Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 листопада 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Кривенди О.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Прокопенка О.Б.,

при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Укрдіагностика» (далі - Товариство) - Бондарєвої Я.В.,

державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - ДПІ) - Павловича Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом

Товариства до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2015 року Товариство звернулося до суду з позовом до ДПІ, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 11 вересня 2014 року № 0012472213 (далі - Спірне рішення), прийняте на підставі акта від 21 серпня 2014 року № 1327/22-13/32856389 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Укрдіагностика» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2012 року по 30 квітня 2014 року» (далі - акт від 21 серпня 2014 року).

На обґрунтування позову зазначило, що ДПІ на порушення вимог чинного законодавства Спірне рішення прийняла протиправно, оскільки не врахувала до собівартості товару витрати на його придбання, що підтверджується первинними документами Товариства.

Суди встановили, що ДПІ провела документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 1 січня 2012 року по 30 квітня 2014 року.

У ході перевірки встановлено порушення Товариством вимог підпункту 135.5.4 пункту 135.5, пункту 135.2 статті 135, підпункту 153.2.1 пункту 153.2 статті 153, пункту 137.10 статті 137, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України (далі - ПК), що призвело до заниження позивачем податку на прибуток на 11 903 850 грн.

За результатами перевірки ДПІ склала акт від 21 серпня 2014 року та прийняла Спірне рішення.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 7 квітня 2015 року, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15 червня 2015 року, позов задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 11 листопада 2015 року ці судові рішення залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства (далі - КАС). Просить скасувати всі судові рішення у цій справі та відмовити у задоволенні позову.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 26 березня, 21 травня 2014 року, 18 лютого 2015 року, 9 березня 2016 року (справи №№ К/9991/26540/11, К/800/12819/13, К/800/64655/14, К/800/35445/15 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції підпункту 135.5.4 пункту 135.5, пункту 135.2 статті 135, підпункту 153.2.1 пункту 153.2 статті 153, пункту 137.10 статті 137, пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК.

Заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява ДПІ не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Проте аналіз рішення суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, та рішень, копії яких надано для порівняння, не дає підстав вважати, що суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Так, у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України виходив із того, що факт придбання позивачем медичного обладнання та товарів медичного призначення у контрагентів (ТОВ «Інтермед», ТОВ «ІС-Медікал», ТОВ «МЕД Ексім») засвідчений прибутковими та видатковими накладними; придбаний товар було оплачено ТОВ у безготівковому порядку, що ДПІ не заперечує. У подальшому позивач реалізував вказану продукцію іншим суб'єктам господарювання, що засвідчено необхідними первинними документами.

Перевезення товару у процесі його поставки здійснювалося позивачем самостійно з використанням належного йому транспортного засобу, що зумовило відсутність оформлених товарно-транспортних накладних, складенням яких опосередковуються правовідносини між учасниками договору перевезення.

Доводи ДПІ, викладені в акті перевірки, не спростовують реальності виконання розглядуваних операцій та не доводять їх спрямованості на досягнення економічного ефекту виключно за рахунок податкової вигоди.

Касаційний суд також зазначив, що установлені у кримінальному провадженні факти не є свідченням відсутності активу, який виступав предметом поставки позивачеві. Зокрема, установлений у рамках слідчих дій факт вивезення ОСОБА_7 зі складу ТОВ «ІС-Медікал» товарів медичного призначення з використанням належного йому вантажного автомобіля «Mersedes 814» та перевезення позивачем цих товарів до іншого складу, навпаки, підтверджує наявність відповідної продукції.

Водночас у справах, ухвали Вищого адміністративного суду України в яких надано для порівняння, цей суд:

- в ухвалі від 26 березня 2014 року виходив із того, що подані позивачем первинні документи на обґрунтування права на податковий кредит та на формування валових витрат не відповідають вимогам статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки підписані невстановленою особою, а тому не можуть бути підставою для внесення відповідних записів до бухгалтерського обліку та враховуватися позивачем при формуванні податкового кредиту та валових витрат. Крім того, як зазначив суд, позивач не довів реальність виконання операцій з придбання товару (нафтопродуктів) у контрагента;

- в ухвалі від 21 травня 2014 року зазначив, що позивач не надав належного підтвердження здійснення транспортування продукції за договірними відносинами з контрагентом, а саме товарно-транспортних накладних. Контрагент у періоді, що перевірявся, трудових та матеріальних ресурсів, необхідних для здійснення такого виду господарської діяльності (постачання товару), не мав взагалі, що свідчить про відсутність необхідних умов для результатів відповідної господарської діяльності. За таких обставин правовідносини позивача з контрагентом мали виключно паперовий характер, а отже, не були спрямовані на реальне настання правових наслідків;

- в ухвалі від 18 лютого 2015 року йдеться про те, що первинні документи не відповідають вимогам закону, крім того, суд врахував те, що під час досудового розслідування встановлено, що певне товариство у період з 1 березня 2012 року по 28 лютого 2013 року та ряд інших суб'єктів господарської діяльності, зокрема і контрагент позивача, мають ознаки фіктивності. Працівники податкового органу склали акт про неможливість проведення зустрічної звірки цього контрагента щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків. Ці обставини, як зазначив суд, свідчать про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентом;

- в ухвалі від 9 березня 2016 року суд дійшов висновку про зловживання позивачем суб'єктивними правами у сфері оподаткування, що призвело до порушення публічного інтересу держави, пославшись на те, що продукцію, нібито одержану від контрагента, у подальшому було реалізовано позивачем на експорт через комісіонера за ціною нижчою від ціни придбання. При цьому платник не зазначив про існування будь-яких економічно обґрунтованих причин, які б зумовили збитковий характер розглядуваних операцій.

Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи, перевірка правильності встановлення яких не належить до компетенції Верховного Суду України.

Колегія суддів дійшла висновку, що обставини, встановлені у справі, що розглядається, не є подібними до обставин, встановлених у справах, копії судових рішень в яких додано до заяви.

Крім того, надані для порівняння рішення не містять іншого, ніж в оскаржуваному рішенні, тлумачення норм матеріального права, про які йдеться у заяві ДПІ.

Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Враховуючи те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, у задоволенні заяви ДПІ слід відмовити.

Керуючись пунктом 6 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів», статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління ДФС у м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.В. Кривенда Судді:О.Ф. Волков М.І. Гриців О.Б. Прокопенко