П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2016 року м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Охрімчук Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом дочірнього підприємства «РЕУ» приватного акціонерного товариства «Житлобуд» до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з утримання гаража та прибудинкової території за заявою ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 4 березня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У жовтні 2014 року дочірнє підприємство «РЕУ» приватного акціонерного товариства «Житлобуд» (далі - ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги з утримання гаража та прибудинкової території.

ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» зазначало, що з лютого 2005 року до 31 серпня 2010 року воно утримувало прилеглу територію та багатосекційний жилий будинок з підземно-надземними гаражами та вбудовано-прибудованими приміщеннями на АДРЕСА_1 і забезпечувало ці будівлі комунальними послугами.

Згідно з договором про участь у витратах на утримання приміщень гаражів та прилеглої території від 24 лютого 2005 року відповідач отримував та споживав житлово-комунальні послуги.

Посилаючись на те, що ОСОБА_6 належно не оплачує комунальні послуги з утримання гаража, внаслідок чого утворилася заборгованість у розмірі 1 тис. 679 грн 18 коп. за період з 1 вересня 2007 року до 31 серпня 2010 року, ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» просило стягнути з нього 1 тис. 679 грн 18 коп. заборгованості за послуги з утримання приміщення гаража та прибудинкової території, 291 грн 73 коп. - 3 % річних, 735 грн 99 коп. інфляційних втрат.

Рішенням Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2015 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Черкаської області від 4 березня 2015 року, стягнуто з ОСОБА_6 на користь ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» 1 тис. 679 грн 18 коп. заборгованості за послуги з утримання приміщення гаража та прибудинкової території, 291 грн 73 коп. - 3 % річних, 735 грн 99 коп. інфляційних втрат, судові витрати та витрати на правову допомогу.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року відмовлено ОСОБА_6 у відкритті касаційного провадження у справі за вказаним позовом з підстави, передбаченої пунктом 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року ОСОБА_6 просить скасувати зазначені судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції з передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України підстави неоднакового застосування судом касаційної інстанції статей 264, 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На обґрунтування заяви ОСОБА_6 надав копії рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року та ухвал колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року, 12 лютого, 7 листопада 2014 року, 17 лютого, 22 та 29 квітня, 14 травня 2015 року та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2014 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_6 доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку про те, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом статті 3605 ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви про перегляд судових рішень, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» з лютого 2005 року до 31 серпня 2010 року утримувало прилеглу територію та багатосекційний жилий будинок з підземно-надземними гаражами та вбудовано-прибудованими приміщеннями на АДРЕСА_1 та забезпечувало ці будівлі комунальними послугами.

ОСОБА_6 є власником боксу гаража НОМЕР_1 за вказаною адресою.

Згідно з договором про участь у витратах на утримання приміщень гаражів та прилеглої території від 24 лютого 2005 року відповідачу як власнику гаража НОМЕР_1 надано комунальні послуги.

Унаслідок неналежної оплати комунальних послуг відповідачем за період з 1 вересня 2007 року до 31 серпня 2010 року утворилася заборгованість у розмірі 1 тис. 679 грн 18 коп., крім того, з урахуванням несплати боргу відповідачем з 31 серпня 2010 року до жовтня 2014 року позивач нарахував 291 грн 73 коп. - 3 % річних та 735 грн 99 коп. інфляційних втрат.

14 листопада 2011 року позивач подав до суду заяву про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості.

5 січня 2012 року за заявою ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» Соснівський районний суд м. Черкаси видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_6 1 тис. 679 грн 18 коп. заборгованості за комунальні послуги, судового збору та витрат на правову допомогу. Ухвалою цього ж суду від 6 липня 2012 року зазначений судовий наказ скасовано.

З позовом до суду ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд» звернулося 17 жовтня 2014 року.

Відповідач подав заяву про застосування позовної давності.

Задовольняючи позовні вимоги ДП «РЕУ» ПАТ «Житлобуд», суд першої інстанції, з висновками якого погодилися суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що фактичне часткове погашення боргу відповідачем та подання позивачем до суду заяви про видачу судового наказу про стягнення з відповідача заборгованості в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перервали позовну давність до позовних вимог. Крім того, суд вважав, що на підставі частини другої статті 625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню 3 % річних та інфляційні втрати.

Разом з тим у рішенні колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 листопада 2011 року, ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25 січня 2012 року, 22 квітня 2015 року та ухвалі цього ж суду від 11 квітня 2014 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що на правовідносини з надання комунальних послуг не поширюються норми статті 625 ЦК України, оскільки ці правовідносини регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типовим договором про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630, якими передбачена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені у встановлених законом чи договором розмірах.

В ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 квітня та 14 травня 2015 року, наданих заявником для порівняння, міститься висновок про те, що за наявності клопотання відповідача про застосування наслідків пропуску позовної давності стягненню з відповідача підлягає заборгованість за житлово-комунальні послуги, обчислена з урахуванням позовної давності щодо кожного чергового платежу.

В ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 12 лютого 2014 року, наданій заявником для порівняння, міститься висновок про те, що подання до суду заяви про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за комунальні послуги перериває позовну давність. Разом з тим відповідно до статті 264 ЦК України переривання перебігу позовної давності можливе лише в межах позовної давності. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Отже, новий строк починається безпосередньо з того моменту, коли перервався первісний.

Ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 листопада 2014 року та 17 лютого 2015 року, надані заявником для порівняння, жодних правових висновків не містять.

Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції частини другої статті 264, статті 625 ЦК України, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права у подібних правовідносинах, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із частиною четвертою статті 267 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843308/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1> сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Частинами першою, п'ятою статті 261 ЦК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_843302/ed_2014_10_30/pravo1/T030435.html?pravo=1> встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

За частинами першою, другою статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку.

Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач.

Судовий наказ відповідно до частини першої статті 95 ЦПК України є особливою формою судового рішення про стягнення з боржника грошових коштів або витребування майна за заявою особи, якій належить право такої вимоги.

Ураховуючи те, що судовий захист права кредитора (виконавця послуг) на стягнення грошових коштів можна реалізувати у позовному провадженні та шляхом видачі судового наказу як особливої форми судового рішення, подання кредитором (виконавцем послуг) заяви про видачу судового наказу в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, перериває перебіг позовної давності.

Саме з такого розуміння зазначених норм матеріального права виходили й суди у справі, яка переглядається, установивши факт періодичного часткового погашення відповідачем боргу, що свідчить про визнання цього боргу, та врахувавши подання позивачем до суду заяви про видачу судового наказу щодо стягнення з відповідача заборгованості в порядку, передбаченому розділом ІІ ЦПК України, та правильно застосувавши положення частини другої статті 264 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування частини другої статті 264 ЦК України міститься у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року.

Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За змістом частини першої статті 901, частини першої статті 903 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Зобов'язання боржника сплатити певну грошову суму на користь кредитора відповідно до цивільно-правового договору або з інших підстав, визначених законом, є грошовим зобов'язанням.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу в грошах, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, тобто в якому передбачено передачу грошей як предмета договору або сплату їх як ціни договору, є грошовим зобов'язанням.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між виробниками і споживачами, а також їхні права та обов'язки визначено у Законі України «Про житлово-комунальні послуги». Пунктом 10 частини третьої статті 20 цього Закону встановлена відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені.

Така ж відповідальність за несвоєчасне здійснення платежів за надання послуг з теплопостачання встановлена у пункті 23 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення» та пункті 20 типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року № 630.

Разом з тим відповідно до загальних умов виконання зобов'язання, установлених статтею 526 ЦК України, зобов'язання повинно виконуватись належним чином згідно з умовами договору та вимогами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Недотримання таких вимог призводить до порушення зобов'язань.

З огляду на викладене можна дійти висновку про те, що правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про участь у витратах на утримання приміщень гаражів та прилеглої території, є грошовим зобов'язанням, у якому серед інших прав і обов'язків сторін на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов'язок з оплати отриманих комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (частина перша статті 509 ЦК України) вимагати від боржника сплатити гроші за надані послуги.

Отже, з огляду на юридичну природу правовідносин сторін як грошових зобов'язань на них поширюється дія частини другої статті 625 ЦК України як спеціального виду цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов'язання.

Закріплена в пункті 10 частини третьої статті 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» правова норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування правових норм, встановлених у частині другій статті 625 ЦК України.

Застосування положень частини другої статті 625 ЦК України до спірних правовідносин також кореспондується із закріпленими в пункті 3 частини першої статті 96 ЦПК України нормами, відповідно до яких судовий наказ може бути видано в разі, якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості.

Саме до цього зводяться правові висновки щодо застосування норм статті 625 ЦК України, що викладені судами у справі, яка переглядається.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування цієї статті міститься у постанові Верховного Суду України від 20 червня 2012 року.

Отже, підстав для скасування ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 4 березня 2015 року та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2015 року немає.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 2 частини першої, частиною третьою статті 3603 , частиною першою статті 3605 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

У задоволенні заяви ОСОБА_6 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 квітня 2015 року, ухвали Апеляційного суду Черкаської області від 4 березня 2015 року та рішення Соснівського районного суду м. Черкаси від 22 січня 2015 року відмовити.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий Л.І. Охрімчук

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін