представників ОСОБА_1: ОСОБА_2 і ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Києво-Святошинського району Київської області в інтересах держави в особі Київського обласного та по м. Києву управління лісового та мисливського господарства, державного підприємства "Київське лісове господарство" до Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 про визнання незаконним і скасування рішення сільської ради, визнання недійсними державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу земельної ділянки й витребування земельної ділянки за заявами заступника Генерального прокурора України та державного підприємства "Київське лісове господарство" про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л и:

У лютому 2013 року заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області звернувся з позовом, мотивуючи вимоги тим, що рішенням Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 27 червня 2008 року ОСОБА_4 надано дозвіл на складання проекту відведення земельної ділянки площею 0,13 га, що розташована на АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства. Рішеннями Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 20 лютого 2009 року затверджено проект землеустрою щодо відведення зазначеної земельної ділянки у власність ОСОБА_4 На підставі зазначеного рішення та відповідної технічної документації 17 грудня 2009 року ОСОБА_4 було видано державний акт на право власності на спірну земельну ділянку площею 0,13 га серії ЯГ № 421963. 2 березня 2010 року земельна ділянка на підставі договору купівлі-продажу була відчужена ОСОБА_1

Зазначав, що в порушення чинного земельного законодавства передано в приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку лісогосподарського призначення, яка відноситься до земель лісового фонду, без зміни цільового призначення, а також без згоди постійного користувача - державного підприємства "Київське лісове господарство" (далі - ДП "Київське лісове господарство") - на її вилучення.

Уточнивши позовні вимоги, заступник прокурора Києво-Святошинського району Київської області просив визнати державний акт на право власності на земельну ділянку й договір купівлі-продажу недійсними, а також витребувати спірну земельну ділянку з незаконного володіння ОСОБА_1

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від

26 липня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 24 жовтня 2013 року, у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

5 лютого 2014 року касаційну скаргу заступника прокурора Київської області відхилено, рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 26 липня 2013 року і ухвалу апеляційного суду Київської області від

24 жовтня 2013 року залишено без змін.

У липні 2014 року до Верховного Суду України звернулись заступник Генерального прокурора України та ДП "Київське лісове господарство" із заявами про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року з підстави, яка передбачених пунктом 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Заступник Генерального прокурора України, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" Лісового кодексу України (далі - ЛК України), частини другої статті 149 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та Інструкції з проведення лісовпорядкування, затвердженої постановою Держкомлісу СРСР від 12 вересня 1985 року № 4 (далі - Інструкція), просить скасувати ухвалені у справі рішення, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

ДП "Київське лісове господарство", посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України, а також статей 20, 21 і 149 ЗК України, просить скасувати ухвалені у справі рішення й ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

8 вересня 2014 року поновлено заступнику Генерального прокурора України строк на звернення із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року, а зазначену вище справу допущено до провадження Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявників, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України вважають, що заяви підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновками якого погодились суди апеляційної й касаційної інстанцій, виходив із того, що ДП "Київське лісове господарство" не надало правовстановлюючих документів на земельну ділянку, а також доказів належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду. Планшети та викопіювання матеріалів лісовпорядкування відповідно до Інструкції і пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України не можуть вважатися належним чином оформленими планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування, що підтверджують право постійного користування земельною ділянкою ДП "Київське лісове господарство" чи належність спірної земельної ділянки до земель лісового фонду.

У своїх заявах заступник Генерального прокурора України та ДП "Київське лісове господарство" зазначають, що суди касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предмета спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшли неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявники надали: ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ: від 3 січня 2012 року, від

5 лютого 2013 року, від 18 липня 2013 року, від 15 січня 2014 року, від 22 січня 2014 року, від 29 січня 2014 року, від 19 березня 2014 року, від 26 березня

2014 року, від 16 квітня 2014 року, від 23 квітня 2014 року та від 14 травня

2014 року; постанови Вищого господарського суду України: від 23 березня

2010 року, від 25 серпня 2010 року, від 2 серпня 2011 року й від 17 квітня

2014 року; ухвалу Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня

2012 року; ухвалу Верховного Суду України від 2 лютого 2011 року, постановлену ним як судом касаційної інстанції; постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України: від 18 вересня 2013 року, від

13 листопада 2013 року та від 14 травня 2014 року.

Постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року, від 13 листопада 2013 року та від 14 травня 2014 року не можуть бути прикладом неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, оскільки такі постанови не є рішенням суду касаційної інстанції, а прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд Верховним Судом України ухвал Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права.

У наданих заявниками ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ухвалі Верховного Суду України, ухвалі Вищого адміністративного суду України, а також постановах Вищого господарського суду України касаційні суди, посилаючись на пункт 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України, висловили правову позицію, що вилучення земельної ділянки лісогосподарського призначення без згоди постійного землекористувача й без зміни цільового призначення суперечить вимогам чинного законодавства, порушує права власника - держави та інтереси постійного землекористувача - державного підприємства.

При цьому суди посилались на наявні в матеріалах справи листи й висновки контролюючих органів, а також планово-картографічні матеріали лісовпорядкування та зазначали, зокрема, що:

до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками документом, що підтверджує це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування;

копія планшета лісовпорядкування є документом, що підтверджує право постійного користування державним підприємством спірною земельною ділянкою, а також є доказом віднесення земельної ділянки до земель лісового фонду з цільовим призначенням - землі лісогосподарського призначення.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Основним законом України визначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).

Згідно зі статтями 19, 20 ЗК України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі: землі лісогосподарського призначення, і віднесення їх до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Статтею 125 ЗК України передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

За змістом частини першої статті 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, крім випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди не погодилися приймати як доказ права ДП "Київське лісове господарство" на користування спірною земельною ділянкою копії планшетів № 2 лісовпорядкування від

1993 року та 2003 року "для службового користування", які складені на основі геодезичних даних землевпорядкування 1990 року і 1991 року й на основі лісовпорядкування 1983 року та 1993 року.

Пунктом 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України передбачено, що до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Відповідно до статті 48 ЛК України у матеріалах лісовпорядкування дається якісна і кількісна характеристика кожної лісової ділянки, комплексна оцінка ведення лісового господарства, що є основою для розроблення на засадах сталого розвитку проекту організації та розвитку лісового господарства відповідного об'єкта лісовпорядкування.

Затверджені матеріали лісовпорядкування є обов'язковими для ведення лісового господарства, планування і прогнозування використання лісових ресурсів.

За чинним ЛК України лісовпорядкування є однією з функцій державного регулювання лісових відносин у системі державного лісового кадастру, а відповідно до статті 52 ЛК України матеріали лісовпорядкування є основою для ведення державного лісового кадастру.

Порядок ведення лісовпорядкування повинен визначатися в єдиній системі ведення державного лісового кадастру в поєднанні із системою ведення державного земельного кадастру.

Згідно з нормами статей 181-184, 202-204 ЗК України, законів України "Про Державний земельний кадастр" та "Про землеустрій", дані державного земельного кадастру - це документальне підтвердження відомостей про правовий режим земель, їх цільове призначення, їх розподіл серед власників землі і землекористувачів за категоріями земель, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, які ґрунтуються на підставі землевпорядної документації.

Інформацію щодо цільового призначення земельної ділянки й користувача можливо встановити, витребувавши відповідні відомості з Державного лісового кадастру та з Державного земельного кадастру.

У матеріалах справи містяться категорично протилежні докази. Зокрема, згідно з листом відділу Держземагенства у Києво-Святошинському районі Київської області від 19 червня 2013 року спірна земельна ділянка розташована на землях, які відповідно до планово-картографічних матеріалів обліковуються як землекористування ДП "Київське лісове господарство" (а.с. 62).

У проекті організації та розвитку лісового господарства виробничої частини державного лісогосподарського об'єднання "Київліс" міститься таксаційний опис, поквартальні суми площ та загальних запасів насаджень Васильківського лісництва, у тому числі квартал № 48, в якому, на думку заявників, розташована спірна земельна ділянка (а.с. 10 - 12).

Копії планшетів № 2 лісовпорядкування від 1993 року та 2003 року, на яких зазначено схеми лісогосподарських земель Васильківського лісництва, зокрема квартал № 48, складено без прив'язування до місцевості (а.с. 69 - 70).

У висновку управління земельних ресурсів у Києво-Святошинському районі Київської області від 19 лютого 2009 року міститься експлікація земель за формою № 6-зем (га), відповідно до якої ОСОБА_4 передається земельна ділянка зі сільськогосподарських угідь, рілля (а.с. 40 - 41).

При цьому в матеріалах справи містяться викопіювання з Генерального плану с. Тарасівка Києво-Святошинського району Київської області земельної ділянки, що передається ОСОБА_4, і викопіювання з формування території Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, з яких неможливо зробити однозначний висновок про місцезнаходження спірної земельної ділянки та чи надання цієї ділянки порушує інтереси ДП "Київське лісове господарство" (а.с. 46, 87, 88, 134).

Ураховуючи викладене, судовими палатами у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України встановлено неоднакове застосування пункту 5 розділу VIII "Прикінцеві положення" ЛК України, статей 20, 21 і 149 ЗК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року не може залишатись у силі, а відповідно до пункту 1 статті 355 та частин першої, другої статті 360-4 ЦПК України підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 355, 360 - 3, 360 - 4 ЦПК України, Судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и:

Заяви заступника Генерального прокурора України й державного підприємства "Київське лісове господарство" задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від

5 лютого 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

ГоловуючийА.Г. Ярема

Судді:В.П. БарбараО.В. Кривенда

І.С. Берднік Н.П. Лященко

Л.І. Григор'єваВ.Л. Маринченко

М.І. ГрицівЛ.І. Охрімчук

В.С. ГульП.В. Панталієнко

В.І. ГуменюкО.Б. Прокопенко

М.Б. Гусак Я.М. Романюк

А.А. ЄмецьІ.Л. Самсін

Т.Є. ЖайворонокЮ.Л. Сенін

П.І. КолесникВ.М. Сімоненко

О.А. КороткихО.О. Терлецький

І.Б. Шицький