Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., при секретарі судового засідання Ключник А.Ю., -

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Президента України Порошенка Петра Олексійовича (далі - Президент) про зобов'язання вчинити дії,

в с т а н о в и л а:

4 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України як до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Президента, в якому просив зобов'язати Президента розробити та подати до Верховної Ради України законопроект, яким встановити право громадян України призупиняти виконання обов'язків перед державою у разі невиконання державою зобов'язань по відношенню до громадян.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 6 серпня 2015 року відмовив у відкритті провадження у зазначеній справі, оскільки заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають розгляду у порядку адміністративного судочинства.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, 28 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про перегляд Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 серпня 2015 року.

В цій заяві ОСОБА_1 просить: скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 6 серпня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що у задоволенні заяви слід відмовити з огляду на таке.

Статтею 2 КАС установлено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Глава 6 цього Кодексу виокремлює види адміністративних спорів, вирішення яких потребує спеціального, виключного врегулювання нормами процесуального права.

До таких, зокрема, віднесені публічно-правові спори, звернені до Верховної Ради України, Президента України щодо оскарження на предмет законності (крім конституційності) постанов, указів, дій чи бездіяльності, які розглядаються Вищим адміністративним судом України як судом першої інстанції (стаття 1711 КАС).

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що захисту в порядку адміністративного судочинства підлягають суб'єктивні публічні права громадян, які полягають у скасуванні (або частковому скасуванні, зміні) неправомірних актів управління.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 102 Конституції України визначено, що Президент України є главою держави і виступає від її імені, є гарантом державного суверенітету, територіальної цілісності України, додержання Конституції України, прав і свобод людини і громадянина.

Згідно зі статтею 106 Конституції України Президент України, зокрема, забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави; звертається з посланнями до народу та із щорічними і позачерговими посланнями Верховної Ради України про внутрішнє і зовнішнє становище України; скасовує акти Кабінету Міністрів України та акти Ради міністрів Автономної Республіки Крим; вносить до верховної Ради України подання про оголошення стану війни та приймає рішення про використання Збройних Сил України у разі збройної агресії проти України; підписує закони, прийняті Верховною Радою України; здійснює інші повноваження, визначені Конституцією України. Президент України не може передавати свої повноваження іншим особам або органам.

Зазначена стаття Конституції України надає Президенту як главі держави дискреційне (самостійне) право на вирішення кола питань в межах закону. Тобто, дискреційні повноваження дають можливість на власний розсуд (без узгодження) визначати зміст рішення або вибрати один із кількох варіантів рішення.

Враховуючи викладене, заявлені позивачем вимоги щодо зобов'язання Президента розробити законопроект не передбачені законом та не підлягають розгляду у суді, оскільки згідно зі статтею 94 Конституції України Президент користується незалежним дискреційним правом щодо законопроектів, коли він може або схвалити, або відхилити законопроект, підтриманий законодавчим органом.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 6 серпня 2015 року, а отже, у задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись частиною шостою статті 1711 та статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: О.Ф. Волков М.І. Гриців О.А. Коротких О.В. Кривенда В.Л. Маринченко П.В. Панталієнко І.Л. Самсін О.О. Терлецький