Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 березня 2016 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В., суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представників:

товариства з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «ДК Ельбрус» - Тищенко О.В., Шевченко А.О.,

державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області (далі - ДПІ) - Павловича Д.М., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ТОВ «ДК Ельбрус» до ДПІ про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2014 року ТОВ «ДК Ельбрус» звернулося до суду з позовом, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ від

24 жовтня 2014 року № 0002662201.

На обґрунтування позовних вимог зазначило, що висновки, викладені в акті від

7 жовтня 2014 року № 512/10-13-22-03/37091235 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ДК Ельбрус» з питань дотримання вимог податкового законодавства при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин із ПП «Оптова компанія «Ельбрус» за період діяльності 2014 рік» (далі - Акт перевірки) є безпідставними, оскільки господарські операції з приватним підприємством (далі - ПП) «Оптова компанія «Ельбрус» мали реальний характер - товар поставлений та оплачений позивачем, що підтверджуються первинними бухгалтерськими та іншими документами.

Київський окружний адміністративний суд постановою від 7 листопада 2014 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від

17 лютого 2015 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 20 жовтня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

14 січня 2016 року ДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції з підстав, передбачених пунктами 1, 5 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС). У своїй заяві ДПІ просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від

20 жовтня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

На обґрунтування заяви додано копії судових рішень Вищого адміністративного суду України від 29 травня 2014 року (№№ 826/6905/13-а, К/800/54125/13), 8 грудня

2014 року (№№ 826/17708/13-а, К/800/25803/14), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (далі - ПК), статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пунктів 1, 16 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 1 листопада 2011 року № 1379, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах. Також додано копії постанов Верховного Суду України від 5 березня 2012 року (справа № 21-421а11) та 22 вересня 2015 року (справа

№ 21-887а15), які, на думку заявника, підтверджують невідповідність ухвали суду касаційної інстанції від 20 жовтня 2015 року викладеним у зазначених постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах вказаних норм матеріального права.

У справі, яка розглядається, суд касаційної інстанції, ухвалюючи судове рішення, виходив із встановлених судами попередніх інстанцій обставин щодо реальності здійснення господарських операцій позивача із зазначеним контрагентом, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами бухгалтерського та податкового обліку, формування податкового кредиту спірного періоду здійснене позивачем відповідно до вимог чинного законодавства. А сам факт порушення кримінальної справи відносно службових осіб ТОВ «ДК Ельбрус» за ознаками злочину, передбаченого частиною третьою статті 212 Кримінального кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_1143/ed_2015_08_12/pravo1/T012341.html?pravo=1> (далі - КК), не можна вважати встановленою обставиною щодо неправомірного віднесення позивачем до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість (далі - ПДВ) за результатами правовідносин з ПП «Оптова компанія «Ельбрус».

У рішеннях суду касаційної інстанції, наданих на підтвердження наведених у заяві доводів, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про правомірність оспорюваних податкових повідомлень-рішень виходячи зі встановлених судами попередніх інстанцій обставин, що виписані податкові накладні від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності відповідних контрагентів, зокрема, й у підписанні будь-яких первинних та бухгалтерських документів, не можна вважати належно оформленими та підписаними повноважною особою звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до складу податкового кредиту є безпідставним.

У постанові Верховного Суду України від 5 березня 2012 року

(справа № 21-421а11), яку також надано на підтвердження наведених у заяві доводів, міститься правовий висновок, відповідно до якого податкові накладні, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані від імені осіб, які заперечують свою участь у створенні та діяльності контрагентів платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Усуваючи розбіжності у правозастосуванні судом касаційної інстанції у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом пункту 198.1 статті 198 ПК право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті ПК податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 ПК, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За правилами пункту 198.6 статті 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На думку колегії суддів Судової плати в адміністративних справах Верховного Суду України, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

- відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

- відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послалися суди на обґрунтування своїх рішень, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача.

У справі, що розглядається, суди встановили, що надані позивачем первинні документи (податкові та видаткові накладні) підтверджують реальність господарських операцій позивача з його контрагентом ПП «Оптова компанія «Ельбрус», тому на підставі цих та інших первинних документів ТОВ «ДК Ельбрус» обґрунтовано віднесло суми ПДВ до податкового кредиту.

Жодних дефектів у правовому статусі позивача або його контрагентів ані відповідач, ані суд не встановили.

Водночас суди встановили, що за фактом ухилення від сплати податків в особливо великих розмірах, фіктивного підприємства та легалізації (відмиванні) доходів, отриманих злочинним шляхом, вчиненого в особливо великих розмірах, проводитися досудове слідство по кримінальному провадженню № 32014100000000036 та порушено кримінальне провадження № 32014100000000195 відносно службових осіб TOB «ДК Ельбрус» за ознаками злочину, передбаченого частини третьої статті 212 КК. В рамках кримінального провадження № 32014100000000036 є протокол допиту свідка ОСОБА_12, яка одночасно є директором, головним бухгалтером, засновником ПП «Оптова компанія «Ельбрус» - контрагента позивача, яка заперечує свою причетність до ведення господарської діяльності зазначеного підприємства, в тому числі й первинних документів.

Такі обставини не можуть залишитися неврахованим судами, оскільки ознаки фіктивного підприємства несумісні з легальною підприємницькою діяльністю, навіть за формального підтвердження її первинними документами.

При цьому в матеріалах справи також містяться висновки почеркознавчих експертиз, призначених саме в рамках кримінального провадження № 32014100000000036, в яких зазначено, що підписи на фінансово-господарських документах, у тому числі й на первинних, виконані не ОСОБА_12

Зазначене вище, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, дає підстави для висновку про те, що первинні документи, які стали підставою для формування податкового кредиту, виписані контрагентом від імені особи, яка заперечує свою участь у створенні та діяльності контрагента платника податків, зокрема й у підписанні будь-яких первинних документів, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітними документами, які посвідчують факт придбання товарів, робіт чи послуг, а тому віднесення відображених у них сум ПДВ до податкового кредиту є безпідставним.

Перевірка та встановлення таких обставин має значення для правильного вирішення спору, оскільки такі ознаки фіктивності господарської діяльності безпосередньо впливають на встановлення чи спростування факту здійснення господарської операції та формування на її підставі правомірної податкової вигоди.

Отже, суд першої інстанції, з рішенням якого погодились апеляційний і касаційний суди, без належного з'ясування фактичних обставин справи передчасно дійшов висновку, що викладені в позовній заяві вимоги позивача є обґрунтованими.

Згідно зі статтею 241 КАС справи розглядаються Верховним Судом України за правилами, встановленими главами 2 і 3 розділу IV цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 227 КАС порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, є підставою для скасування судових рішень і направлення справи на новий судовий розгляд.

Верховний Суд України позбавлений можливості установити необхідні обставини у цій справі та усунути допущені порушення, а тому, на думку колегії суддів, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державної податкової інспекції у Києво-Святошинському районі Головного управління ДФС у Київській області задовольнити частково.

Постанову Київського окружного адміністративного суду від 7 листопада 2014 року, ухвали Київського апеляційного адміністративного суду від 17 лютого 2015 року та Вищого адміністративного суду України від 20 жовтня 2015 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. ПанталієнкоСудді:М.І. Гриців О.В. КривендаО.А. Коротких В.Л. Маринченко О.Б. ПрокопенкоІ.Л. Самсін О.О. Терлецький