ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,суддів:Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М.,Яреми А.Г.,

розглянувши в судовому засіданні справу за скаргою державного підприємства «Придніпровська залізниця», заінтересовані особи: Спеціалізована державна податкова інспекція з обслуговування великих платників у м. Дніпропетровську Межрегіонального головного управління ДФС, ОСОБА_6, на дії державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції Біловола В.О. за заявою державного підприємства «Придніпровська залізниця» про перегляд ухвали Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У листопаді 2014 року державне підприємство «Придніпровська залізниця» (далі - ДП «Придніпровська залізниця») звернулося до суду із зазначеною скаргою, посилаючись на те, що рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 січня 2014 року солідарно стягнуто з ДП «Придніпровська залізниця» та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 97 тис. 450 грн на відшкодування моральної шкоди. 10 квітня 2014 року старший державний виконавець Кіровського відділу державної виконавчої служби Дніпропетровського міського управління юстиції (далі - Кіровське ВДВС Дніпропетровського МУЮ) прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа №2/180/167/2014, виданого на підставі зазначеного судового рішення, та надав строк до 16 квітня 2014 року для добровільного виконання постанови. 16 квітня 2014 року ДП «Придніпровська залізниця» перерахувало на користь ОСОБА_6 81 тис. 127 грн 10 коп. з урахуванням вимог статті 168 Податкового кодексу України (далі - ПК України). 6 листопада 2014 року, не роблячи жодних примусових дій по виконанню рішення Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 січня 2014 року, старший державний виконавець Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Біловол В.О. прийняв постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 1 тис. 632 грн 29 коп.

Прийняття постанови про стягнення виконавчого збору порушило вимоги статті 49 Закону України «Про виконавче провадження, оскільки виконавче провадження підлягало закінченню у зв'язку з фактичним виконанням рішення суду.

ДП «Придніпровська залізниця» просило скасувати постанову від 6 листопада 2014 року старшого державного виконавця Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Біловола В.О., визнати неправомірною бездіяльність старшого державного виконавця та зобов'язати його вчинити дії щодо закінчення виконавчого провадження.

Ухвалою Марганецького міського суду Дніпропетровської області

від 25 травня 2015 року в задоволенні скарги ДП «Придніпровська залізниця» відмовлено.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2015 року ухвалу суду першої інстанції скасовано, провадження у справі закрито.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року касаційну скаргу ДП «Придніпровська залізниця» відхилено, ухвалу апеляційного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України заяві ДП «Придніпровська залізниця» просить скасувати ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій, справу передати на розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме частини першої статті 383, частини третьої статті 332 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

На підтвердження своїх доводів заявник наводить ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

від 29 вересня 2011 року, 24 березня 2015 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши викладені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно з пунктом 2 статті 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності або встановленої законом компетенції судів щодо розгляду цивільних справ.

Суди під час розгляду справи встановили, що рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 10 січня 2014 року солідарно стягнуто з ДП «Придніпровська залізниця» та ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 97 тис. 450 грн на відшкодування моральної шкоди.

10 квітня 2014 року старший державний виконавець Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ прийняв постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/180/167/2014, виданого на підставі зазначеного судового рішення та надав строк до 16 квітня 2014 року для добровільного виконання постанови.

16 квітня 2014 року ДП «Придніпровська залізниця» перерахувало на користь ОСОБА_6 81 тис. 127 грн 10 коп. відповідно до вимог статті 168 ПК України.

6 листопада 2014 року старший державний виконавець Кіровського ВДВС Дніпропетровського МУЮ Біловол В.О. прийняв постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі 1 тис. 632 грн 29 коп.

Скасовуючи судове рішення місцевого суду та постановляючи ухвалу про закриття провадження у справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився суд касаційної інстанції, виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання судових рішень у цивільних справах, належать до компетенції адміністративних судів.

Проте у наданих для порівняння ухвалах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ сформульовано такі положення:

- в ухвалі від 29 вересня 2011 року суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які розглянули скаргу товариства в порядку цивільного судочинства та ухвалили рішення по суті спору частково задовольнивши скаргу про визнання неправомірною бездіяльності заступника начальника відділу державної виконавчої служби та зобов'язання вчинити дії;

- в ухвалі від 24 березня 2015 року суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які розглянули скаргу ДП «Придніпровська залізниця» в порядку цивільного судочинства та ухвалили рішення по суті спору відмовивши в задоволенні скарги про визнання протиправними дій державного виконавця, скасування постанови про стягнення виконавчого збору та визнання неправомірною його бездіяльності щодо невчинення належних дій по закінченню виконавчого провадження.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права, а саме частини першої статті 383 ЦПК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаної норми процесуального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Частиною першою статті 181 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Інший порядок судового оскарження, у тому числі коло учасників цього оскарження, визначено розділом VII «Судовий контроль за виконанням судових рішень» ЦПК України і статтею 1212 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частини четвертої статті 82 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ.

За приписами статті 383 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ (частина друга статті 384 ЦПК України).

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК України з особливостями, встановленими статтею 386 цього Кодексу, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються.

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 387 ЦПК України).

Отже, якщо законом установлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, то це виключає юрисдикцію адміністративних судів у такій категорії справ.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-2187цс15.

Таким чином, у справі, яка переглядається, суди апеляційної та касаційної інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин норму частини першої статті 383 ЦПК України та дійшли помилкового висновку про закриття провадження у справі на підставі пункту 1 частини першої статті 205 ЦПК України (справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства).

Відповідно до статті 3604 ЦПК України Верховний Суд України задовольняє заяву за наявності однієї з підстав, передбачених частиною першою статті 355 цього Кодексу.

Ураховуючи викладене, постановлені у справі ухвали судів апеляційної та касаційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтею 3603 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву державного підприємства «Придніпровська залізниця» задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 15 жовтня 2015 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 21 липня 2015 року скасувати, справу направити на розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Ю.Л. Сенін

Судді: В.І. Гуменюк

Л.І. Охрімчук

В.М. Сімоненко

А.Г. Ярема