Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю.,

за участю представника Генеральної прокуратури України - Баклан Н.Ю., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом прокурора Скадовського району Херсонської області (далі - Прокурор) до Тарасівської сільської ради Скадовського району Херсонської області (далі - Сільрада) про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2014 року Прокурор звернувся до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення 58 сесії шостого скликання Сільради від 26 липня 2013 року № 235 «Про розгляд подання прокурора Скадовського району на рішення 53 сесії Тарасівської сільської ради Скадовського району Херсонської області від 24 квітня 2013 року № 218» (далі - рішення № 235, рішення № 218 відповідно) та зобов'язати повторно розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади голови Сільради.

Вимоги мотивував тим, що Сільрада всупереч вимогам статті 22 Закону України від 7 квітня 2012 року № 3206-VІ «Про засади запобігання та протидії корупції» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон

№ 3206-VІ) у триденний строк не звільнила ОСОБА_1 посади голови Сільради як особу, яку визнано винною та на яку накладено адміністративне стягнення за скоєння корупційного правопорушення за рішенням суду, що набрало законної сили.

Суди встановили, що Скадовський районний суд Херсонської області постановою від 6 березня 2013 року визнав голову Сільради ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного корупційного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 1722 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі -КпАП) і наклав на нього стягнення у виді штрафу в сумі 850 грн на користь держави з конфіскацією незаконно одержаної неправомірної вигоди матеріального характеру.

24 квітня 2013 року на 53 сесії шостого скликання Сільрада прийняла рішення № 218, згідно з яким цей орган місцевого самоврядування взяв до уваги факти порушення ОСОБА_1 вимог антикорупційного законодавства України, але вирішив не порушувати питання про припинення ним служби в органах місцевого самоврядування на посаді голови Сільради.

13 червня 2013 року Прокурор вніс подання на ім'я голови Сільради про скасування рішення № 218 та вжиття заходів, передбачених статтями 22, 23 Закону № 3206-VІ.

26 липня 2013 року Сільрада рішенням № 235 відхилила подання Прокурора.

Херсонський окружний адміністративний суд постановою від 29 серпня

2013 року у задоволенні позовних вимог відмовив, зазначивши, що 18 травня

2013 року набрав чинності Закон України від 18 квітня 2013 року № 221-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення національного законодавства у відповідність із стандартами Кримінальної конвенції про боротьбу з корупцією» (далі - Закон № 221-VІІ), яким з КпАП виключена стаття 1722 , за якою ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності. У зв'язку з тим, що дострокове припинення повноважень посадової особи у разі вчинення нею корупційного діяння є додатковим видом відповідальності, який своєчасно не був реалізований та який у зв'язку з прийняттям Закону № 221-VІІ не може бути застосований, ОСОБА_1 не може бути звільнено із займаної посади.

Одеський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 20 травня 2015 року рішення окружного суду залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 19 червня 2015 року відмовив у відкритті касаційного провадження.

Не погоджуючись з рішенням суду касаційної інстанції, Генеральна прокуратура України звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме: статті 22 Закону № 3206-VІ, статті 79 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування» (далі - Закон № 280/97-ВР).

На підтвердження неоднакового правозастосування посилається на ухвали Вищого адміністративного суду України від 3 квітня і 29 липня 2014 року, 14 та

20 січня 2015 (справи №№ К/800/31583/13, К/800/31176/14, К/800/10772/14, К/800/65446/14 відповідно), в яких йдеться про те, що вчинення корупційного правопорушення є обов'язковою підставою для звільнення особи, яка вчинила корупційне правопорушення, з посади в органах місцевого самоврядування.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

У справі, про перегляд рішення суду касаційної інстанції в якій подано заяву, йдеться про те, що причиною прийняття рішення про відмову достроково припинити повноваження голови Сільсьради у зв'язку з притягненням його до адміністративної відповідальності стали особливі обставини - набрання чинності Законом

№ 221-VІІ, який скасовує відповідальність, передбачену статтею 1722 КпАП.

Пославшись на положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів, що пом'якшують або скасовують відповідальність особи, суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову.

У судових рішеннях, наданих для порівняння, касаційний суд виходив із того, що підставами для припинення служби в органах місцевого самоврядування стало притягнення осіб до адміністративної відповідальності за корупційні правопорушення, вчинення яких у кожному випадку у часі відбувалося до вступу в дію Закону № 221-VІІ.

Аналіз правозастосування у наведених рішеннях дає підстави вважати, що в них ідеться про застосування одних і тих самих норм матеріального права, що регулюють питання дострокового припинення повноважень особи на виборній посаді, яке ґрунтується на різних за змістом та характером фактичних обставинах справи. Зазначене не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах.

З огляду на те, що обставини, які стали підставою для перегляду справи Верховним Судом України, не підтвердилися, в задоволенні заяви Генеральної прокуратури України слід відмовити.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви Генеральної прокуратури України відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. ВолковО.А. Коротких О.В. КривендаВ.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко І.Л. СамсінО.О. Терлецький