Главная Сервисы для юристов ... База решений “Протокол” Постанова ВСУ від 16.12.2015 року у справі №6-2510ц15 Постанова ВСУ від 16.12.2015 року у справі №6-2510...
print
Друк
search Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Державний герб України

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Романюка Я.М., суддів:Барбари В.П.Колесника П.І.,Прокопенка О.Б., Берднік І.С.,Коротких О.А.,Самсіна І.Л., Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Гуменюка В.І.,Кривенди О.В., Кривенка В.В., Лященко Н.П.,Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Терлецького О.О., Ємця А.А.,Охрімчук Л.І.,Шицького І.Б., Жайворонок Т.Є., Потильчака О.І., Яреми А.Г., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, комунального підприємства «Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради» до Бучанської міської ради, ОСОБА_25, треті особи: ОСОБА_26, ОСОБА_27, ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30, ОСОБА_31, ОСОБА_32, ОСОБА_33, ОСОБА_34, ОСОБА_35, ОСОБА_36, ОСОБА_37, ОСОБА_38, ОСОБА_39, ОСОБА_40, ОСОБА_1, ОСОБА_41, ОСОБА_42, ОСОБА_43, ОСОБА_44, ОСОБА_45, ОСОБА_46, ОСОБА_47, ОСОБА_48, ОСОБА_49, ОСОБА_50, ОСОБА_51, ОСОБА_52, ОСОБА_53, ОСОБА_54, ОСОБА_55, ОСОБА_56, ОСОБА_57, ОСОБА_58, ОСОБА_59, ОСОБА_60, ОСОБА_61, ОСОБА_62, ОСОБА_63, ОСОБА_64, ОСОБА_66, ОСОБА_67, ОСОБА_68, ОСОБА_69, ОСОБА_70, ОСОБА_71, ОСОБА_72, ОСОБА_73, ОСОБА_74, ОСОБА_75, ОСОБА_76, ОСОБА_77, ОСОБА_78, ОСОБА_79, ОСОБА_80, ОСОБА_81, ОСОБА_82, ОСОБА_83, ОСОБА_84, ОСОБА_85, ОСОБА_86, ОСОБА_87, ОСОБА_88, ОСОБА_89, ОСОБА_90, ОСОБА_91, ОСОБА_92, ОСОБА_93, ОСОБА_94, ОСОБА_95, ОСОБА_96, ОСОБА_97, ОСОБА_98, ОСОБА_99, ОСОБА_100, ОСОБА_101, ОСОБА_102, ОСОБА_103, ОСОБА_104, ОСОБА_105, ОСОБА_106, ОСОБА_107, ОСОБА_108, ОСОБА_109, ОСОБА_110, ОСОБА_111, ОСОБА_112, ОСОБА_113, ОСОБА_114, ОСОБА_116, ОСОБА_115, ОСОБА_117, ОСОБА_118, ОСОБА_119, ОСОБА_120, ОСОБА_121, ОСОБА_122, ОСОБА_123, ОСОБА_124, ОСОБА_125, ОСОБА_126, ОСОБА_127, ОСОБА_128, ОСОБА_129, ОСОБА_130, ОСОБА_131, ОСОБА_132, ОСОБА_133, ОСОБА_134, ОСОБА_135, ОСОБА_136, ОСОБА_137, ОСОБА_138, ОСОБА_139, ОСОБА_140, ОСОБА_141, ОСОБА_142, ОСОБА_143, ОСОБА_144, ОСОБА_145, ОСОБА_146, ОСОБА_147, ОСОБА_148, ОСОБА_149, ОСОБА_150, ОСОБА_151, ОСОБА_152, ОСОБА_153, ОСОБА_154, ОСОБА_155, ОСОБА_156, ОСОБА_157, ОСОБА_158, ОСОБА_159, ОСОБА_160, ОСОБА_161, ОСОБА_162, ОСОБА_163, ОСОБА_164, ОСОБА_165 ОСОБА_166, ОСОБА_167, про визнання незаконними рішень ради та витребування земельної ділянки за заявами Бучанської міської ради та ОСОБА_168 про перегляд судових рішень,

в с т а н о в и л и :

У липні 2014 року заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України, комунального підприємства «Бучанське управління житлово-комунального господарства Бучанської міської ради» до Бучанської міської ради, ОСОБА_25, в якому просив визнати незаконним рішення Бучанської селищної ради № 71/1-4-ХХІV від 25 червня 2002 року «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови», а також визнати незаконними рішення Бучанської міської (селищної) ради:

№ 1957/31-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_26 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_1»;

№ 1957/37-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_27 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_2»;

№ 1957/33-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_28 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_3»;

№ 1957/11-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_29 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_4»;

№ 1957/28-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_30 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_5»;

№ 1957/9-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_31 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_6»;

№ 1957/30-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_32 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_7»;

№ 2023/42-71-У від 23 вересня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_33 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_8»;

№ 1957/34-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_34 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_9»;

№ 2023/48-71-У від 23 вересня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_35 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_10»;

№ 1957/27-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_36 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_11»;

№ 2023/39-71-У від 23 вересня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_37 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_12»;

№ 1957/36-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_38 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_13»;

№ 2023/38-71-У від 23 вересня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_39 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_14»;

№ 453/4-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_40 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_15»;

№ 453/5-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_1 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_16»;

№ 1957/38-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_41 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_17»;

№ 1957/8-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_42 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_18»;

№ 1957/25-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_43 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_19»;

№ 2023/41-71-У від 23 вересня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_44 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_20»;

№ 2023/46-71-У від 23 вересня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_45 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_21»;

№ 2023/40-71-У від 23 вересня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_46 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_22»;

№ 2023/47-71-У від 23 вересня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_47 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_23»;

№ 453/6-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_48 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_24»;

№ 453/7-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_49 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_25»;

№ 1957/10-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_50 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_26»;

№ 1957/29-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_51 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_27»;

№ 1957/35-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_52 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_28»;

№ 1957/40-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_53 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_29»;

№ 1957/32-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_54 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_30»;

№ 1957/26-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_55 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_31»;

№ 1957/39-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_56 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_32»;

№ 453/2-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_57 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_33»;

№ 453/3-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_58 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_34»;

№ 300-8-V від 28 вересня 2006 року «Про затвердження ОСОБА_59 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_35»;

№ 336/1-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_60 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_36»;

№ 336/4-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_61 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_37»;

№ 336/15-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_62 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_38»;

№ 336/5-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_169 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_39»;

№ 336/13-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_64 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_40»;

№ 336/12-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_66 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_41»;

№ 336/11-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_67 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_42»;

№ 300-8-V від 28 вересня 2006 року «Про затвердження ОСОБА_68 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_43»;

№ 336/6-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_69 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_44»;

№ 336/7-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_70 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_45»;

№ 336/3-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_71 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_46»;

№ 423/11-16-УІ від 27 жовтня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_72 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_47»;

№ 453/22-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_73 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_48»;

№ 453/23-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_74 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_49»;

№ 453/24-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_75 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_50»;

№ 453/25-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_76 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_51»;

№ 1057/28-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_77 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_52»;

№ 1057/30-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_78 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_53»;

№ 1057/31-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_79 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_54»;

№ 1057/29-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_80 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_55»;

№ 1057/5-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_170 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_56»;

№ 1057/4-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_171 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_57»;

№ 1057/3-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_165 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_58»;

№ 1908/2-67-У від 24 червня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_82 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_59»;

№ 1057/34-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_83 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_60»;

№ 1057/33-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_83 ОСОБА_172 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_61»;

№ 1057/35-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_85 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_62»;

№ 1057/32-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_86 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_63»;

№ 1057/1-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_167 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_64»;

№ 1057/6-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_81 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_65»;

№ 1057/2-40-У від 30 жовтня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_164 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_66»;

№ 1650/5-59-У від 24 грудня 2009 року «Про затвердження ОСОБА_87 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_67»;

№ 453/26-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_88 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_68»;

№ 453/27-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_89 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_69»;

№ 453/28-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_90 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_70»;

№ 453/29-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_91 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_71»;

№ 1101/9-42-У від 27 листопада 2008 року «Про затвердження ОСОБА_92 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_72»;

№ 176/2-7-УІ від 03 березня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_93 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_73»;

№ 176/5-7-УІ від 03 березня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_94 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_74»;

№ 1347/5-51-У від 30 квітня 2009 року «Про затвердження ОСОБА_95 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_75»;

№ 1140/14-44-У від 25 грудня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_96 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_76»;

№ 1140/12-44-У від 25 грудня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_97 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_77»;

№ 1650/33-59-У від 24 грудня 2009 року «Про затвердження ОСОБА_98 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_78»;

№ 1650/27-59-У від 24 грудня 2009 року «Про затвердження ОСОБА_99 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_79»;

№ 453/30-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_100 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_80»;

№ 453/31-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_101 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_81»;

№ 453/32-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_102 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_82»;

№ 1347/4-51-У від 30 квітня 2009 року «Про затвердження ОСОБА_103 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_83»;

№ 1347/2-51-У від 30 квітня 2009 року «Про затвердження ОСОБА_104 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_84»;

№ 1140/15-44-У від 25 грудня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_105 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_85»;

№ 1140/13-44-У від 25 грудня 2008 року «Про затвердження ОСОБА_106 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_86»;

№ 1650/34-59-У від 24 грудня 2009 року «Про затвердження ОСОБА_107 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_87»;

№ 336/32-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_108 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_88»;

№ 336/30-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_109 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_89»;

№ 336/33-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_110 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_90»;

№ 336/35-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_111 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_91»;

№ 453/33-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_112 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_92»;

№ 453/34-17-УІ від 24 листопада 2011 року «Про затвердження ОСОБА_113 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_93»;

№ 336/37-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_114 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_94»;

№ 336/36-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_175 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_95»;

№ 336/39-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_115 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_96»;

№ 336/34-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_117 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_97»;

№ 1001/28-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_163 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_98»;

№ 1001/2-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_176 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_99»;

№ 1001/8-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_156 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_100»;

№ 1001/7-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_160 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_101»;

№ 1001/16-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_155 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_102»;

№ 1001/10-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_177 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_103»;

№ 1001/14-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_161 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_104»;

№ 1001/12-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_149 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_105»;

№ 1001/15-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_152 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_106»;

№ 1001/5-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_178 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_107»;

№ 1001/13-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_159 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_108»;

№ 1001/3-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_162 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_109»;

№ 1001/9-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_157 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_110»;

№ 1001/11-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_153 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_111»;

№ 1001/1-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_150 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_112»;

№ 1001/6-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_158 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_113»;

№ 1001/17-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_146 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_114»;

№ 1001/4-35-УІ від 27 грудня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_151 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_115»;

№ 664/12-25-УІ від 26 квітня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_120 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_116»;

№ 145/5-У від 22 червня 2006 року «Про затвердження ОСОБА_154 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_117»;

№ 664/16-25-УІ від 26 квітня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_122 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_118»;

№ 117/1-6-УІ від 27 січня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_179 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_119»;

№ 664/15-25-УІ від 26 квітня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_124 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_120»;

№ 664/14-25-УІ від 26 квітня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_125 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_121»;

№ 664/13-25-УІ від 26 квітня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_126 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_122»;

№ 626/25-23-УІ від 29 березня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_127 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_123»;

№ 526-13-У від 28 грудня 2006 року «Про затвердження ОСОБА_147 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_124»;

№ 526-13-У від 28 грудня 2006 року «Про затвердження ОСОБА_148 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_125»;

№ 1745/9-62-У від 25 лютого 2010 року «Про затвердження ОСОБА_130 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_126»;

№ 1745/10-62-У від 25 лютого 2010 року «Про затвердження ОСОБА_131 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_127»;

№ 664/9-25-УІ від 26 квітня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_132 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_128»;

№ 664/8-25-УІ від 26 квітня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_133 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_129»;

№ 276/20-10-УІ від 27 травня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_134 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_130»;

№ 711/14-26-УІ від 31 травня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_135 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_54»;

№ 711/15-26-УІ від 31 травня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_136 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_55»;

№ 664/10-25-УІ від 26 квітня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_137 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_131»;

№ 664/43-25-УІ від 26 квітня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_138 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_132»;

№ 664/11-25-УІ від 26 квітня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_139 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_133»;

№ 711/16-26-УІ від 31 травня 2012 року «Про затвердження ОСОБА_140 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_53»;

№ 1957/18-68-У від 29 липня 2010 року «Про затвердження ОСОБА_141 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_134»;

№ 176/1-7-УІ від 03 березня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_142 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_135»;

№ 250/67-9-УІ від 28 квітня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_180 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_136»;

№ 276/9-10-УІ від 27 травня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_143 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_137»;

№ 336/28-13-УІ від 28 липня 2011 року «Про затвердження ОСОБА_144 проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність по АДРЕСА_138»,

витребувати на користь держави в особі Кабінету Міністрів України з незаконного володіння ОСОБА_25 земельну ділянку загальною площею 14,0455 га з кадастровим номером НОМЕР_1 по АДРЕСА_139, вартістю 18 419 268 грн. 70 коп.

Позовні вимоги заступник прокурора Київської області обґрунтував наступним.

Прокуратурою було проведено перевірку законності використання земель лісового фонду на території Бучанської міської ради, за результатами якої встановлено, що рішенням Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови» віднесено землі, вкриті деревною рослинністю (крім наданих у власність чи користування) в межах Бучанської селищної ради до земель житлової та громадської забудови і зараховано їх землями запасу, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа. Деревну рослинність, зазначену в п. 1 даного рішення, віднесено до категорії зелених насаджень у межах селища й догляд за зеленими насадженнями покладено на Бучанську лісогосподарську установу.

Віднесені до земель житлової та громадської забудови вказаним рішенням Бучанської селищної ради земельні ділянки лісового фонду перебували до цього у користуванні Бучанської лісогосподарської установи Київського обласного житлово-комунального управління на підставі плану лісонасаджень Бучанського комунального лісового господарства Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства лісовпорядкування від 1988 року та таксаційного опису Бучанської лісної дачі Бучанського комунального лісгоспу від 1989 року.

За інформацією Державного лісогосподарського об'єднання «Київліс» від 21 жовтня 2003 року № 61-665 щодо розгляду листа Ірпінської міської ради з приводу переведення земель лісового фонду Ірпінського регіону до земель житлової та громадської забудови, Бучанське лісове господарство (в подальшому - Бучанська лісогосподарська установа) було організоване в 1954 році на підставі наказу Міністерства сільського господарства на базі Бучанського лісництва Київського відділу комунального господарства на загальній площі 4 461 га, до його складу ввійшли вісім лісових дач, в тому числі Бучанська лісова дача площею 890 га.

Заступник прокурора Київської області зазначав, що при прийнятті вищевказаного рішення від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV Бучанською селищною радою було перевищено її повноваження та допущено ряд істотних порушень вимог законодавства, зокрема статей 17, 42, 55, 57 Лісового кодексу України (далі - ЛК України), статті 83 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), пункту 12 розділу Х «Перехідні положення» ЗК України, статті 6 Закону України «Про розмежування земель державної та комунальної власності».

В обґрунтування позивач посилався на те, що межі населеного пункту смт. Буча було затверджено рішенням Київської обласної ради від 22 жовтня 2004 року № 219-17-ІV «Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області», відповідно до якого загальна площа смт. Буча складає 2658,1362 га з урахуванням земель, раніше віднесених до земель житлової та громадської забудови і зарахованих землями запасу рішенням Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV.

До прийняття обласною радою рішення від 22 жовтня 2004 року земельні ділянки лісового фонду, цільове призначення яких змінено оспорюваним рішенням селищної ради, знаходились за межами населеного пункту і Бучанська селищна рада не мала повноважень ними розпоряджатись, рішення Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV було прийняте без згоди державного органу лісового господарства області, за відсутності відповідного проекту землеустрою, крім того, за відсутності затвердженого генерального плану населеного пункту, місцевих правил забудови та схеми планування територій.

У подальшому Бучанська міська рада незаконно розпорядилася землею лісового фонду, прийнявши ряд рішень про передачу земельних ділянок у приватну власність громадянам, які після оформлення права власності на землю продали свої ділянки кільком особам - у переважній більшості ОСОБА_119 та ОСОБА_118, а також ОСОБА_145, ОСОБА_81, ОСОБА_97, ОСОБА_144 За результатами укладення між указаними особами низки наступних договорів купівлі-продажу ОСОБА_118 став власником 141 земельної ділянки, об'єднав їх в одну земельну ділянку загальною площею 14,0455 га, з присвоєнням одного кадастрового номеру НОМЕР_1, за адресою: АДРЕСА_139; у подальшому за договором купівлі-продажу від 29 квітня 2013 року ОСОБА_118 продав зазначену земельну ділянку ОСОБА_25

Заступник прокурора Київської області зазначав, що оспорювані рішення Бучанської міської ради про передачу в приватну власність громадянам земельних ділянок для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, суперечать вимогам земельного та лісового законодавства, зокрема статтям 20, 116, 118, 123, 141, 149, 151, 156 ЗК України, статтям 31, 32 ЛК України. Внаслідок прийняття Бучанською селищною (у подальшому - міською) радою оспорюваних рішень було порушено інтереси держави, оскільки земельна ділянка лісового фонду вибула з володіння держави з порушенням вимог законодавства, поза волею власника (уповноваженого державного органу), а тому земельна ділянка за адресою: АДРЕСА_139, загальною площею 14,0455 га, кадастровий номер НОМЕР_1, повинна бути витребувана з незаконного володіння ОСОБА_25 й повернута державі.

Рішенням Ірпінського міського суду від 17 жовтня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 6 лютого 2015 року, позов задоволено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 липня 2015 року касаційну скаргу Бучанської міської ради, до якої приєднались Ірпінська міська рада, ОСОБА_181, ОСОБА_182, ОСОБА_183, ОСОБА_184, ОСОБА_185, державне підприємство «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою», Київська обласна рада, товариство з обмеженою відповідальністю «Торнадо», приватне акціонерне товариство «Меліоратор», державне підприємство Київської регіональної споживчої спілки «Бучанський тарний завод», Українська Уніонна Конференція Церкви Адвентистів Сьомого дня, приватний вищий навчальний заклад «Український гуманітарний інститут», а також касаційну скаргу ОСОБА_25 відхилено. Рішення Ірпінського міського суду від 17 жовтня 2014 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 6 лютого 2015 року залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві Бучанська міська рада просить скасувати ухвалені в справі судові рішення, закрити провадження в справі в частині позовних вимог про визнання незаконним рішення Бучанської селищної ради № 71/1-4-ХХІV від 25 червня 2002 року, в решті ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, а саме: пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, статті 15, частини третьої статті 61 ЦПК України.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_25 помер і до Верховного Суду України із заявою про перегляд судових рішень звернулася ОСОБА_168 - правонаступник ОСОБА_25 в порядку спадкування за заповітом.

У поданій до Верховного Суду України заяві ОСОБА_168 просить скасувати рішення суду касаційної інстанції, закрити провадження в справі в частині позовних вимог про визнання незаконним рішення Бучанської селищної ради № 71/1-4-ХХІV від 25 червня 2002 року, в решті ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального та процесуального права, на невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеним у постановах Верховного Суду України висновкам щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме щодо: пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, статей 116, 118, 149 Земельного кодексу України, статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, статті 388 ЦК України, статті 15, частини третьої статті 61 ЦПК України.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, пояснення представника Бучанської міської ради Недашківської І.В. та представників ОСОБА_168 - ОСОБА_187, ОСОБА_188, ОСОБА_189, ОСОБА_190 на підтримання заяв, а також на їх заперечення прокурора Сахно Н.В. і представника третьої особи ОСОБА_101 ОСОБА_191, який також пояснив, що земля лісового фонду незаконно вибула з власності держави, була поділена на окремі ділянки, безоплатно приватизована на підставних осіб та в подальшому формально відчужена від імені цих підставних осіб, а також дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у заявах доводи, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України дійшли висновку, що заяви не підлягають задоволенню.

Відповідно до змісту статті 360-5 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, або норми права у рішенні, про перегляд якого подана заява, були застосовані правильно.

Судом установлено, що 25 червня 2002 року Бучанською селищною радою було прийнято рішення № 71/1-4-ХХІV «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови». На час прийняття такого рішення землі, віднесені до земель житлової та громадської забудови, мали лісогосподарське призначення.

Рішенням Київської обласної ради від 22 жовтня 2004 року № 219-17-ІV «Про встановлення меж окремих населених пунктів Київської області» затверджено межі населеного пункту смт. Буча, розроблені державним підприємством «Київський науково-дослідний та проектний інститут землеустрою». Згідно цього рішення загальна площа смт. Буча складає 2658,1362 га з урахуванням земель, раніше віднесених до земель житлової та громадської забудови рішенням Бучанської селищної ради від 25 червня 2002 року № 71/1-4-ХХІV і зарахованих землями запасу, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа.

Суд також установив, що в подальшому (протягом 2006, 2008, 2009, 2010, 2011 та 2012 років) землю лісогосподарського призначення, віднесену оспорюваним рішенням селищної ради до земель житлової та громадської забудови, у вигляді окремих земельних ділянок Бучанська міська (селищна) рада своїми рішеннями передала в приватну власність громадянам. Згодом, шляхом укладання низки нотаріально посвідчених договорів купівлі-продажу, власником 141 земельної ділянки став ОСОБА_118, який об'єднав усі ділянки, отримавши свідоцтво про право власності на одну земельну ділянку загальною площею 14,0455 га (кадастровий номер НОМЕР_1) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_139. У подальшому зазначена земельна ділянка перейшла у власність відповідача ОСОБА_25 на підставі договору купівлі-продажу № 2373 від 29 квітня 2013 року, укладеного між ОСОБА_118 та ОСОБА_25

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що до 22 жовтня 2004 року спірна земельна ділянка перебувала в державній власності, мала статус земель лісового фонду та знаходилася поза межами населеного пункту (селища Буча), тому Бучанська селищна рада прийняттям рішення № 71/1-4-ХХIV від 25 червня 2002 року «Про віднесення земель Бучанської селищної ради, які обслуговує Бучанська лісогосподарська установа Київського обласного житлово-комунального управління, до земель житлової та громадської забудови» перевищила свої повноваження і з порушенням закону, без розпорядження уповноваженого державного органу, за відсутності згоди органу лісового господарства, без відповідного проекту землеустрою прийняла рішення про віднесення землі лісового фонду до земель житлової та громадської забудови.

З огляду на зазначене суд дійшов висновку про витребування спірної земельної ділянки з приватної власності ОСОБА_25 та її повернення у власність держави на підставі статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України як такої, що незаконно вибула з володіння власника (держави) поза його волею шляхом перевищення повноважень органом місцевого самоврядування.

У наданій для порівняння ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17 червня 2015 року в справі К/800/68549/14 цей суд касаційної інстанції за результатами аналізу статті 55 Конституції України, статей 11, 16 ЦК України, статті 152 ЗК України, статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_642/ed_2015_04_09/pravo1/Z970280.html?pravo=1>» дійшов наступних висновків.

Оскарження рішень, дій та бездіяльності органів місцевого самоврядування та органів державної влади є окремим способом захисту права, пов'язаним з їх діяльністю як суб'єктів владних повноважень, що здійснюють владні функції. Особа, яка реалізує своє суб'єктивне право через прийняття суб'єктом владних управлінських функцій відповідного рішення чи вчинення ним дій вступає з ним в публічно-правові відносини і має право на захист свого права в адміністративному суді.

Визнання протиправними та скасування (визнання незаконними - в редакції статті 16 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843047/ed_2015_05_14/pravo1/T030435.html?pravo=1>) рішень органів місцевого самоврядування є окремим способом захисту цивільних прав та інтересів, порушених зазначеними органами під час реалізації ними своїх повноважень. Водночас, це не впливає на визначення судової юрисдикції спору, оскільки вона визначається виключно процесуальним законодавством, в даному випадку - статтею 17 КАС України.

Вищий адміністративний суд України зазначив, що КАС <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2015_04_08/pravo1/T052747.html?pravo=1> України відносить спір до публічно-правового та, відповідно, підсудного адміністративним судам, виходячи з природи дій суб'єкта владних повноважень, який повинен здійснювати у спірних правовідносинах владні управлінські функції. Реалізація у цих правовідносинах суб'єктивних прав фізичних і юридичних осіб, що передбачені нормами приватного права, не переводить такий спір у категорію приватноправового.

Аналогічні висновки викладені в двох інших, наданих для порівняння, ухвалах Вищого адміністративного суду України: від 11 червня 2015 року в справі № К/800/14518/13 та від 8 липня 2015 року № К/800/15397/15.

В кожній з трьох наданих для порівняння ухвал Вищий адміністративний суд України зазначив про те, що користується наданим статтею 244-2 КАС України правом і в кожній конкретній справі відступає від позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 11 листопада 2014 року у справі № 21-493а14 та від 9 грудня 2014 року у справі № 21-308а14.

Посилаючись на такі висновки, заявники Бучанська міська рада та ОСОБА_168 просять скасувати ухвалені в справі, яка переглядається, судові рішення та закрити провадження в справі в частині позову про визнання незаконним рішення Бучанської селищної ради № 71/1-4-ХХIV від 25 червня 2002 року, зазначаючи, що вимоги заступника прокурора Київської області в цій частині повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства.

Судові палати в цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України послідовно підтверджують правовий висновок, викладений у постановах Верховного Суду України від 11 листопада 2014 року в справі № 21-493а14 та від 9 грудня 2014 року в справі № 21-308а14.

Крім того, враховуючи правовий висновок, викладений у постанові від 11 листопада 2014 року в справі № 21-405а14, а також із метою формування однакових підходів до правильного застосування судами норм процесуального права в частині визначення правил підсудності або встановленої законом компетенції судів, судові палати в цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України вважають за необхідне висловити такий правовий висновок для визначення правил підсудності справ у сфері земельних відносин.

Згідно зі статтями 1, 3, 15 ЦПК України завданням цивільного судочинства є захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають, зокрема, з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Стаття 2 КАС України завданням адміністративного судочинства визначає захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій (далі - суб'єкт владних повноважень).

З огляду на положення статей 3, 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цього суб'єкта, відповідно прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Таким чином, до адміністративної відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК України цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

ЗК України є, зокрема, тим актом цивільного законодавства, який передбачає підставою виникнення цивільних прав та обов'язків акти органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Так, відповідно до частин другої та третьої статті 78 ЗК України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

За статтею 122 ЗК України вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування із земель державної чи комунальної власності належить до компетенції відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, через які також згідно зі статтями 83, 84 ЗК України набувається та реалізується право комунальної власності на землю та право державної власності на землю. Комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, в державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 80 ЗК України установлено, що самостійними суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності, а також держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.

Конституційний Суд України в пункті 4 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

З урахуванням такого висновку Конституційного Суду України та з огляду на положення статті 11 ЦК України, статей 78, 116, 122 ЗК України, в зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер. У такому випадку вимога про визнання рішення незаконним може розглядатися як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являтися до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного речового права особи (зокрема й права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Щодо неоднакового застосування статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

У наданих для порівняння рішеннях Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2012 року та від 26 грудня 2012 року, постанові Вищого господарського суду України від 26 травня 2015 року, суди виходили з того, що до спірних правовідносин про витребування земельних ділянок із володіння набувачів та повернення їх у власність держави підлягає застосуванню стаття 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а згідно з практикою Європейського суду з прав людини в цій сфері земельна ділянка не може бути витребувана у добросовісного набувача з тих підстав, що порушення закону були допущені державним органом.

У справі, яка переглядається, суди не застосували статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Отже, наявне неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, а саме: статті 388 ЦК України в поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У зв'язку з цим судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України з метою забезпечення правильного і однакового застосування названих вище норм права в справах із подібних правовідносин зазначають наступне.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Перший протокол, Конвенція) кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу є втручання держави в право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи права власності на майно шляхом його витребування на користь держави.

Перший протокол ратифікований Законом України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року й із огляду на приписи частини першої статті 9 Конституції України, статті 10 ЦК України застосовується судами України як частина національного законодавства.

При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.

Відповідно до сталої практики ЄСПЛ (рішення від 23 вересня 1982 року в справі «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції», рішення від 21 лютого 1986 року в справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства») положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге - стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє - визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє правило стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування.

У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах «Спорронґ і Льоннрот проти Швеції» від 23 вересня 1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21 лютого 1986 року, «Щокін проти України» від 14 жовтня 2010 року, «Сєрков проти України» від 7 липня 2011 року, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23 листопада 2000 року, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року, «Трегубенко проти України» від 2 листопада 2004 року, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23 січня 2014 року) також напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.

Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону - нормативно-правового акту, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя.

Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого ЄСПЛ надає державам право користуватися «значною свободою (полем) розсуду». Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.

Принцип «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».

У справі, яка переглядається, з огляду на характер спірних правовідносин, установлені судом обставини та застосовані правові норми, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності ОСОБА_25 критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.

Так, Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об'єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом.

Стаття 80 ЗК України закріплює суб'єктний склад власників землі, визначаючи, що громадяни та юридичні особи є суб'єктами права власності на землі приватної власності, територіальні громади є суб'єктами права власності на землі комунальної власності та реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, держава, реалізуючи право власності через відповідні органи державної влади, є суб'єктом права власності на землі державної власності.

З огляду на положення частини першої статті 83, частини першої статті 84 ЗК України комунальною власністю є землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст; у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Статтею 122 ЗК України визначені повноваження органів виконавчої влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування відповідно із земель державної та комунальної власності.

Крім того, з урахуванням статей 1, 2, 6, 10 Закону України від 21 травня 1997 року № 280/97-ВР «Про місцеве самоврядування в Україні» орган місцевого самоврядування представляє відповідну територіальну громаду і здійснює від її імені та в її інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Однак первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень є територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр.

Таким чином, земля як основне національне багатство, що перебуває під особливою охороною держави, є об'єктом права власності Українського народу, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють права власника від імені народу, в тому числі й тоді, коли приймають рішення щодо розпорядження землями державної чи комунальної власності.

Прийняття рішення про передачу земель державної власності в комунальну власність, а також земельної ділянки в приватну власність із земель відповідно державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. В цьому контексті в сфері земельних правовідносин важливу роль відіграє конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю в поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (статті 14, 19 Конституції України).

Отже правовідносини, пов'язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, такому суспільному інтересу не відповідає.

Також згідно з частинами другою та третьою статті 1, частиною першою та другою статті 7 ЛК України ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. Усі ліси на території України, незалежно від того, на землях яких категорій за основним цільовим призначенням вони зростають, та незалежно від права власності на них, становлять лісовий фонд України і перебувають під охороною держави. Ліси, які знаходяться в межах території України, є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника на ліси здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.

ЛК України, в редакції, чинній на час прийняття Бучанською селищною радою оспорюваного рішення від 25 червня 2002 року, також передбачав, що ліси України є її національним багатством, мають обмежене експлуатаційне значення і підлягають державному обліку та охороні (стаття 3). Переведення лісових земель до нелісових для використання у цілях, не пов'язаних з веденням лісового господарства, використанням лісових ресурсів і користуванням земельними ділянками лісового фонду для потреб мисливського господарства, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей та проведення науково-дослідних робіт, провадиться за рішенням органів, які надають ці землі у користування відповідно до земельного законодавства. Переведення лісових земель до інших категорій провадиться за згодою відповідних державних органів лісового господарства Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя (стаття 42).

У справі, яка переглядається, судом установлено, що земля, віднесена рішенням Бучанської селищної ради № 71/1-4-ХХIV від 25 червня 2002 року до земель житлової та громадської забудови, мала лісогосподарське призначення (лісового фонду), вона вкрита лісами першої групи. Фактично відбулась незаконна зміна цільового призначення землі, в подальшому її було поділено на окремі ділянки, безоплатно приватизовано громадянами й відчужено ними за договорами купівлі-продажу, що призвело до одержання однією особою у власність земельних ділянок єдиним масивом, загальною площею 14,0455 га.

За таких обставин у справі, яка переглядається, «суспільним», «публічним» інтересом звернення заступника прокурора Київської області до суду з вимогою витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_25 є задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільно важливого та соціально значущого питання - зміни цільового призначення земель лісового фонду та безоплатної передачі у власність громадянам земельних ділянок і лісів із державної та комунальної власності, а також захист суспільних інтересів загалом, права власності на землю Українського народу, лісів - національного багатства України та лісів як джерела задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах. «Суспільний», «публічний» інтерес полягає у відновленні правового порядку в частині визначення меж компетенції органів державної влади та місцевого самоврядування, відновленні становища, яке існувало до порушення права власності Українського народу на землю та ліси, захист такого права шляхом повернення в державну власність землі та лісів, що незаконно вибули з такої власності.

В питаннях оцінки «пропорційності» ЄСПЛ, як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, також визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за виключенням випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах (рішення в справах «Спорронґ і Льоннорт проти Швеції», «Булвес» АД проти Болгарії»).

ЄСПЛ, оцінюючи можливість захисту права особи за статтею 1 Першого протоколу, загалом перевіряє доводи держави про те, що втручання в право власності відбулося в зв'язку з обґрунтованими сумнівами щодо законності набуття особою права власності на відповідне майно, зазначаючи, що існують відмінності між тією справою, в якій законне походження майна особи не оспорюється, і справами стосовно позбавлення особи власності на майно, яке набуте злочинним шляхом або стосовно якого припускається, що воно було придбане незаконно (наприклад, рішення та ухвали ЄСПЛ у справах «Раймондо проти Італії» від 22 лютого 1994 року, «Філліпс проти Сполученого Королівства» від 5 липня 2001 року, «Аркурі та інші проти Італії» від 5 липня 2001 року, «Ріела та інші проти Італії» від 4 вересня 2001 року, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 6 листопада 2008 року).

Таким чином, стаття 1 Першого протоколу гарантує захист права на мирне володіння майном особи, яка законним шляхом, добросовісно набула майно у власність, і для оцінки додержання «справедливого балансу» в питаннях позбавлення майна мають значення обставини, за якими майно було набуте у власність, поведінка особи, з власності якої майно витребовується.

За правилами статей 83, 84 ЗК України до земель державної та комунальної власності, які не можуть передаватися в приватну власність, віднесено землі лісогосподарського призначення, крім випадків, визначених цим Кодексом. Відповідно до частини другої статті 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств. Таке саме правило встановлене статтею 12 ЛК України.

Отже, стосовно землі лісогосподарського призначення закон установлює пріоритет державної, комунальної власності на землю над приватною і, крім того, прямо забороняє органам місцевого самоврядування та органам виконавчої влади передавати в приватну власність ліси та землю відповідного цільового призначення поза складом угідь селянських, фермерських та інших господарств, або й у складі цих угідь, якщо площа ділянки більше, ніж 5 га.

Таким чином, законно набути права приватної власності на спірну земельну ділянку лісогосподарського призначення площею 14,0455 га із земель державної чи комунальної власності не могла жодна юридична чи фізична особа, в тому числі й відповідач ОСОБА_25 Натомість він набув такого права власності

у спосіб, який за формальними ознаками має вигляд законного: юридичне оформлення права власності відповідача на землю стало можливим у результаті прийняття органом місцевого самоврядування низки рішень, починаючи з незаконного рішення від № 71/1-4-ХХIV від 25 червня 2002 року, та наступного укладення договорів купівлі-продажу.

ОСОБА_25 в силу зовнішніх, об'єктивних, явних і видимих, характерних для лісу (стаття 1 ЛК України) природних ознак (наявності лісової (деревної) рослинності) спірної земельної ділянки знав або, проявивши розумну обачність, міг знати про те, що ліс і ділянка вибули з володіння держави з порушенням вимог закону, що ставить його добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів.

Крім того, загалом зазначаючи в заяві про необхідність застосування до спірних правовідносин статті 1 Першого протоколу, заявник не вказує на порушення принципу «пропорційності» й на те, що він несе «індивідуальний і надмірний тягар» у зв'язку з витребуванням земельної ділянки на користь держави. Заява не містить посилань на неоднакове застосування судами касаційної інстанції статті 1 Першого протоколу в частині оцінювання такого критерію правомірного втручання в право на мирне володіння майном.

Таким чином, установлені судом під час розгляду справи обставини й факти, в тому числі за результатами перевірки заперечень відповідачів проти позову, з огляду на зміст «суспільного», «публічного» інтересу у вимогах заступника прокурора Київської області, не дають підстав для висновку про порушення принципу «пропорційності».

Згідно з практикою ЄСПЛ (наприклад, рішення від 8 липня 1986 року в справі «Літгоу та інші проти Сполученого Королівства») одним із елементів дотримання принципу «пропорційності» при втручанні в право особи на мирне володіння майном є надання їй справедливої та обґрунтованої компенсації.

У справі, яка переглядається, судом установлено, що ОСОБА_25 набув права власності на спірну земельну ділянку згідно з договором купівлі-продажу від 29 квітня 2013 року, укладеним між ним як покупцем та ОСОБА_118 як продавцем. Суд ухвалив рішення про витребування земельної ділянки з володіння ОСОБА_25 на користь держави в особі Кабінету Міністрів України, який не був стороною договору купівлі-продажу від 29 квітня 2013 року, при цьому питання про компенсацію ОСОБА_25 не порушував і суд такого питання не вирішував.

З огляду на зазначене, той факт, що в межах провадження в справі, яка переглядається, суд не вирішив питання про надання ОСОБА_25 компенсації в зв'язку з витребуванням земельної ділянки, не свідчить про порушення принципу «пропорційності» при задоволенні позову заступника прокурора Київської області про повернення в державну власність земельної ділянки, яка вибула з такої власності незаконно, оскільки покупець, у якого вилучається майно, не позбавлений можливості порушувати питання про відшкодування завданих збитків на підставі статті 661 ЦК України, яка встановлює, що у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

Крім того, витребування спірної земельної ділянки з володіння ОСОБА_25 на користь держави відповідає критерію законності: витребування з його власності земельної ділянки здійснюється на підставі норм статті 153 ЗК України, статті 388 ЦК України в зв'язку з порушенням органом місцевого самоврядування вимог ЛК України та ЗК України, які відповідають вимогам доступності, чіткості, передбачуваності, офіційні тексти зазначених нормативно-правових актів в актуальному стані є публічними та загальнодоступними. Сумніви суб'єктів звернення в правильності тлумачення та застосування цих норм судами не можуть свідчити про незаконність втручання в право власності.

За таких обставин результат розгляду судом позову заступника прокурора Київської області по суті не суперечить загальним принципам і критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, закладеним у статті 1 Першого протоколу.

У справі, яка переглядається, суд застосував положення пункту 5 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» щодо встановлення трирічного строку з дня набрання чинності цим Законом для звернення особи до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право. За результатами суд дійшов висновку про те, що позивачем не пропущено строку позовної давності, оскільки цей Закон набрав чинності 15 січня 2012 року.

У заяві ОСОБА_168 зазначає про невідповідність рішення суду касаційної інстанції в справі, яка переглядається, правовому висновку Верховного Суду України, викладеному в постанові від 16 вересня 2015 року, прийнятій у справі № 6-68цс15.

Перевіряючи доводи заяви в цій частині, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України виходять із такого.

За результатами розгляду справи № 6-68цс15 Верховний Суд України в складі судових палат у цивільних та господарських справах прийняв постанову від 16 вересня 2015 року, в якій вказав, що статтею 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України (в редакції до набрання чинності Законом України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI) зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється. Піддавши аналізу пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України, Верховний Суд України сформував правовий висновок, відповідно до якого зазначена норма спрямована на захист власників та інших осіб, які мають речові права на майно, від неправомірних дій органів державної влади або органів місцевого самоврядування, відтак, не може поширюватися на випадки звернення до суду прокурора з позовом в інтересах держави.

Підтверджуючи правильність такого висновку, судові палати в цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України в справі, яка переглядається, виходять із того, що вказана правова позиція Верховного Суду України стосувалася спірних правовідносин, які виникають із оскарження державою правових актів органів державної влади, та ґрунтувалася на тому, що держава відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти й несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею (державою) незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

У справі, яка переглядається, вимоги заступника прокурора Київської області обґрунтовуються порушенням права власності держави на землю з боку органу місцевого самоврядування. За таких обставин відсутні підстави вважати, що судове рішення суду касаційної інстанції в цій справі в частині застосування норм пункту 5 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI «Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства» не відповідає правовому висновку щодо застосування пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України, викладеному в постанові Верховного Суду України від 16 вересня 2015 року № 6-68цс15.

У заявах Бучанської міської ради та ОСОБА_168 підставою для скасування судових рішень Верховним Судом України зазначається неоднакове застосування судами касаційної інстанції норми пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України.

У наданих для порівняння ухвалах Вищого адміністративного суду України від 9 жовтня 2012 року в справі № К/9991/47372/12, від 10 березня 2015 року в справі № К/800/32748/13, а також ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28 березня 2012 року суди виходили з того, що пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України передбачає підтвердження планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування права постійного користування земельними лісовими ділянками для державних лісогосподарських підприємств, а не комунальних; крім того, ЛК України було доповнено розділом VIII «Прикінцеві положення» Законом України від 8 лютого 2006 року № 3404-IV «Про внесення змін до Лісового кодексу України», який набрав чинності 29 березня 2006 року, і його положення не мають зворотної дії в часі.

Надана для порівняння ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 жовтня 2012 року висновку суду про застосування пункту 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України не містить, судом було застосовано приписи статей 125, 126 ЗК України при вирішенні питання про належність і допустимість доказів наявності у комунального підприємства «Святошинське лісопаркове господарство» права постійного користування земельними ділянками.

У справі, яка переглядається, вирішувалося питання про наявність доказів на підтвердження належності спірної земельної ділянки до земель лісового фонду на час прийняття Бучанською селищною радою рішення № 71/1-4-ХХІV від 25 червня 2002 року й суд першої інстанції встановив, що земля, яка відповідно до зазначеного рішення селищної ради була віднесена до земель житлової та громадської забудови, станом на час прийняття цього рішення знаходилася за межами населеного пункту смт. Буча та мала статус земель лісового фонду. В позові заступник прокурора Київської області не порушував вимог про повернення землі в постійне користування державного чи комунального лісогосподарського підприємства, суд таких вимог не розглядав і не вирішував.

Апеляційний суд Київської області та Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ не вбачали порушень судом першої інстанції норм процесуального права при встановленні вищевказаних обставин і фактів, погодилися з ними, додатково зазначивши про те, що належність спірних земель до лісового фонду, віднесених до категорії лісів першої групи, підтверджується їх розташуванням у кварталі 4 (виділи 1, 3, 5, 7-10) Бучанської лісової дачі згідно з довідкою ВО «Укрдержліспроект» від 14 липня 2014 року, а також планово-картографічними матеріалами лісовпорядкування: планшетом-картою-схемою лісонасаджень (розташування урочищ) у Плані лісонасаджень Бучанського комунального лісгоспу Київського обласного виробничого тресту зеленого господарства (лісовпорядкування 1988 року).

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, суд касаційної інстанції процитував в ухвалі пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, згідно з яким до одержання в установленому порядку державними лісогосподарськими підприємствами державних актів на право постійного користування земельними лісовими ділянками документами, що підтверджують це право на раніше надані землі, є планово-картографічні матеріали лісовпорядкування.

Таким чином та з огляду на положення частини першої статті 335, частини першої статті 360-2 ЦПК України посилання Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 29 липня 2015 року на пункт 5 розділу VIII «Прикінцеві положення» ЛК України, використане для обґрунтування згоди з правильністю оцінки судом першої інстанції доказів у справі, не свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї і тієї самої норми матеріального права, що тягне за собою скасування Верховним Судом України ухвалених у справі, яка переглядається, судових рішень.

Крім того, в заявах Бучанська міська рада та ОСОБА_168 посилаються на неоднакове застосування судами касаційної інстанції процесуальних норм щодо преюдиціальної сили судових рішень, зокрема судом у справі, яка переглядається, - частини третьої статті 61 ЦПК України.

В обґрунтування заявники зазначають, що питання законності та правомірності прийняття Бучанською селищною радою рішення № 71/1-4-ХХІV від 25 червня 2002 року з тих підстав, що селищна рада розпорядилася землями лісового фонду, вже було предметом судового розгляду й були ухвалені рішення Ірпінського міського суду від 26 жовтня 2004 року в справі за заявою прокурора м. Ірпеня Київської області про визнання незаконним рішення Бучанської селищної ради № 71/1-4-ХХІV від 25 червня 2002 року, а також ухвала господарського суду Київської області від 27 січня 2006 року в справі за позовом Київської обласної державної адміністрації до Ірпінської міської ради, Бучанської селищної ради про визнання недійсними та скасування рішення Ірпінської міської ради № 49-3-ХХІV від 27 червня 2002 року та рішення Бучанської селищної ради № 71/1-4-ХХІV від 25 червня 2002 року.

Заявники вважають, що в справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції не надав преюдиціальної сили змісту указаних судових рішень, чим неоднаково застосував норму частини третьої статті 61 ЦПК України. Для порівняння надано ухвалу Вищого адміністративного суду України від 9 жовтня 2012 року в справі № К/9991/47372/12, відповідно до якої суд, із посиланням на частину першу статті 72 КАС України, прийняв до уваги обставини та висновки суду, зазначені в рішенні, ухваленому в іншій справі.

За правилами пункту 2 статті 355 ЦПК України неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права може бути підставою для перегляду Верховним Судом України судових рішень у цивільних справах у тому випадку, якщо оскаржується судове рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

З урахуванням наведеного та приписів статей частини першої статті 335, частини першої статті 360-2 ЦПК України, в цій частині заяв відсутні підстави для перегляду Верховним Судом України судових рішень, оскільки зазначено про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норми процесуального права - частини третьої статті 61 ЦПК України, якою встановлено правила оцінки судом доказів, і доводи заяв також зводяться до правильності такої оцінки.

Доводи заяви ОСОБА_168 про неоднакове застосування судами касаційної інстанції норм статті 149 ЗК України та статті 388 ЦК України, про невідповідність рішення суду касаційної інстанції висновку Верховного Суду України про застосування статті 388 ЦК України, висновкам Верховного Суду України про застосування статей 116, 118 ЗК України ґрунтуються на оцінці доказів, як достатні підстави для перегляду Верховним Судом України ухвалених у справі судових рішень не підтвердилися.

За таких обставин у задоволенні заяв слід відмовити.

Керуючись пунктами 1, 2, 4 статті 355, пунктом 2 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-5 ЦПК України, судові палати у цивільних, адміністративних та господарських справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

У задоволенні заяв Бучанської міської ради та ОСОБА_168 про перегляд судових рішень відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Я.М. РоманюкСудді В.П. Барбара Н.П. Лященко І.С. Берднік Л.І. Охрімчук О.Ф. Волков М.І. Гриців В.І. Гуменюк А.А. Ємець О.І. Потильчак О.Б. Прокопенко І.Л. Самсін Ю.Л. Сенін Т.Є. Жайворонок П.І. Колесник О.А. Коротких О.В. Кривенда В.В. Кривенко В.М. Сімоненко О.О. Терлецький І.Б. Шицький А.Г. Ярема

logo

Юридические оговорки

Protocol.ua обладает авторскими правами на информацию, размещенную на веб - страницах данного ресурса, если не указано иное. Под информацией понимаются тексты, комментарии, статьи, фотоизображения, рисунки, ящик-шота, сканы, видео, аудио, другие материалы. При использовании материалов, размещенных на веб - страницах «Протокол» наличие гиперссылки открытого для индексации поисковыми системами на protocol.ua обязательна. Под использованием понимается копирования, адаптация, рерайтинг, модификация и тому подобное.

Полный текст

Приймаємо до оплати