Історія справи

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 листопада 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Гриціва М.І., суддів:Волкова О.Ф., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» (далі - Залізниця) до Сумського прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України (далі - загін ДПСУ) про скасування постанови,

в с т а н о в и л а:

У жовтні 2011 року Залізниця звернулася до суду з позовом, у якому просила скасувати постанову від 19 вересня 2011 року № 76 загону ДПСУ про правопорушення, пов'язане зі здійсненням перевізником міжнародних пасажирських перевезень, передбачене частиною першою статті 1 Закону України від 10 січня 2002 року № 2920-III «Про відповідальність перевізників під час здійснення міжнародних пасажирських перевезень» (далі - Закон

№ 2920-III), якою на перевізника накладено штраф у розмірі 8500 грн.

На обґрунтування позову послалася на те, що протокол про правопорушення складений фактично без участі представника Залізниці. Присутня при складенні цього документа ОСОБА_10 не може вважатися представником Залізниці, оскільки не була уповноважена на підписання документів від імені підприємства. Крім того, перевірка наявності у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, покладено на ДПСУ.

Суди встановили, що 9 вересня 2011 року о 23 год. 30 хв. під час здійснення прикордонного контролю потяга № 73 сполученням Москва - Львів у вагоні № 5 працівники загону ДПСУ виявили пасажира - неповнолітнього громадянина Таджикистану ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, який у супроводі матері прямував через державний кордон України без документів, необхідних для виїзду до держави прямування.

Сумський окружний адміністративний суд постановою від 22 листопада 2011 року у задоволенні позову відмовив. Своє рішення суд обґрунтував тим, що за невиконання обов'язку перевірити перед початком перевезення пасажира у міжнародному залізничному сполученні наявність документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, перевізник несе відповідальність, передбачену законом.

Із наведеним обґрунтуванням погодився Харківський апеляційний адміністративний суд і своєю постановою від 18 квітня 2012 року рішення суду першої інстанції залишив без змін.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 24 березня 2015 року закрив касаційне провадження, оскільки постанова суду у цій справі є остаточною і оскарженню не підлягає, а тому справа не підлягає розгляду в порядку апеляційного та касаційного провадження.

Не погоджуючись із постановою суду касаційної інстанції, Залізниця звернулась із заявою про її перегляд Верховним Судом України з підстави неоднакового застосування Вищим адміністративним судом України одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме

статті 13 Закону № 2920-III.

На обґрунтування заяви додано копії ухвал Вищого адміністративного суду України від 2 жовтня, 21 травня 2014 року, 14 травня 2015 року (справи №№ К/800/31645/13, К/9991/3792/12, К/800/52105/13 відповідно), у яких за наслідками перевірки касаційних скарг залізниці встановлено, що обов'язок щодо перевірки дотримання пасажирами паспортно-адміністративних правил перетину державного кордону покладено на перевізника, який у випадку його невиконання несе відповідальність, передбачену статтею 1 Закону № 2920-III.

В аспекті заявленого неоднакового правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку про таке.

За змістом статей 1, 12 Закону № 2920-III рішення посадової особи органу охорони державного кордону України про накладення штрафу за невиконання перевізником обов'язку перевірити перед початком міжнародного пасажирського перевезення наявність у пасажира документів, необхідних для в'їзду до держави прямування або транзиту, що призвело до перевезення чи спроби перевезення пасажира через державний кордон України без необхідних документів, оформлюється постановою.

Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 2920-III постанову про накладення штрафу може бути оскаржено протягом десяти днів з дня її винесення до місцевого суду за місцезнаходженням відповідного органу охорони державного кордону України, рішення якого є остаточним.

За пунктом 2 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Згідно з частиною другою статті 1712 КАС (чинної на час виникнення спірних правовідносин) рішення місцевого загального суду як адміністративного суду' у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності є остаточним і оскарженню не підлягає. <http://pravo.ligazakon.ua/document/view/T102453?edition=2010_07_07>

Відповідно до пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України однією із засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

У Рішенні № 12-рп/2010 від 28 квітня 2010 року у справі про забезпечення апеляційного оскарження ухвал суду Конституційний Суд України зазначив, що положення пункту 8 частини третьої статті 129 Конституції України визначає одну з основних засад судочинства - забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом, і таким чином закріплює гарантії перевірки в апеляційному порядку судових рішень. При цьому, як випливає зі змісту цього Рішення, право на апеляційне і/або касаційне оскарження не є абсолютним, оскільки у випадках, прямо передбачених законом, воно може бути обмежене.

Аналіз норм частини першої статті 13 Закону № 2920-III, частини другої статті 1712 КАС у взаємозв'язку з пунктом 8 частини третьої статті 129 Конституції України дає підстави дійти висновку, що нормативне визначення «рішення якого є остаточним» та «є остаточним і оскарженню не підлягає» означає, що рішення суду, постановлене у справі щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень про притягнення до адміністративної відповідальності, зокрема й рішення посадових осіб органів охорони державного кордону України про накладення штрафу на перевізника міжнародних перевезень за невиконання обов'язків, відповідальність за порушення яких встановлена частиною першою статті 1 цього Закону, не може бути оскаржене ні в апеляційному, ні в касаційному порядку. Таке визначення вказує на пряму заборону їх оскарження.

Конституційний Суд України також неодноразово зазначав, що апеляційне оскарження судового рішення можливе в усіх випадках, крім тих, коли закон містить пряму заборону на таке оскарження [рішення від 27 січня 2010 року № 3-рп/2010 <http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v003p710-10> (абзац другий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини) та 28 квітня 2010 року № 12-рп/2010 <http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v012p710-10> (абзац другий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини].

Проаналізувавши зміст наведених положень Закону № 2920-III,

статті 1712 КАС, та урахувавши вказані правові позиції Конституційного Суду України, можна дійти висновку, що право на оскарження рішення щодо притягнення до адміністративної відповідальності обмежується лише зверненням за захистом до суду першої інстанції з подальшим розглядом обставин справи і постановленням судового рішення та не поширюється на можливість його інстанційного оскарження.

За таких обставин у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим підстав для задоволення заяви Залізниці немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий М.І. Гриців Судді: О.Ф. Волков О.А. Коротких О.В. КривендаВ.В. Кривенко В.Л. МаринченкоП.В. Панталієнко І.Л. СамсінО.О. Терлецький