ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою державного підприємства «Придніпровська залізниця» до Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції, заінтересовані особи: Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Межрегіонального головного управління ДФС, ОСОБА_8, ОСОБА_9, про визнання неправомірною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії за заявою державного підприємства «Придніпровська залізниця» про перегляд ухвали Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року державне підприємство «Придніпровська залізниця» (далі - ДП «Придніпровська залізниця») звернулося до суду із зазначеною скаргою, посилаючись на те, що рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2014 року стягнуто солідарно з ДП «Придніпровська залізниця» та ОСОБА_9 на користь

ОСОБА_8 200 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди. 7 травня 2014 року старший державний виконавець Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Кіровське ВДВС Дніпропетровського МУЮ) прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа № 2/180/371/2014, виданого на підставі зазначеного судового рішення, та надав строк до 13 травня 2014 року для добровільного виконання постанови. 13 травня 2014 року ДП «Придніпровська залізниця» перерахувало на користь ОСОБА_8 166 тис. 243 грн 60 коп. та на користь держави обов'язковий платіж у розмірі 337 тис. 56 грн 40 коп. відповідно до вимог статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України). 6 листопада 2014 року, не роблячи жодних примусових дій по виконанню рішення суду від 4 лютого 2014 року, старший державний виконавець Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Біловол В.О. прийняв постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 3 тис. 375 грн 64 коп.

Прийняття постанови про стягнення виконавчого збору порушило вимоги статті 49 Закону України «Про виконавче провадження, оскільки виконавче провадження підлягало закінченню у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.

ДП «Придніпровська залізниця» просило скасувати постанову від 6 листопада 2014 року старшого державного виконавця Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Біловола В.О., визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця та зобов'язати його вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження.

Суди розглядали справу неодноразово.

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області

від 20 липня 2015 року, залишеною без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року, провадження у справі закрито.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 16 жовтня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ДП «Придніпровська залізниця» на вищезазначені судові рішення.

У поданій до Верховного Суду України заяві ДП «Придніпровська залізниця» просить скасувати постановлені у справі ухвали, передати справу на розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме частини першої статті 383 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

На підтвердження своїх доводів заявник наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 29 вересня 2011 року та 24 березня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ДП «Придніпровська залізниця», перевіривши викладені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктом 2 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Суди під час розгляду справи встановили, що Марганецький міський суд Дніпропетровської області рішенням від 4 лютого 2014 року стягнув солідарно з ДП «Придніпровська залізниця» та ОСОБА_9 на користь

ОСОБА_8 200 тис. грн на відшкодування моральної шкоди.

7 травня 2014 року старший державний виконавець прийняв постанову про відкриття провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/180/371/2014, виданого на підставі зазначеного судового рішення та надав строк до 13 травня 2014 року для добровільного виконання постанови.

13 травня 2014 року ДП «Придніпровська залізниця» перерахувало на користь ОСОБА_8 166 тис. 243 грн 60 коп. та на користь держави обов'язковий платіж у розмірі 337 тис. 56 грн 40 коп., відповідно до вимог статті 168 ПК України.

6 листопада 2014 року старший державний виконавець Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Біловол В.О. прийняв постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 3 тис. 375 грн 64 коп.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання судових рішень у цивільних справах, належать до компетенції адміністративних судів.

Проте в наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ сформульовано такі положення:

- в ухвалі від 29 вересня 2011 року суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які розглянули скаргу товариства в порядку цивільного судочинства та ухвалили рішення по суті спору, частково задовольнивши скаргу про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника відділу державної виконавчої служби;

- в ухвалі від 24 березня 2015 року суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які розглянули скаргу ДП «Придніпровська залізниця» в порядку цивільного судочинства та ухвалили рішення по суті спору, відмовивши в задоволенні скарги про визнання протиправними дій державного виконавця, скасування постанови про стягнення виконавчого збору та визнання неправомірною його бездіяльності щодо невчинення належних дій після закінчення виконавчого провадження.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме частини першої статті 383 ЦПК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України).

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).

Отже, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-2187цс15.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі з посиланням на пункт 1 частини першої статті 205 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву державного підприємства «Придніпровська залізниця» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 17 вересня 2015 року та ухвалу Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 20 липня 2015 року скасувати, справу направити на розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема