ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М.,суддів:Гуменюка В.І.,Охрімчук Л.І.,Сімоненко В.М., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л.,Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про поділ майна подружжя за заявою ОСОБА_8 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2013 року ОСОБА_8 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_9 про поділ майна подружжя, посилаючись на те, що в період шлюбу з відповідачем було набуте майно - житловий будинок по АДРЕСА_1 з господарськими спорудами та будівлями, а також автомобіль «Шевроле Лачеті». Оскільки згоди щодо поділу майна між сторонами не досягнуто позивач просив визнати за сторонами по Ѕ частці вищезазначеного майна.

У листопаді 2014 року позивач зменшив позовні вимоги та виключив з позовних вимог визнання спільною сумісною власністю автомобіля.

У грудні 2014 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій ОСОБА_8 просив визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами об'єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати холодильник заводський номер 00627; холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит» об'єктами права їх з ОСОБА_9 спільної сумісної власності та здійснити поділ майна, виділивши йому холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, а ОСОБА_9 - холодильник, заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит»; здійснити поділ житлового будинку, виділивши йому Ѕ частину житлового будинку відповідно до варіанту № 1 висновку судової будівельно-технічної експертизи; стягнути з ОСОБА_9 на його користь 3 140 грн. грошової компенсації за відхилення від ідеальної частки частки; визначити порядок користування земельною ділянкою згідно варіанту № 1 висновку експертизи.

Рішенням Дніпропетровського районного суду від 13 січня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано холодильник заводський номер 00627; холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит» об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_8 та ОСОБА_9 та здійснено їх поділ. Виділено ОСОБА_8 холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, а ОСОБА_9 - холодильник заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит». У решті позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишено без змін. В іншій частині рішення суду першої інстанції апеляційним судом не переглядалося.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_8 відхилено, рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_8 просить скасувати ухвалу суду касаційної інстанції та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме: статей 69, 70 СК України, статей 328, 331, 368, 377 ЦК України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи заяви, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню.

На підставі ст. 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідності викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

Судами встановлено, що 14 жовтня 1989 року сторони уклали шлюб, який розірвано рішенням Дніпропетровського районного суду від 17 червня 2013 року.

Рішенням виконкому Підгородненської міської ради від 23 жовтня 1996 року передано в приватну власність ОСОБА_9 земельну ділянку площею 0,14 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована по АДРЕСА_1.

Будівництво спірного будинку розпочато в 1990 році. На час розгляду справи судом ступінь готовності будинку становить 100 %, однак у встановленому законом порядку він до експлуатації не прийнятий і його державна реєстрація не здійснена.

Також судами встановлено, що всі будівельні матеріали для будівництва спірного будинку батько відповідачки замовляв на своє їм`я, що підтверджено накладними та квитанціями, які містяться в матеріалах справи.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання житлового будинку з господарськими будівлями спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, визначення порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що земельна ділянка та житловий будинок не можуть бути предметом поділу, оскільки право на спірну земельну ділянку ОСОБА_9 набула в порядку приватизації, а спірний будинок не введений в експлуатацію, до того ж будівельні матеріали на будівництво житлового будинку були замовленні батьком ОСОБА_9

Проте в наданих для порівняння:

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 3 червня 2015 року суд касаційної інстанції виходив із того, що сторони за час шлюбу збудували незавершений будівництвом будинок, право власності на який відповідно до вимог статей 60, 70 СК України набули в рівних частках, позивач з правом власності на Ѕ частину незавершеного будівництвом житлового будинку має право на Ѕ частинку земельної ділянки, на якій розміщений цей житловий будинок;

- ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27 липня 2011 року суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог про визнання за кожним з позивачів права власності по

S частині незакінченого будівництва будинку, а не будівельних матеріалів, виходив із того, що вказаний будинок сторони набули на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, а він ще не прийнятий в експлуатацію. Крім того, суди дійшли обґрунтованого висновку про визнання за особою права власності на S частину земельної ділянки площею 0,1500 га, враховуючи, що її цільове призначення для будівництва і обслуговування житлового будинку, а за ним визнається право власності на S частину незакінченого будівництвом житлового будинку, розміщеного на зазначеній земельній ділянці;

- постанові Верховного Суду України від 11 червня 2012 року суд виходив із того, що одним із подружжя в період шлюбу придбано будинок, тому в силу статей 22, 24 КпШС України у подружжя виникла спільна сумісна власність, тобто право іншого з подружжя на частину будинку. Оскільки для обслуговування цього будинку виділена у власність земельна ділянка, то в подружжя, за яким визнається право власності на частину будинку, у такій самій частці виникає й право власності на земельну ділянку, необхідну для обслуговування будинку;

- постанові Верховного Суду України від 15 травня 2015 року, суд дійшов висновку про те, що виходячи із положень статей 60, 69, 70 СК України, частини третьої статті 368 ЦК України незавершений будівництвом будинок, зведений за час шлюбу, може бути визнаний об'єктом права спільної сумісної власності подружжя із визначенням часток. При поділі майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, в разі, якщо речі є неподільними, присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду (частини четверта, п'ята статті 71 СК України). За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статтею 365 ЦК України. Для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої із обставин, передбачених пунктами 1-3 частини першої статті 365 ЦК України за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї та попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Викладене свідчить про те, що існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах статей 69, 70 СК України, статей 328, 331, 368, 377 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції зазначених норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до положень статей 6, 17 ЗК України 1992 року, Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року № 15 «Про приватизацію земельних ділянок», Порядку передачі земельних ділянок у приватну власність громадян (затверджений наказом Державного комітету України по земельних ресурсах від 15 лютого 1993 року № 10) і ст. 22 КпШС України, які були чинними на час приватизації ОСОБА_9 спірної земельної ділянки, земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, ведення особистого підсобного господарства, садівництва, дачного і гаражного будівництва, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку у земельному фонді.

Разом з тим, виходячи зі ст. 30 ЗК України 1992 року, згідно з якою при переході права власності на будівлю і споруди разом з цими об'єктами переходить і право власності на земельну ділянку без зміни її цільового призначення, у разі будівництва подружжям на земельній ділянці будівель і споруд право власності на земельну ділянку відповідно виникає й в учасників спільної власності на ці будівлі та споруди. Аналогічне право в учасників спільної власності на будівлі і споруди виникає при приватизації земельних ділянок, на яких останні знаходяться.

Такі самі норми містяться в нині чинних ст. 120 ЗК України та ст. 377 ЦК України.

Також згідно з існуючим на час спорудження спірного житлового будинку законодавством (ст.ст. 6, 30 ЗК України, ст.ст. 16, 17 Закону України «Про власність») індивідуальне житлове будівництво здійснювалося з метою забезпечення житловою площею тих громадян і членів їх сімей, яким у встановленому порядку надано право на земельну ділянку для будівництва будинку. У зв'язку з цим сама по собі участь інших осіб у спорудженні будинку не може слугувати підставою для визнання за такими особами права власності на частку у спорудженому будинку. Такі особи можуть лише вимагати відшкодування власником будинку понесених ними затрат. Лише у виняткових випадках, якщо з урахуванням всіх обставин справи та в результаті з'ясування істинних правовідносин сторін буде встановлено, що сторонні особи брали участь у спорудженні будинку на підставі укладеної із забудівником та членами його сім'ї угоди про створення спільної власності на будинок з метою забезпечення зазначених осіб жилими приміщеннями, за особами, які, не будучи членами сім'ї забудівника, брали участь у спорудженні будинку, може визнаватися право на частку в будинку.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України (далі - КпШС України), (чинного на час будівництва спірного будинку) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку. Згідно зі статтею 28 КпШС України в разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними.

Аналогічні норми містяться і в ст.ст. 60, 63, 70 СК України, ч. 3 ст. 368, ч. 2 ст. 372 ЦК України.

Майном відповідно до ч. 1 ст. 190 та ст. 179 ЦК України є окремі речі, сукупність речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ч. 2 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, новостворене нерухоме майно набуває юридичного статусу житлового будинку після прийняття його до експлуатації і з моменту державної реєстрації права власності на нього. Однак до цього, не будучи житловим будинку з юридичної точки зору, об'єкт незавершеного будівництва є сукупністю будівельних матеріалів, тобто речей як предметів матеріального світу, щодо яких можуть виникати цивільні права та обов'язки, відтак є майном, яке за умов, передбачених законом, може належати на праві спільної сумісної власності подружжю і з дотриманням будівельних норм і правил підлягати поділу між ними.

Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року №6-388цс15, від 27 травня 2015 року №6-159цс15.

Таким чином, відмовляючи в задоволенні позову щодо визнання житлового будинку з господарськими будівлями об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та його поділ з посиланням на той факт, що спірна земельна ділянка передана органом місцевого самоврядування в приватну власність ОСОБА_9 в порядку приватизації, спірний будинок не введений в експлуатацію, а будівельні матеріали на будівництво житлового будинку були замовленні батьком відповідачки, суди на зазначені вище положення закону належної уваги не звернули, не взяли до уваги, що земельна ділянка передана у власність ОСОБА_9 саме для будівництва спірного житлового будинку, той споруджений в період шлюбу ОСОБА_9 з позивачем ОСОБА_8, не врахували ступінь готовності житлового будинку, який складає 100 %, та висновок експертизи щодо наявної можливості його поділу в натурі, не звернули увагу на те, що оплата батьком відповідачки будівельних матеріалів для будівництва будинку не слугує підставою для визнання спірного будинку особистою приватною власністю ОСОБА_9, не з'ясували причин, по яких спорудження будинку здійснювалося з участю батька ОСОБА_9, не встановили, чи забезпечений батько ОСОБА_9 житлом та чи була між подружжям Таран та батьком ОСОБА_9 домовленість про створення спільної власності на будинок з метою забезпечення жилим приміщенням і цьому будинку і останнього.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, не встановили в необхідному обсязі тих обставин справи, від яких залежить правильне вирішення спору, не дали встановленим обставинам належної правової оцінки та дійшли до помилкового висновку про те, що спірні будинок і земельна ділянка є особистою приватною власністю ОСОБА_9

Оскільки обставини справи, від яких залежить правильне вирішення справи, судом першої інстанції не встановлені, а Верховний Суд України не має права встановлювати обставин справи, це позбавляє Верховний Суд України можливості ухвалити нове рішення у справі і слугує підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтею 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Дніпропетровського районного суду від 13 січня 2015 року, ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 8 квітня 2015 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19 серпня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог про поділ будинку та встановлення порядку користування земельною ділянкою скасувати, а справу в цій частині направити на новий розгляд до суду першої інстанції

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. Романюк

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Ю.Л. Сенін

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема