Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_11 до управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області (далі - управління ПФУ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

встановила:

У лютому 2015 року ОСОБА_11 звернувся до суду з позовом про визнання дій управління ПФУ незаконними та зобов'язання здійснити перерахунок пенсії виходячи із заробітної плати за період виконання робіт по участі у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській атомній електростанції (далі - ЧАЕС) в зоні відчуження на підставі довідки від 20 листопада

2014 року № 59 (далі - довідка № 59), виданої ліквідатором відкритого акціонерного товариства «Лубенський м'ясокомбінат» (далі - ВАТ).

Суди встановили, що ОСОБА_11 є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесеної до І категорії, інвалідом ІІ групи, захворювання якого пов'язане з виконанням службових обов'язків з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Перебуває на обліку в управлінні ПФУ та отримує пенсію по інвалідності відповідно до Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).

Згідно з довідкою військової частини 16965 ОСОБА_11 в період з 4 травня по 6 серпня 1986 року брав участь у ліквідації насідків аварії на ЧАЕС. У цей період позивач працював вантажником на Лубенському м'ясокомбінаті, правонаступником якого є ВАТ.

20 листопада 2014 року ліквідатор ВАТ - арбітражний керуючий провела розрахунок заробітної плати за період роботи на ЧАЕС та згідно з довідкою № 59 перерахунок здійснила з урахуванням коефіцієнтів 2, 3, 4 відповідно до постанови Ради Міністрів УРСР та Укрпрофради від 10 червня 1986 року № 207-7 «Про умови оплати праці та матеріального забезпечення робітників підприємств, зайнятих на роботах, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС» (далі - постанова № 207-7) та постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1240 (далі - постанова № 1240). Крім того, ліквідатор ВАТ надала довідку від 20 листопада 2014 року № 60 про донарахування ОСОБА_11 заробітної плати в сумі 2 068 крб. 7 коп.

Розрахунок оплати праці позивачу за роботу у цей час проведено в такому порядку: враховано встановлений 6-годинний робочий день, посадовий оклад поділено на фонд робочого часу (при 6-годинному робочому дні), відповідно до вимог постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 7 травня

1986 року № 524-256 тарифну ставку підвищено на 100 %, за основним місцем роботи зберігалися тарифна ставка та середня заробітна плата за кожен робочий день, враховано оплату праці за фактично відпрацьований час, оплату праці за роботу у вихідні та святкові дні у подвійному розмірі із застосуванням показників кратності, премію в розмірі 60 % тарифної ставки, з урахуванням кратності визначено розмір заробітної плати за період з 1 червня по 31 липня 1986 року.

27 листопада 2014 року ОСОБА_11 звернувся до управління ПФУ з проханням провести перерахунок його пенсії.

Управління ПФУ листом від 10 грудня 2014 року відмовило в перерахунку пенсії, оскільки вважає, що довідка № 59 складена з порушенням норм законодавства і немає підстав для застосування кратності до тарифної ставки, підвищеної на 100 %. Сума премії у розмірі 60 % безпідставно розрахована та включена до довідки № 59, позаяк в розрахункових відомостях відсутнє нарахування місячних премій, а премія у розмірі 60 % не була передбачена на підприємстві в 1986 році за роботу в зоні ЧАЕС.

Лубенський міськрайонний суд Полтавської області постановою від 16 лютого 2015 року позов задовольнив. Зазначив, що відповідно до

статті 54 Закону № 796-XII та пункту 4 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року № 1210 (далі - Порядок) управління ПФУ протиправно відмовило позивачу у перерахунку пенсії із врахуванням кратності, передбаченої положеннями постанови

№ 207-7.

Із наведеним обґрунтуванням погодився Харківський апеляційний адміністративний суд й ухвалою від 24 березня 2015 року рішення міськрайонного суду залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 15 квітня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, управління ПФУ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України статті 54 Закону № 796-XII, пункту 7 Порядку у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви додано копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 21 травня 2015 року у справі

№ К/800/11164/15, у якій цей суд за подібних правовідносин дійшов протилежного й, як вважає заявник, правильного висновку.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) передбачено мотиви, з огляду на які може бути ініційований перегляд судових рішень Верховним Судом України. Зокрема, після касаційного перегляду адміністративна справа переглядається тільки з підстави неоднакового застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах (пункт 1 частини першої цієї статті).

У розумінні пункту 1 частини першої статті 237 КАС ухвалення різних за змістом судових рішень матиме місце в разі, коли суд (суди) касаційної інстанції у розгляді двох чи більше справ за тотожних предмета спору, підстав позову та за аналогічних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо заявлених позовних вимог.

Відповідно до частини першої статті 54 Закону № 796-XII пенсії по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть призначатися за бажанням громадянина із заробітку, одержаного за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків, який визначається згідно із законодавством.

Положеннями статті 15 цього ж Закону визначено, що видача довідок за період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами, організаціями (військкоматами).

Згідно із пунктом 7 Порядку пенсії призваних на військові збори військовозобов'язаних, які брали участь в ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та працювали у зоні відчуження в 1986-1990 роках, призначаються виходячи із заробітної плати, яку вони одержували за основним місцем роботи, з урахуванням фактично відпрацьованого часу у зоні відчуження, характеру виконуваної роботи, місця і тривалості робочого дня (незалежно від періоду проведення розрахунку оплати праці за умови, якщо такий розрахунок проведено на підставі первинних документів про місце роботи і тривалість робочого дня згідно із сумарною кратністю оплати праці, встановленою у відповідні періоди за зонами небезпеки: у III зоні - 5, II - 4, I - 3). При цьому в усіх випадках заробітна плата для розрахунку пенсії не повинна бути нижчою від фактично одержаної суми у зазначений період.

Зі змісту оскарженого рішення видно, що підставами для здійснення перерахунку пенсії стали дані довідки № 59 про фактично одержану заробітну плату за роботу в зоні відчуження в 1986 році із врахуванням коефіцієнтів 2, 3, 4.

У рішенні, наданому для порівняння, спір виник за подібних (аналогічних) правовідносин. У цій справі суд касаційної інстанції, пославшись на відсутність належних бухгалтерських документів про грошове забезпечення, одержане за роботу в зоні відчуження, необхідних для обчислення пенсії, ухвалив протилежне за значенням рішення.

З наведеного вбачається, що суди не тлумачили зміст зазначених норм закону, а застосовували їх залежно від фактичних обставин кожної справи.

Потрібно також зазначити, що обґрунтування заяви, характер вимог, вид та правова природа оскарженого і порівнюваного рішень не вказують на наявність ознак (проявів) неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви управління ПФУ слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в м. Лубнах та Лубенському районі Полтавської області відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких О.В. КривендаВ.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко І.Л. СамсінО.О. Терлецький