П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2014 року м. Київ

Судові палати у цивільних та господарських справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г., суддів:Барбари В.П., Берднік І.С., Григор'євої Л.І., Гуля В.С., Гуменюка В.І.,Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Лященко Н.П., Потильчака О.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Шицького І.Б.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_16 до відділу державної виконавчої служби Святошинського районного управління юстиції у м. Києві, товариства з обмеженою відповідальністю «Укрспецторг Групп», треті особи: ОСОБА_17, садове товариство «Світанок», ОСОБА_18, про визнання недійсним висновку про вартість майна та визнання недійсними прилюдних торгів за заявою ОСОБА_16 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року,

в с т а н о в и л и:

У березні 2013 року ОСОБА_16 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що на виконання рішення суду про стягнення з нього аліментів 26 травня 2011 року накладено арешт на земельну ділянку, яка належить йому на праві власності. 8 січня 2013 року проведено прилюдні торги з реалізації зазначеної земельної ділянки, переможцем яких став ОСОБА_18

Посилаючись на те, що під час проведення опису зазначеного майна і накладення на нього заборони на відчуження його не було належним чином повідомлено, він не був присутній, йому не було оголошено про заборону розпоряджатися майном, відносно якого проведено опис, не вручено акт опису майна, не надіслано жодного документа про результати визначення вартості майна, його було позбавлено права надати заперечення на проведену оцінку вартості майна, а тому спірне майно продано за зниженою ціною, чим порушено статтю 50 Закону України «Про виконавче провадження». Просив суд визнати недійсними: прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, результати яких оформлено протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 8 січня 2013 року та актом державного виконавця про проведення прилюдних торгів від 5 лютого 2013 року; свідоцтво про право власності, посвідчене 12 березня 2013 року.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 9 липня 2013 року в задоволенні позову ОСОБА_16 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2013 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 9 липня 2013 року скасовано та постановлено нове, яким позов задоволено. Визнано недійсними прилюдні торги від 8 січня 2013 року з продажу нерухомого майна - земельної ділянки площею 0,0453 га, кадастровий номер 8000000000:90:524:005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, належної ОСОБА_16 Визнано недійсним протокол проведення прилюдних торгів від 8 січня 2013 року №11-0454/12 з продажу нерухомого майна - земельної ділянки площею 0453 га, кадастровий номер 8000000000:90:524:005, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, який складено ТОВ «Укрспецторг Групп». Визнано недійсним акт державного виконавця про призначення торгів від 5 лютого 2013 року, затверджений начальником ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві. Визнано недійсним свідоцтво, посвідчене 12 березня 2013 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_19, про належність ОСОБА_18 на праві власності майна, що складається із земельної ділянки площею 0,0453 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1, раніше належної ОСОБА_16

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року рішення апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2013 року скасовано, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 9 липня 2013 року залишено без змін.

У заяві про перегляд зазначеної ухвали суду касаційної інстанції ОСОБА_16 просить скасувати ухвалу суду та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статей 203, 215 ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2 та 3.11 Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5 (далі - Тимчасове положення), Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року № 75/5, унаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

Для прикладу заявник надав ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року, 28 травня 2014 року, 14 травня 2014 року, 5 лютого 2014 року, а також постанову Вищого господарського суду України від 5 березня 2014 року та постанову Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 серпня 2014 року вказану справу допущено до провадження Верховного Суду України.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення сторін, дослідивши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заява підлягає задоволенню частково.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції, скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи в силі рішення суду першої інстанції про відмову в позові, виходив з того, що підстав для визнання прилюдних торгів недійсними у вигляді порушень установлених законодавством правил проведення таких торгів, які визначено пунктами 3.5 і 3.11 Тимчасового положення, в судовому засіданні не встановлено, оскільки ОСОБА_16 належним чином було повідомлено про дату, час та місце проведення торгів.

Разом з тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року касаційний суд виходив із того, що при проведенні прилюдних торгів було допущено порушення пунктів 3.5 і 3.11 Тимчасового положення, зокрема: позивач не був належним чином повідомлений про дату, час, місце, а також стартову ціну реалізації майна, що призвело до порушення його прав, які підлягають поновленню.

Отже, існує неоднакове застосуваннями судами норм пункту 3.11 Тимчасового положення у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судом першої інстанції встановлено, що на виконанні ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві перебував виконавчий лист № 2-933, виданий 4 червня 2009 року, про стягнення з ОСОБА_16 аліментів на користь ОСОБА_17 у розмірі 1/3 частини заробітної плати.

У зв'язку з невиконанням боржником судового рішення в добровільному порядку державним виконавцем розпочато примусове виконання цього рішення.

10 червня 2009 року державний виконавець ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві виніс постанову про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання зазначеного виконавчого листа.

14 липня 2011 року на адресу ВДВС Святошинського РУЮ у м. Києві надійшла заява стягувача ОСОБА_17 щодо накладення арешту на майно боржника у зв'язку з несплатою аліментів.

16 вересня 2001 року державний виконавець виніс постанову про арешт майна боржника та оголошення заборони відчуження цього майна.

29 травня 2012 року державний виконавець склав акт опису й арешту майна, а саме: земельної ділянки АДРЕСА_1, копію якого направлено сторонам виконавчого провадження.

5 липня 2012 року державний виконавець виніс постанову про призначення експерта з метою визначення ринкової вартості арештованого майна, копію якої направлено сторонам виконавчого провадження.

4 вересня 2012 року боржнику ОСОБА_16 рекомендованою кореспонденцією надіслано копію експертного висновку для ознайомлення.

Згідно зі звітом про експертну грошову оцінку земельної ділянки ринкова вартість земельної ділянки станом на 11 липня 2012 року становила 143 280 грн.

20 листопада 2012 року державний виконавець Василюшко В.В. направив заявку на реалізацію арештованого майна, належного позивачу, а саме земельної ділянки АДРЕСА_1, за початковою вартістю 143 280 грн.

8 січня 2013 року проведено прилюдні торги з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_16 За протоколом № 11-0454/12 від 8 січня 2013 року проведення прилюдних торгів з реалізації нерухомого майна, яке належить ОСОБА_16, переможцем торгів став ОСОБА_18, який придбав земельну ділянку за ціною 143 500 грн.

Дії державного виконавця у виконавчому провадженні до призначення прилюдних торгів, у тому числі щодо накладення арешту на майно, позивач оскаржив у встановленому законом порядку. Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 15 січня 2013 року в задоволенні скарги ОСОБА_16 було відмовлено.

Вирішуючи питання про неоднакове застосування судами касаційних інстанцій пункту 3.11 Тимчасового положення Судові палати Верховного Суду України виходили з наступного.

За змістом пункту 3.11 Тимчасового положення (в редакції, чинній на час проведення торгів) спеціалізована організація письмово повідомляє державного виконавця, стягувача та боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів, а також стартову ціну реалізації майна.

Отже, при розгляді питання про дотримання при проведення торгів положень пункту 3.11 Тимчасового положення суди мають установити, чи було письмово повідомлено, зокрема, боржника про дату, час, місце проведення прилюдних торгів та про стартову ціну, за якою майно пропонується до продажу.

При цьому під письмовим повідомленням слід розуміти не тільки направлення відповідних відомостей зазначеним особам у письмовому вигляді, а й отримання цими особами відомостей, які мають бути їм повідомлені.

Отже, за загальним змістом термін «повідомлення» включає в себе не тільки направлення відомостей, з якими особа має бути обізнаною, а й отримання цією особою зазначених відомостей.

Проте у справі, яка переглядається, судом не встановлено, чи дотримані спеціалізованою організацією - ТОВ «Укрспецторг Групп» - вимоги пункту 3.11 Тимчасового положення щодо повідомлення боржника про час, місце проведення прилюдних торгів, чи є зворотнє поштове повідомлення із зазначенням причини не вручення (вручення) його позивачу.

Саме з підстав неналежного повідомлення боржинка про дату, час, місце проведення прилюдних торгів суд касаційної інстанції задовольнив позовні вимоги позивача про визнання прилюдних торгів недійсними в своїй ухвалі від 28 травня 2014 року, на яку як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у своїй заяві посилається заявник.

Ураховуючи викладене, судове рішення суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається Верховним Судом України з підстав неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконним, що відповідно до статті 360-4 ЦПК України є підставою для його скасування.

Разом з тим, у наданій для порівняння ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 5 лютого 2014 року касаційний суд виходив із того, що на час проведення прилюдних торгів діяли заборони на вчинення ВДВС Суворовського РУЮ у м. Херсоні будь-яких дій, пов'язаних із примусовим стягненням за виконавчим листом, та не було проведено рецензування оцінки вартості майнових прав; в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 червня 2014 року касаційний суд, залишаючи в силі рішення апеляційного суду про відмову в позові, виходив із того, що позивачем не доведено порушення порядку проведення прилюдних торгів та його прав при їх проведенні; у постанові Вищого господарського суду України від 5 березня 2014 року касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, указав, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин Закон України «Про іпотеку» та не звернули увагу, що строк дії звіту «Про незалежну оцінку нежитлових приміщень» закінчився; в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 травня 2014 року касаційний суд, скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій, керувався нормами процесуального права та зазначив, що судами попередніх інстанцій не повно встановлено всі обставини справи, та не висловив свою правову позицію щодо застосування статей 203, 215 ЦК України, Закону України «Про виконавче провадження», пунктів 3.2 та 3.11 Тимчасового положення.

Отже, при ухваленні зазначених судових рішень суди не застосували пункт 3.11 Тимчасового положення до подібних правовідносин, а тому ці рішення не можуть бути прикладом неоднакового застосування судами касаційних інстанцій одних і тих самих норм матеріального права.

Щодо посилання заявника на постанову Верховного Суду України від 24 жовтня 2012 року, то судове рішення Верховного Суду України прийнято за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у справах із подібних правовідносин. Відповідно до частини першої статті 360-7 ЦПК України таке рішення Верховного Суду України є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Однак постанова Верховного Суду України не є рішенням касаційного суду, тому посилання на неї не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_16 задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 травня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий суддів: В.П. Барбара І.С. Берднік Л.І. Григор'єва В.С. Гуль В.І. Гуменюк А.А. Ємець Т.Є. Жайворонок А.Г. Ярема П.І. Колесник Н.П. Лященко О.І. Потильчак Л.І. Охрімчук Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко І.Б. Шицький