Історія справи

Постанова ВСУ від 24.06.2015 року у справі №6-532цс15

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 червня 2015 року м. КиївСудові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Барбари В.П.,Жайворонок Т.Є., Берднік І.С.,Колесника П.І.,Романюка Я.М., Григор'євої Л.І.,Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Ємця А.А.,Потильчака О.І.,Шицького І.Б.,

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_16, ОСОБА_17, треті особи: комунальне підприємство «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_18, про визнання недійсними рішення й державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку за заявою заступника Генерального прокурора України про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року,

в с т а н о в и л и :

У березні 2013 року прокурор м. Ірпеня Київської області в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_16, ОСОБА_17 про визнання недійсними рішення й державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку.

Позивач зазначав, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 1973/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано у власність ОСОБА_16 земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 На підставі цього рішення 29 січня 2009 року ОСОБА_16 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

Згідно з договором купівлі-продажу від 25 квітня 2009 року ОСОБА_16 здійснила відчуження зазначеної земельної ділянки ОСОБА_17, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому ОСОБА_16, вчинено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_17

Посилаючись на те, що Коцюбинською селищною радою Київської області прийнято рішення про передачу у власність указаної земельної ділянки з перевищенням повноважень, оскільки зазначена земельна ділянка розташована за межами населеного пункту - смт Коцюбинського Київської області, не вилучена із земель Державного лісового фонду України й користування комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» (далі - КП «Святошинське лісопаркове господарство»), тобто передана без відома держави в особі уповноваженого органу та постійного землекористувача, в якого вона перебувала в постійному користуванні згідно з постановою Ради Міністрів Української РСР від 20 червня 1956 року № 673, позивач просив на підставі статей 20, 21, 152, 155 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статті 57 Лісового кодексу України, статті 9 Закону України «Про державну експертизу землевпорядної документації», якою передбачено обов'язковість проведення державної експертизи проектів землеустрою щодо відведення земель лісогосподарського призначення, статей 3, 10, 12, 13, 23 Закону України «Про планування і забудову територій», статей 16, 21, 228, 392, 393 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визнати недійсними: рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 1973/25-5 і державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 29 січня 2009 року ОСОБА_16, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_17; скасувати державну реєстрацію цього акта; визнати право власності держави на спірну земельну ділянку.

Заочним рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 19 вересня 2013 року позовні вимоги прокурора м. Ірпеня Київської області задоволено частково: визнано недійсним рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 1973/25-5 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення та передачу у приватну власність земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1»; визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,15 га на АДРЕСА_1 для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, виданий ОСОБА_16, з відміткою про перехід права власності до ОСОБА_17 та скасовано його державну реєстрацію; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Київської області від 19 лютого 2014 року заочне рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 вересня 2013 року в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог; у решті - рішення суду залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року відмовлено заступнику прокурора Київської області у відкритті касаційного провадження у зазначеній справі з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року; в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року.

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року заступник Генерального прокурора України порушує питання про скасування зазначеної ухвали та направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статей 215, 216, 228 ЦК України та статей 125, 126, 152, 155 ЗК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви заступник Генерального прокурора України надав копії ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня, 17 грудня, 24 грудня 2014 року та 21 січня 2015 року, а також постанов Вищого господарського суду України від 15 вересня та 15 листопада 2011 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 квітня 2015 року цивільну справу за позовом прокурора м. Ірпеня Київської області до Коцюбинської селищної ради Київської області, ОСОБА_16, ОСОБА_17, треті особи: КП «Святошинське лісопаркове господарство», ОСОБА_18, про визнання недійсними рішення та державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання права власності на земельну ділянку допущено до провадження Верховного Суду України.

За змістом пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (далі - Закон № 192-VIII) заяви про перегляд Верховним Судом України рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим Законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Ураховуючи викладене, заява заступника Генерального прокурора України, яка надійшла до суду касаційної інстанції для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду України та рішення за якою не було прийнято на день набрання чинності Законом № 192-VIII, підлягає розгляду Верховним Судом України в порядку, передбаченому главою 3 розділу V ЦПК України зі змінами, внесеними згідно із Законом № 1876-VI від 11 лютого 2010 року; в редакції Закону № 2453-VI від 7 липня 2010 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві заступника Генерального прокурора України доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3604 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Суди встановили, що рішенням Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 1973/25-5 затверджено проект землеустрою щодо відведення та передано у власність ОСОБА_16 земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва й обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 На підставі цього рішення 29 січня 2009 року ОСОБА_16 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку.

Згідно з договором купівлі-продажу від 25 квітня 2009 року ОСОБА_16 здійснила відчуження зазначеної земельної ділянки ОСОБА_17, у зв'язку із чим на державному акті на право власності на земельну ділянку, виданому ОСОБА_16, вчинено відмітку про перехід права власності на земельну ділянку до ОСОБА_17

Рішення щодо встановлення або зміни меж селища Коцюбинського уповноваженим органом не приймалось, проект установлення меж не розроблявся й не затверджувався.

Зазначена вище земельна ділянка розташована поза межами населеного пункту - смт Коцюбинське Київської області.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог прокурора й визнаючи недійсними рішення Коцюбинської селищної ради Київської області від 25 грудня 2008 року № 1973/25-5 та державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 29 січня 2009 року ОСОБА_16, суд першої інстанції керувався тим, що вказане рішення прийняте Коцюбинською селищною радою Київської області з перевищенням її повноважень. Відмовляючи в задоволенні позову про визнання права власності держави на спірну земельну ділянку, суд визнав ці вимоги безпідставними.

Частково скасовуючи заочне рішення суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, зазначив, що оскільки земельна ділянка відчужена іншій особі за договором купівлі-продажу, який не визнано недійсним, то висновок суду першої інстанції про наявність підстав для визнання недійсним державного акта та скасування його державної реєстрації, виданого на підставі цього договору, є необґрунтованим.

Разом з тим у судових рішеннях, наданих заявником як приклад неоднакового застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції дійшов таких висновків:

- в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня, 17 грудня та 24 грудня 2014 року зазначено, що право власності особи на спірну земельну ділянку виникло з моменту отримання нею державного акта та його державної реєстрації, оскільки норми статей 125, 126 ЗК України (у редакції, чинній на час прийняття селищною радою рішення) встановлювали нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта, який посвідчував його право власності; вчинення у такому разі на державному акті (визнаному судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює по суті такого державного акта як недійсного;

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 січня 2015 року залишено без змін рішення апеляційного суду, яким визнано недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий на підставі рішення Коцюбинської селищної ради Київської області, яке було визнано недійсним судом першої інстанції;

- у постановах Вищого господарського суду України від 15 вересня та 15 листопада 2011 року йдеться про те, що вчинені з порушенням вимог закону правочини, предметом яких є передача в приватну власність земельних ділянок, є такими, що порушують публічний порядок, тобто є нікчемними.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме статті 228 ЦК України, статей 125, 126 ЗК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 173 ЗК України визначено, що межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Відповідно до пункту «б» частини першої статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно із частинами першою, другою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Як передбачено частиною першою статті 122 ЗК України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України (який був чинним на час прийняття рішень селищною радою) до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзацах другому та четвертому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради з урахуванням вимог абзацу третього цього пункту, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Відповідно до частини першої статті 125, частини першої статті 126 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час прийняття селищною радою рішення) право власності ОСОБА_16 на земельну ділянку виникло з моменту отримання нею державного акта та його державної реєстрації.

Таким чином, оскільки зазначені норми встановлювали нерозривний зв'язок між виникненням права власності на земельну ділянку з обов'язковим одержанням її власником державного акта на право власності, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, дійшов помилкового висновку про скасування заочного рішення Ірпінського міського суду Київської області від 19 вересня 2013 року в частині визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування його державної реєстрації.

Висновок суду апеляційної інстанції, з яким погодився й суд касаційної інстанції, про те, що ОСОБА_17 набув права власності на спірну земельну ділянку на підставі договору купівлі-продажу, який судом не визнано недійсним, тому немає підстав для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого ОСОБА_16, з відміткою про перехід права власності до нового власника - ОСОБА_17, та скасування його державної реєстрації з підстав, зазначених прокурором, є помилковим, оскільки відповідно до статті 125 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час укладення договору купівлі-продажу) право власності на земельну ділянку виникає після одержання її власником документа, що посвідчує право власності на земельну ділянку, та його державної реєстрації.

Учинення на державному акті (визнаному судом недійсним) відмітки про відчуження земельної ділянки на підставі договору купівлі-продажу не змінює суті такого державного акта як недійсного.

За таких обставин у справі, яка переглядається, суд неправильно застосував норми статті 125 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) при ухваленні рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 29 січня 2009 року ОСОБА_16

Аналогічна правова позиція міститься в постановах Верховного Суду України від 28 січня та 20 травня 2015 року.

Стосовно доводів прокурора про неправильне застосування судом касаційної інстанції статті 228 ЦК України, то судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять з такого.

Перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок, встановлено статтею 228 ЦК України.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Кваліфікуючи правочин за статтею 228 ЦК України, слід ураховувати вину сторін або однієї з них у намірі порушити публічний порядок, проте наявність такої вини судом не встановлювалась.

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України та частиною третьою статті 3603 цього Кодексу (у редакції Закону № 192-VIII), судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву заступника Генерального прокурора України задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 березня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (у редакції Закону № 192-VIII).

Головуючий А.Г. ЯремаСудді:В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький