Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 січня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного підприємства «Український державний геологорозвідувальний інститут» (далі - Підприємство) до Державної фінансової інспекції в м. Києві (далі - Інспекція) про часткове скасування вимоги,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року Підприємство звернулося з позовом до Інспекції про визнання протиправними та скасування пунктів 2, 8, 10 вимоги щодо усунення виявлених ревізією порушень, викладеної в листі від 12 грудня 2012 року № 26-1014-14/15941 (далі - вимога).

На обґрунтування позовних вимог щодо пункту 2 вимоги позивач зазначив, що Підприємство виконувало геологорозвідувальні роботи на замовлення Державної геологічної служби України у 2009-2010 роках та Державної служби геології та надр України у 2011-2012 роках відповідно до договорів, які укладались за процедурою відкритих торгів здійснення державних закупівель. Оскільки відповідно до статті 627 Цивільного кодексу України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843700/ed_2013_01_19/pravo1/T030435.html?pravo=1> ціна договору встановлювалась за домовленістю сторін, то сторони не повинні були додержувати вимог наказу Державного комітету природних ресурсів від 4 жовтня 2004 року № 174 «Про затвердження нормативів нормованих накладних витрат (загальновиробничих та адміністративних) на геологорозвідувальні роботи», який навіть не зареєстрований в Міністерстві юстиції України, а отже, є нечинним. За таких обставин позивач не несе обов'язку відшкодовувати до Державного бюджету України 505 073 грн 69 коп.

Щодо пункту 8 вимоги позивач зазначив, що надбавки до заробітної плати в розмірі 15 % посадового окладу були встановлені директору Підприємства наказом від 4 січня 2008 року № 4 на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2003 року № 2021 «Про вдосконалення порядку нагородження Почесною грамотою Кабінету Міністрів України» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2008_08_20/pravo1/KP032021.html?pravo=1> (далі - постанова № 2021). Втрата чинності постановою № 2021 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2008_08_20/pravo1/KP032021.html?pravo=1>не може тягнути скасування доплат до заробітної плати працівникам, що були призначені під час дії цієї постанови. Тому висновки ревізії, що за період з 1 липня 2009 року по 1 червня 2010 року директору Підприємства зайво виплачена доплата у вигляді надбавки до заробітної плати в сумі 3894 грн, не відповідають нормам закону.

З приводу пункту 10 вимоги позивач вказав на неправомірність висновків контролюючого органу щодо преміювання працівників Підприємства в 2010 році при відсутності прибутку підприємства, оскільки преміювання здійснювалось за фінансовими результатами діяльності 2009 року. До того ж встановлення обмеження для виплати заохочувальних грошових винагород працівникам наявністю прибутку у підприємства є скороченням таких пільг, що суперечить нормам Кодексу законів про працю України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2012_10_16/pravo1/KD0001.html?pravo=1>.

Суди встановили, що Інспекція провела ревізію фінансово-господарської діяльності Підприємства за період з 1 липня 2009 року по 1 липня 2012 року, за результатами якої склала акт ревізії від 9 листопада 2012 року № 10-30/2066. Під час ревізії Інспекція встановила ряд порушень законодавства з боку Підприємства, з метою усунення яких надіслала позивачу вимогу, викладену в листі від 12 грудня 2012 року № 26-10-14-14/15941.

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 24 квітня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 9 жовтня 2013 року, у задоволенні позову Підприємства відмовив.

Вищий адміністративний суд України постановою від 5 серпня 2014 року ухвалу апеляційного суду скасував, а постанову суду першої інстанції змінив, виклавши резолютивну частину рішення в такій редакції: «Позов задовольнити частково. Визнати протиправним та скасувати пункт 2 вимоги Державної фінансової інспекції в м. Києві, викладеної в листі від 12 грудня 2012 року № 26-1014-14/15941. В іншій частині позову відмовити.».

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, Інспекція просить скасувати постанову Вищого адміністративного суду України від 5 серпня 2014 року та направити справу на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви надала копію постанови Вищого адміністративного суду України від 26 лютого 2014 року (справа № К/800/27625/13), яка, на думку заявника, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статті 2 Закону України від 26 січня 1993 року № 2939-XII «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-XII) та пункту 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2006 року № 550 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2013_07_03/pravo1/KP060550.html?pravo=1> (далі - Порядок).

У наданій для порівняння постанові Вищого адміністративного суду України касаційний суд у подібних відносинах виходив із того, що ревізія є контрольним заходом, за результатами якого, у разі виявлення порушень, які не усунуті під час проведення контрольного заходу, об'єкту контролю - підконтрольній установі - надається письмова вимога, яка підлягає обов'язковому виконанню. Невиконання письмової вимоги є підставою для звернення органу контрольно-ревізійної служби до суду з позовом щодо зобов'язання усунути виявлені порушення, а також стягнення, в тому числі з підконтрольної установи, до бюджету коштів, безпідставно або неправомірно одержаних чи утримуваних.

У справі, що розглядається, касаційний суд виходив із того, що виявлені у ході ревізії збитки відшкодовуються об'єктом контролю у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом і дійшов висновку про те, що пункт 2 вимоги пред'явлений позивачу без наявності у відповідача необхідних повноважень.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви Інспекції про перегляд постанови Вищого адміністративного суду України від 5 серпня 2014 року слід відмовити.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2939-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням законодавства на всіх стадіях бюджетного процесу щодо державного і місцевих бюджетів, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за рішенням суду, винесеним на підставі подання прокурора або слідчого для забезпечення розслідування кримінальної справи.

Згідно з Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим указом Президента України від 23 квітня 2011 № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція відповідно) Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів України, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.

Держфінінспекція відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: вимагає від керівників та інших підконтрольних установ усунення виявлених порушень законодавства; звертається до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів <…> (підпункт 4 пункту 4 Положення).

Відповідно до пункту 6 Положення Держфінінспекція для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства; при виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України.

Положенням також установлено, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держфінінспекція має право звернутися до суду в інтересах держави. Вказане право Держфінінспекції закріплено і в пункті 50 Порядку.

Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.

Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджетів та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір згідно з методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства і у цій частині вона є обов'язковою до виконання. Що стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.

На підставі наведеного колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про наявність у органу державного фінансового контролю права заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути виявлені в ході перевірки збитки.

У порядку адміністративного судочинства може бути оскаржене лише таке рішення, яке породжує безпосередньо права чи обов'язки для позивача.

У справі, яка розглядається, Інспекція пред'явила вимогу про усунення порушень, виявлених під час ревізії Підприємства. При цьому у пункті 2 оскаржуваної вимоги Інспекція вказує на виявлені збитки, їхній розмір та зобов'язання Підприємства перерахувати збитки до Державного бюджету України.

Зважаючи на те, що збитки стягуються у судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, правильність їх обчислення перевіряє суд, який розглядає цей позов.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права вже була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 15 квітня, 13 травня та 18 вересня 2014 року (справи №№ 21-40а14, 21-89а14, 21-332а14 відповідно).

За таких обставин касаційний суд дійшов правильного висновку про протиправність пункту 2 оскаржуваної вимоги.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Державної фінансової інспекції в м. Києві відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.Б. Гусак П.В. Панталієнко О.А. Коротких О.Б. Прокопенко О.В. Кривенда І.Л. Самсін В.Л. Маринченко О.О. Терлецький