Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 січня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України (далі - МО) про визнання дій протиправними та стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги,

в с т а н о в и л а:

У лютому 2011 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії МО щодо відмови перерахувати йому розмір одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням інвалідності, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби, протиправними та стягнути на користь позивача недоплачену одноразову грошову допомогу в розмірі 139 925 грн 88 коп.

На обґрунтування зазначених позовних вимог посилався на те, що при нарахуванні одноразової грошової допомоги відповідач неправильно визначив склад грошового забезпечення, оскільки відповідно до частини другої статті 9 Закону України від 20 грудня 1999 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2011-XII) до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що 24 листопада 2008 року ОСОБА_1 звільнено з військової служби у запас за станом здоров'я відповідно до наказу МО № 1076. 16 квітні 2009 року йому встановили II групу інвалідності, яка настала у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, строком до 1 травня 2010 року, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальних (експертних) комісій від 16 квітня 2009 року серії КА-2 № 006798. 23 квітня 2010 року у зв'язку з травмою, пов'язаною з виконанням обов'язків військової служби, ОСОБА_1 довічно встановлено II групу інвалідності. 22 жовтня 2010 року МО виплатило позивачу 127 537 грн 20 коп.

Дарницький районний суд м. Києва постановою від 8 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовив виходячи з того, що визначення права особи на отримання одноразової грошової допомоги, передбачене Законом № 2011-XII, делеговано саме Кабінету Міністрів України, яким визначено не тільки порядок проведення компенсаційних виплат, а й умови, за яких вони здійснюються, а тому в діях МО при визначенні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги в сумі 127 537 грн 20 коп. ознаки неправомірності діянь немає.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 13 грудня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду України від 7 серпня 2013 року, постанову суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив позов виходячи із того, що, визначаючи розмір належної позивачу одноразової грошової допомоги, МО протиправно застосувало Порядок та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призначених на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 травня 2008 року № 499 (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Порядок), оскільки його положення суперечать частині другій статті 9 Закону № 2011-XII, що має вищу юридичну силу, а тому застосуванню підлягає саме Закон.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, МО звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, а саме: Закону № 2011-XII та Порядку. На обґрунтування заяви МО додало копії постанов Вищого адміністративного суду України від 11 квітня (К/9991/76376/11) та 25 липня 2013 року, які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви МО необхідно відмовити з таких підстав.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 11 квітня 2013 року (К/9991/76376/11) суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову і відмовляючи в його задоволенні, виходив із того, що оскільки Порядок є спеціальним нормативно-правовим актом, то відповідачі, розраховуючи суму одноразової грошової допомоги, правомірно виходили з розміру грошового забезпечення позивача, яке включає лише посадовий оклад, оклад за військовим званням і відсоткову надбавку за вислугу років.

У постанові Вищого адміністративного суду України від 25 липня 2013 року суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій про задоволення позову і відмовляючи у його задоволенні, виходив із того, що посилання цих судів на частину другу статті 9 Закону № 2011-XII, якою встановлено складові грошового забезпечення військовослужбовця під час проходження служби, є безпідставними, оскільки виплата одноразової грошової допомоги передбачена лише статтею 16 Закону № 2011-XII, яка є бланкетною та передбачає, що порядок виплати цієї допомоги, її конкретні розміри залежно від групи інвалідності та складові грошового забезпечення, які включаються в розрахунок допомоги, встановлюються Кабінетом Міністрів України, що затверджує відповідний Порядок.

У справі, що розглядається, суд касаційної інстанції, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового - про часткове задоволення позову, вважав висновки суду апеляційної інстанції обґрунтованими на підставі того, що розмір сплаченої відповідачем суми одноразової грошової допомоги не відповідає розміру, встановленому статтями 9, 16 Закону № 2011-XII.

Із наведених судових рішень убачається, що суд касаційної інстанції у подібних правовідносинах неоднаково застосував Закон № 2011-XII та Порядок, внаслідок чого були ухвалені різні за змістом судові рішення.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів виходить із такого.

Відповідно до статті 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках.

Згідно з частиною другою статті 16 цього Закону у разі інвалідності, що настала в період військової служби або пізніше, ніж через три місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього стажу, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце й у період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності військовослужбовцю виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до п'ятирічного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених Кабінетом Міністрів України.

На виконання цієї статті Кабінет Міністрів України постановою від 28 травня 2008 року № 499 затвердив Порядок, згідно з підпунктом 2 пункту 2 якого вбачається, що одноразова грошова допомога виплачується військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової служби), зокрема інвалідам II групи, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов'язків військової служби у розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

Абзацом п'ятим підпункту 4 пункту 2 Порядку передбачено, що для військовослужбовців, які перебувають на кадровій військовій службі або проходять військову службу за контрактом, грошове забезпечення визначається за останньою посадою, яку вони займали на день втрати працездатності, а звільнених із служби - день звільнення виходячи з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням, відсоткова надбавка за вислугу років.

Проте частина друга статті 9 Закону № 2011-XII елементи грошового забезпечення визначає по-іншому: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Таким чином, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, виходячи із визначених в частині четвертій статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, для визначення складових грошового забезпечення щодо виплати одноразової грошової допомоги слід застосовувати не Порядок, а Закон № 2011-XII, який має вищу юридичну силу.

З огляду на викладене висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, про обґрунтованість вимог ОСОБА_1 щодо стягнення недоотриманої одноразової грошової допомоги ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у справах цієї категорії, зокрема у постанові від 12 листопада 2013 року (№ 21-383а13), а тому у задоволенні заяви МО слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Міністерства оборони України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. ГусакО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький