Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Коротких О.А.,

суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області (далі - відділення Фонду, Фонд відповідно) про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом до відділення Фонду, у якому просило стягнути з відповідача суми понесених витрат на виплату пенсії по інвалідності особам, які отримали каліцтво внаслідок нещасних випадків на виробництві або професійного захворювання на території республік колишнього СРСР, за період з травня по вересень 2013 року в розмірі 8570 грн 7 коп.

Суди встановили, що колишнім працюючим та таким, що отримали каліцтво внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійне захворювання на території республік колишнього СРСР, призначені пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Актами щомісячних звірок по особових справах потерпілих, яким виплачені пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання та пенсії по втраті годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, за період з травня по вересень 2013 року підтверджено неприйняття до відшкодування відділенням Фонду сум понесених позивачем витрат на виплату пенсій по інвалідності особам, які отримали каліцтво внаслідок нещасних випадків на виробництві або професійного захворювання на території республік колишнього СРСР.

Івано-Франківський окружний адміністративний суд постановою від 18 листопада 2013 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21 травня 2014 року, в задоволенні позовних вимог відмовив.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки потерпілі отримали трудове каліцтво внаслідок нещасного випадку за межами України, а потім переїхали в Україну на постійне місце проживання, тобто не були застрахованими особами згідно з законодавством України і за них не сплачувались страхові внески до Фонду, то відповідач не зобов'язаний відшкодовувати управлінню ПФУ витрати на виплату та доставку пенсій по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві таким особам.

Вищий адміністративний суд України постановою від 12 лютого 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, управління ПФУ з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України, звернулось із заявою про його перегляд Верховним Судом України.

На обґрунтування заяви додало копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 19 серпня 2014 року, яка, на його думку, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом статей 2, 24, 25 Закону України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 1105-XIV).

В ухвалі від 19 серпня 2014 року Вищий адміністративний суд України дійшов протилежного висновку та зазначив, що пенсії по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві, призначені до набрання чинності Законом № 1105-XIV відповідно до законодавства СРСР, мають виплачуватись відповідно до вказаного Закону органами ПФУ з подальшим відшкодуванням витрат на їх виплату Фондом.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Верховний Суд України вирішував питання про усунення розбіжностей у застосуванні зазначених норм права і, зокрема, у постановах від 12 листопада 2013 року та 31 березня 2015 року (справи №№ 21-394а13, 21-2а15 відповідно) свій висновок про їх правильне застосування мотивував таким.

Статтею 1 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР (далі - Основи) встановлено, що загальнообов'язкове державне соціальне страхування - це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.

Залежно від страхового випадку є такі види загальнообов'язкового державного соціального страхування: пенсійне страхування; страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням; медичне страхування; страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності; страхування на випадок безробіття. Відносини, що виникають за зазначеними у частині першій цієї статті видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, регулюються окремими законами, прийнятими відповідно до Основ (стаття 4 Основ у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до пункту 4 статті 25 Основ за страхуванням від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання надаються такі види соціальних послуг і матеріального забезпечення: профілактичні заходи по запобіганню нещасним випадкам на виробництві та професійним захворюванням; відновлення здоров'я та працездатності потерпілого; допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; відшкодування збитків, заподіяних працівникові каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням ним своїх трудових обов'язків; пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсія у зв'язку із втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; допомога на поховання осіб, які померли внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання.

Ураховуючи те, що пенсія по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання є наслідком страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, належним страховиком відповідно до статті 25 Основ є Фонд, що також передбачено статтею 21 Закону № 1105-XIV, яка визначає перелік соціальних послуг та виплат, які здійснюються та відшкодовуються Фондом.

Згідно з частиною четвертою статті 26 Основ якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між страховиками виник спір щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернулася застрахована особа. При цьому неналежний страховик має право звернутися до належного страховика щодо відшкодування понесених ним витрат.

Аналогічне правило закріплене частиною другою статті 24 Закону № 1105-XIV, відповідно до пункту 5 якої якщо після призначення застрахованій особі матеріальної допомоги чи надання соціальних послуг між Фондом і страховиками з інших видів соціального страхування виникають спори щодо понесених витрат, виплата здійснюється страховиком, до якого звернувся застрахований. При цьому страховик, до якого звернувся застрахований, має право звернутися до відповідного страховика з інших видів соціального страхування щодо відшкодування понесених ним витрат.

За змістом статті 21 Закону № 1105-XIV у разі настання страхового випадку Фонд зобов'язаний у встановленому законодавством порядку своєчасно та в повному обсязі відшкодовувати шкоду, заподіяну працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я або в разі його смерті, виплачуючи йому або особам, які перебували на його утриманні: допомогу у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю до відновлення працездатності або встановлення інвалідності; одноразову допомогу в разі стійкої втрати професійної працездатності або смерті потерпілого; щомісяця грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого; пенсію по інвалідності внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання; пенсію у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, тощо. Усі види соціальних послуг та виплат, передбачені цією статтею, надаються застрахованому та особам, які перебувають на його утриманні, незалежно від того, перебуває на обліку підприємство, на якому стався страховий випадок, як платник страхових внесків чи ні.

Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у сфері пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди та членів їх сімей здійснюється за законодавством держави, на території якої вони проживають.

Статтею 3 зазначеної Угоди встановлено, що всі витрати, пов'язані зі здійсненням пенсійного забезпечення за цією Угодою, несе держава, яка надає забезпечення.

За змістом наведеної норми взаємні розрахунки між державами можуть проводитися лише на підставі двосторонніх договорів.

Таким чином, витрати, понесені органами ПФУ у зв'язку із виплатою та доставкою пенсій по інвалідності від трудового каліцтва (у тому числі й пенсій особам, які стали інвалідами від нещасного випадку на виробництві на території колишніх республік СРСР), підлягають відшкодуванню за рахунок Фонду як належного страховика від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань.

Ураховуючи наведене, висновок касаційного суду в справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, отже, постанова Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2015 року підлягає скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву управління Пенсійного фонду України в Рожнятівському районі Івано-Франківської області задовольнити.

Постанову Вищого адміністративного суду України від 12 лютого 2015 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий О.А. Коротких

Судді: О.Ф. Волков О.В. Кривенда В.Л. Маринченко О.Б. Прокопенко О.О. Терлецький М.І. Гриців В.В. Кривенко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін