Історія справи

Постанова ВСУ від 17.12.2014 року у справі №6-99цс14

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 грудня 2014 року м. КиївСудові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Барбари В.П.,Ємця А.А.,Потильчака О.І., Берднік І.С.,Жайворонок Т.Є.,Сеніна Ю.Л., Григор'євої Л.І.,Колесника П.І.,Сімоненко В.М., Гуля В.С.,Лященко Н.П.,Шицького І.Б., - Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,

розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради до ОСОБА_16, Брюховицької селищної ради, треті особи: управління Держкомзему у м. Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_17, про витребування майна від добросовісного набувача за заявою ОСОБА_16 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року,

в с т а н о в и л и :

У травні 2011 року прокурор Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради звернувся до суду з позовом до ОСОБА_16, Брюховицької селищної ради про витребування майна від добросовісних набувачів.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Львова від 27 січня 2012 року позовні вимоги, у тому числі й до ОСОБА_16, за клопотанням прокуратури Шевченківського району м. Львова роз'єднано в самостійні провадження.

Зазначав, що земельні ділянки загальною площею 8,8643 га (у тому числі й спірна земельна ділянка площею 0,5000 га), які розташовані в районі АДРЕСА_1 Львівської області, є землями лісового фонду, які належать до категорії лісів першої групи (ліси населених пунктів, які призначені для виконання рекреаційних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих функцій) та перебували в державній власності.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року зобов'язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про відчуження товариству з обмеженою відповідальністю «Новобуддизайн» (далі - ТОВ «Новобуддизайн») земельної ділянки площею 8,8643 га, що розташована в районі АДРЕСА_1 Львівської області й перебуває в оренді ТОВ «Новобуддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру, та укласти з ТОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.

23 жовтня 2008 року Брюховицькою селищною радою прийнято рішення № 618, на підставі якого 5 листопада 2008 року між селищною радою й ТОВ «Новобуддизайн» було укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки загальною площею 8,8643 га, з яких: 1,8000 га - для житлового будівництва та 7,0643 га - для будівництва об'єктів дошкільного спортивно-навчального центру.

25 грудня 2008 року між ТОВ «Новобуддизайн» (продавець) і ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_16 (покупці) укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки (з одночасним поділом її в натурі) загальною площею 1,8000 га для громадсько-житлового будівництва.

27 січня 2009 року ОСОБА_16 видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,5000 га, що розташована в районі АДРЕСА_1 Львівської області.

Посилаючись на те, що ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2010 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року скасовано, крім того, Брюховицька селищна рада з перевищенням повноважень здійснила відчуження зазначеної земельної ділянки, яка відноситься до лісів першої групи, просив: поновити строк для звернення до суду; скасувати рішення Брюховицької селищної ради від 23 жовтня 2008 року № 618; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 5 листопада 2008 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки від 25 грудня 2008 року в частині передачі у власність ОСОБА_16 земельної ділянки площею 0,5000 га; визнати недійсним державний акт на право власності на земельну ділянку, виданий 27 січня 2009 року ОСОБА_16; витребувати в останньої земельну ділянку та зобов'язати повернути її в розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року в задоволенні позовних вимог прокурора відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Львівської області від 1 липня 2013 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог прокурора про скасування рішення Брюховицької селищної ради від 23 жовтня 2008 року № 618 і визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, укладеного 5 листопада 2008 року між Брюховицькою селищною радою і ТОВ «Новобуддизайн», скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

Рішенням апеляційного суду Львівської області від 1 липня 2013 року рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року в іншій частині позовних вимог прокурора скасовано й ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги прокурора задоволено частково: поновлено строк звернення до суду; витребувано в ОСОБА_16 земельну ділянку площею 0,5000 га, яка розташована в районі АДРЕСА_1 Львівської області, та зобов'язано повернути зазначену земельну ділянку в розпорядження держави в особі Кабінету Міністрів України; у задоволенні позовних вимог прокурора про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 25 грудня 2008 року та скасування державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого 27 січня 2009 року ОСОБА_16, відмовлено; стягнуто з ОСОБА_16 на користь держави 1 631 грн 65 коп. судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року відмовлено ОСОБА_16 у відкритті касаційного провадження у справі з підстав, передбачених пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року ОСОБА_16 порушує питання про скасування зазначеної ухвали, а також ухвали й рішення апеляційного суду Львівської області від 1 липня 2013 року та прийняття нового рішення про залишення в силі рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 10 квітня 2013 року, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції пункту 4 частини першої статті 268 та статті 388 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ОСОБА_16 надала ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року, від 16 жовтня 2013 року та від 29 січня 2014 року й постанови Вищого господарського суду України від 4 вересня 2013 року, від 11 вересня 2013 року та від 25 вересня 2013 року, в яких, на її думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 2 червня 2014 року цивільну справу за позовом прокурора Шевченківського району м. Львова в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Львівської міської ради до ОСОБА_16, Брюховицької селищної ради, треті особи: управління Держкомзему у м. Львові, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу ОСОБА_17, про витребування майна від добросовісного набувача допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_16 доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 360-5 ЦПК України суд відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що земельні ділянки загальною площею 8,8643 га (у тому числі й спірна земельна ділянка площею 0,5000 га), які розташовані в районі АДРЕСА_1 Львівської області, належать до земель лісового фонду, що віднесені до категорії лісів першої групи (ліси населених пунктів, які призначені для виконання рекреаційних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих функцій), та на час прийняття селищною радою рішення про їх відчуження перебували в державній власності.

Розпорядження землями державної власності в межах, визначених ЗК України належить до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин (стаття 13 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

Згідно з проектом організації і розвитку лісового господарства Львівського державного лісового господарства, затвердженого Державним комітетом лісового господарства України, за функціональним зонуванням лісопарку квартал 44 Брюховицького лісництва віднесений до зони масового відпочинку; землі цього кварталу перебували у складі державного лісового фонду, у тому числі спірна земельна ділянка, що передана за договором купівлі-продажу ОСОБА_16

Постановою Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1997 року № 1391 «Про внесення змін до переліку населених пунктів, віднесених до курортних» селище Брюховичі віднесено до категорії курортних.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Львівської обласної ради депутатів трудящих від 12 січня 1978 року № 14 зазначені земельні ділянки відносяться до земель рекреаційного призначення.

Рішеннями Брюховицької селищної ради від 11 березня 2004 року № 245 та від 18 березня 2004 року № 263 було вилучено земельні ділянки, ліси першої групи, у кварталі 44 з державного лісового фонду Брюховицького лісництва Львівського державного лісового господарства, загальною площею 19,1 га, і віднесено їх до земель селища рекреаційного призначення.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2005 року визнано неправомірними та скасовано зазначені рішення Брюховицької селищної ради від 11 березня 2004 року № 245 та від 18 березня 2004 року № 263 з тих підстав, що за нормами частини дев'ятої статті 149 ЗК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) вилучення земельних ділянок державної власності, які перебувають у постійному користуванні, лісів першої групи площею понад 10 га, а також земельних ділянок природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення належить виключно до компетенції Кабінету Міністрів України; порядок погодження питань, пов'язаних із вилученням цих земельних ділянок, установлений статтею 151 ЗК України.

Указане рішення Шевченківського районного суду м. Львова від 14 лютого 2005 року залишено без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 25 квітня 2005 року, ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 16 серпня 2005 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 28 жовтня 2009 року.

Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року зобов'язано Брюховицьку селищну раду прийняти рішення про відчуження ТОВ «Новобуддизайн» земельної ділянки площею 8,8643 га, що розташована в районі АДРЕСА_1 Львівської області та перебуває в оренді ТОВ «Новобуддизайн» для будівництва дошкільного спортивно-навчального центру, й укласти з ТОВ «Новобуддизайн» договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.

23 жовтня 2008 року Брюховицькою селищною радою прийнято рішення, на підставі якого 5 листопада 2008 року між радою й ТОВ «Новобуддизайн» було укладено договір купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки.

25 грудня 2008 року між ТОВ «Новобуддизайн» (продавець) і ОСОБА_16 (покупець) та ще трьома фізичними особами укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки з одночасним поділом її в натурі, за яким, зокрема, ОСОБА_16 передано у власність земельну ділянку площею 0,5000 га для громадсько-житлового будівництва.

27 січня 2009 року ОСОБА_16 видано державний акт на право власності на вказану земельну ділянку площею 0,5000 га, що розташована в районі АДРЕСА_1 Львівської області.

Ухвалою Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 13 липня 2010 року рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 19 листопада 2004 року скасовано в порядку перегляду за нововиявленими обставинами; провадження у справі закрито.

Постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі в частині позовних вимог про скасування рішення Брюховицької селищної ради й визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 5 листопада 2008 року, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив із того, що рішенням Шевченківського районного суду м. Львова від 18 вересня 2012 року було вирішено спір про той самий предмет і з тих самих підстав, а саме: указане рішення селищної ради скасовано й визнано недійсним зазначений договір купівлі-продажу земельної ділянки, а тому відповідно до пункту 2 частини першої статті 205, частини першої статті 310 ЦПК України провадження у справі в цій частині підлягає закриттю.

Ухвалюючи рішення про поновлення строку звернення до суду та задоволення позовних вимог про витребування земельної ділянки й зобов'язання повернути її в розпорядження держави, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, установивши, що спірна земельна ділянка, яка була відчужена за рішенням селищної ради, належить до земель лісового фонду, що віднесені до категорії лісів першої групи (ліси населених пунктів, які призначені для виконання рекреаційних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих функцій) та на час прийняття селищною радою рішення про її відчуження перебувала в державній власності та вибула з володіння власника - держави - поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження нею належало Кабінету Міністрів України, проте жодних дій щодо розпорядження зазначеною земельною ділянкою Кабінетом Міністрів України не вчинялось, дійшов висновку про наявність правових підстав для витребування вказаної земельної ділянки в добросовісного набувача згідно з нормами статті 388 ЦК України.

При цьому суд поновив прокурору строк звернення до суду, визнавши поважною причину його пропущення.

Разом із тим у судових рішеннях судів касаційної інстанції, які надані заявником як приклад неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 4 частини першої статті 268 та статті 388 ЦК України, містяться висновки про таке:

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 липня 2013 року касаційний суд, установивши, що Брюховицька селищна рада мала повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою та що відповідач є добросовісним набувачем цієї земельної ділянки, дійшов висновку про те, що до спірних правовідносин підлягають застосуванню частини перша та друга статті 388 ЦК України, оскільки земельну ділянку було придбано в порядку виконання судового рішення; крім того, ТОВ «Новобуддизайн» (продавець за останнім договором купівлі-продажу) на час укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки був власником цієї земельної ділянки, набувши право власності на неї на законних підставах, тому мав право її відчужувати;

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 жовтня 2013 року суд касаційної інстанції вважав, що спірні правовідносини, що виникли у зв'язку з відчуженням Брюховицькою селищною радою земельної ділянки в порядку виконання судового рішення, повинні регулюватися нормами частини другої статті 388 ЦК України;

- в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 січня 2014 року касаційний суд погодився з висновком судів попередніх інстанцій про те, що Брюховицька селищна рада мала повноваження щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, тому позовні вимоги прокурора про скасування рішення селищної ради, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянку та витребування земельної ділянки на підставі статті 388 ЦК України задоволенню не підлягають;

- у постановах Вищого господарського суду України від 4 вересня 2013 року, від 25 вересня 2013 року та від 11 вересня 2013 року касаційний суд дійшов висновку про те, що право розпорядження спірною земельною ділянкою належало Брюховицькій селищній раді та що відповідач є добросовісним набувачем цієї земельної ділянки; крім того, не доведено факту, що спірна земельна ділянка вибула з державної власності й що право розпорядження нею належало Кабінету Міністрів України, тому відсутні правові підстави для визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та її витребування в порядку статті 388 ЦК України.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме статті 388 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаної норми матеріального права, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

Згідно зі статтею 7 Лісового кодексу України (далі - ЛК України) ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України. Ліси можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності. Суб'єктами права власності на ліси є держава, територіальні громади, громадяни та юридичні особи.

Земельні відносини, що виникають при використанні лісів, як зазначено в частині другій статті 3 ЗК України, регулюються цим Кодексом, нормативно-правовими актами про ліси, якщо вони не суперечать цьому Кодексу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

Згідно зі статтею 13 ЗК України саме до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Відповідно до статті 84 ЗК України у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом (пункт «ґ» частини четвертої статті 84 ЗК України).

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 га у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для заліснення (стаття 56 ЗК України).

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства (стаття 57 ЗК України, частина перша статті 17 ЛК України).

Відповідно до статті 21 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», статті 31 ЛК України (у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин) до повноважень державних адміністрацій у сфері лісових відносин віднесено, у тому числі, передачу у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею до 1 га, що перебувають у державній власності, на відповідній території, а також у межах міст республіканського (Автономної Республіки Крим) та обласного значення та припинення права користування ними.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Стаття 57 ЛК України визначає вимоги щодо порядку та умов зміни цільового призначення земельних лісових ділянок з метою їх використання в цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства.

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що земельні ділянки загальною площею 8,8643 га (у тому числі й спірна земельна ділянка площею 0,5000 га), які розташовані в районі АДРЕСА_1 Львівської області, належать до земель лісового фонду, що віднесені до категорії лісів першої групи, та перебували в державній власності, проте жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінетом Міністрів України не вчинялось.

Захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред'явлення віндикаційного позову до незаконно володіючої цим майном особи (у разі відсутності між ними зобов'язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем.

Так, від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише у разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходив і суд апеляційної інстанції, з висновком якого погодився суд касаційної інстанції, у справі, яка переглядається, установивши, що рішення про відчуження спірної земельної ділянки, що перебувала в державній власності, було прийняте селищною радою з перевищенням повноважень, оскільки жодних дій щодо розпорядження цією земельною ділянкою Кабінетом Міністрів України не вчинялось, тобто спірна земельна ділянка вибула з володіння власника - держави - поза його волею, і дійшовши обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування зазначеної земельної ділянки від добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України.

Крім того, обґрунтовуючи наявність неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, ОСОБА_16 надала вищезазначені судові рішення судів касаційної інстанції, які не є підтвердженням неоднакового застосування указаних норм матеріального права, оскільки у справі, яка переглядається, строк звернення до суду був пропущений позивачем, але поновлений судом, а у справах, судові рішення в яких надані як приклад, питання про поновлення судом строку звернення до суду не вирішувалось.

За таких обставин, які свідчать про те, що наведені заявником судові рішення не є прикладом неоднакового застосування судами касаційної інстанції пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, вважати заяву обґрунтованою у цій частині немає підстав.

Отже, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв'язку із чим відповідно до частини першої статті 360-5 ЦПК України в задоволенні заяви ОСОБА_16 про перегляд ухвали суду касаційної інстанції Верховним Судом України необхідно відмовити.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяви ОСОБА_16 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 березня 2014 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема Судді:В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор'єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник Н.П. Лященко Л.І. Охрімчук О.І. Потильчак Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ

у справі № 6-99цс14

Згідно зі статтею 7 ЛК України ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу.

Відповідно до статті 8 ЛК України у державній власності перебувають усі ліси України, крім лісів, що перебувають у комунальній або приватній власності. Право державної власності на ліси набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій відповідно до закону.

За статтею 13 ЗК України до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Передача у власність, надання в постійне користування для нелісогосподарських потреб земельних лісових ділянок площею більше як 1 га, що перебувають у державній власності, належить до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері лісових відносин (стаття 27 ЛК України у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини дев'ятої статті 149 ЗК України, у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, Кабінет Міністрів України вилучає земельні ділянки державної власності, які перебувають у постійному користуванні, - ріллю, багаторічні насадження для несільськогосподарських потреб, ліси - площею понад 1 га для нелісогосподарських потреб, а також земельні ділянки природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного призначення, крім випадків, визначених частинами п'ятою - восьмою цієї статті, та у випадках, визначених статтею 150 цього Кодексу.

Установивши, що земельні ділянки загальною площею 8,8643 га (у тому числі й спірна земельна ділянка площею 0,5000 га), що розташовані в районі АДРЕСА_1 Львівської області, які були відчужені за рішенням селищної ради, належать до земель лісового фонду, що віднесені до категорії лісів першої групи (ліси населених пунктів, які призначені для виконання рекреаційних, санітарно-гігієнічних та оздоровчих функцій), та на час прийняття селищною радою рішення про їх відчуження перебували в державній власності та вибули з володіння власника - держави - поза його волею, оскільки відповідно до чинного законодавства право розпорядження ними належало Кабінету Міністрів України, проте жодних дій щодо розпорядження зазначеними земельними ділянками Кабінетом Міністрів України не вчинялось, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для витребування спірної земельної ділянки в добросовісного набувача в порядку статті 388 ЦК України.

Суддя Верховного Суду України Л.І. Охрімчук