П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 лютого 2014 року м. Київ

Судові палати у цивільних та кримінальних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Григор'євої Л.І., Гриціва М.І., Гуменюка В.І., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Кліменко М.Р.,Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Лященко Н.П., Онопенка В.В., Охрімчук Л.І., Патрюка М.В., Пивовара В.Ф.,Пошви Б.М., Редьки А.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М., Скотаря А.М., Таран Т.С.,Школярова В.Ф., - розглянувши на спільному судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства «Державний експортно-імпортний банк» до ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30 про відшкодування шкоди за заявою ОСОБА_28 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року,

в с т а н о в и л и :

У квітні 2008 року відкрите акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк» (далі - ВАТ «Укрексімбанк»), назву якого змінено на публічне акціонерне товариство «Державний експортно-імпортний банк» (далі - ПАТ «Укрексімбанк»), звернулось до суду з позовом до ОСОБА_28 про відшкодування шкоди.

Зазначало, що 7 листопада 2001 року між ним і товариством з обмеженою відповідальністю Виробничо-комерційною фірмою «Кварта» (далі - ТОВ ВКФ «Кварта» (директором якого був ОСОБА_28) укладено кредитну угоду, за якою банк надав позичальнику кредит у розмірі 5 млн грн на строк до 1 січня 2003 року, а ТОВ ВКФ «Кварта» зобов'язалось у строк та на умовах, визначених цією кредитною угодою, повернути кредит і сплатити проценти.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаною кредитною угодою 7 листопада 2001 року між ним та товариством з обмеженою відповідальністю «АМО» (далі - ТОВ «АМО») (директором якого був ОСОБА_30) укладено договір застави, за умовами якого ТОВ «АМО» надало банку в заставу майнові права на цукор у кількості 5 400 т, що буде виготовлений, та цукор як товар в обороті в зазначеній кількості, що стане власністю заставодавця після його фактичного отримання.

У встановлений кредитною угодою від 7 листопада 2001 року строк зобов'язання щодо повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитом позичальником не виконані.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 2 лютого 2005 року ТОВ ВКФ «Кварта» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру щодо ТОВ ВКФ «Кварта» і призначено ліквідатора.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2009 року затверджено звіт ліквідатора ТОВ ВКФ «Кварта» і ліквідаційний баланс ТОВ ВКФ «Кварта» та ліквідовано юридичну особу - ТОВ ВКФ «Кварта»; вимоги, які не задоволені у зв'язку з недостатністю майнових активів, постановлено вважати погашеними; провадження у справі припинено. При цьому судом установлено, що за рахунок отриманих від реалізації майнових активів боржника коштів задоволені кредиторські вимоги ІФФ «Укрексімбанк» у розмірі 31 523 грн 70 коп.

Постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 2 жовтня 2007 року звільнено ОСОБА_28 від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 367 Кримінального кодексу України (далі - КК України) у зв'язку зі зміною обстановки; провадження в цій кримінальній справі закрито; цивільний позов ВАТ «Укрексімбанк» залишено без розгляду.

Посилаючись на те, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_28, а саме службової недбалості, які заподіяли тяжкі наслідки інтересам ВАТ «Укрексімбанк», оскільки воно було позбавлене можливості задовольнити вимоги з повернення кредиту та сплати процентів за кредитною угодою в розмірі 6 573 657 грн 50 коп. за рахунок предмета застави, ураховуючи, що ОСОБА_28 визнав свою вину у вчиненні злочину, на підставі статей 16, 22, 541, 543, 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) просило стягнути з нього 6 573 657 грн 50 коп. на відшкодування майнової шкоди.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 8 грудня 2009 року залучено ОСОБА_29 та ОСОБА_30 до участі у справі як співвідповідачів.

Рішенням Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2012 року позовні вимоги ПАТ «Укрексімбанк» задоволено: стягнуто з ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30 солідарно на користь ПАТ «Укрексімбанк» 6 573 657 грн 50 коп. на відшкодування майнової шкоди та по 1 073 грн з кожного в дохід держави.

Рішенням апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2013 року рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2012 року скасовано в частині задоволення позовних вимог ПАТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_28; ухвалено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року рішення апеляційного суду Івано-Франківської області від 21 лютого 2013 року скасовано, рішення Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 4 жовтня 2012 року залишено в силі.

У заяві про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року ОСОБА_28 порушує питання про скасування зазначеної ухвали та прийняття нового рішення, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції частини першої статті 1166 та частини першої статті 1190 ЦК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ОСОБА_28 надав ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 березня 2010 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовано зазначені правові норми.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2013 року цивільну справу за позовом ВАТ «Укрексімбанк» до ОСОБА_28, ОСОБА_29, ОСОБА_30 про відшкодування шкоди допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши наведені в заяві ОСОБА_28 доводи, судові палати у цивільних та кримінальних справах Верховного Суду України дійшли висновку про те, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

За змістом статті 360-4 ЦПК України суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом України і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 7 листопада 2001 року між ВАТ «Укрексімбанк» та ТОВ ВКФ «Кварта» (директором якого був ОСОБА_28) укладено кредитну угоду, за якою банк надав позичальнику кредит у розмірі 5 млн грн на строк до 1 січня 2003 року, а ТОВ ВКФ «Кварта» зобов'язалось у строк та на умовах, визначених цією кредитною угодою, повернути кредит і сплатити проценти.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаною кредитною угодою 7 листопада 2001 року між ВАТ «Укрексімбанк» та ТОВ «АМО» (директором якого був ОСОБА_30) укладено договір застави, за умовами якого ТОВ «АМО» надало банку в заставу майнові права на цукор у кількості 5 400 т, що буде виготовлений, та цукор як товар в обороті в зазначеній кількості, що стане власністю заставодавця після його фактичного отримання.

ТОВ ВКФ «Кварта» кредит банку не повернуло, проценти та пеню не сплатило; заборгованість за кредитною угодою станом на 25 січня 2005 року становила 6 573 657 грн 50 коп.

Постановою господарського суду Івано-Франківської області від 2 лютого 2005 року ТОВ ВКФ «Кварта» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру щодо ТОВ ВКФ «Кварта» і призначено ліквідатора.

Ухвалою господарського суду Івано-Франківської області від 26 лютого 2009 року затверджено звіт ліквідатора ТОВ ВКФ «Кварта» і ліквідаційний баланс ТОВ ВКФ «Кварта» та ліквідовано юридичну особу - ТОВ ВКФ «Кварта»; вимоги, які не задоволені у зв'язку з недостатністю майнових активів, постановлено вважати погашеними; провадження у справі припинено. При цьому судом установлено, що за рахунок отриманих від реалізації майнових активів боржника коштів задоволені кредиторські вимоги ІФФ «Укрексімбанк» у розмірі 31 523 грн 70 коп.

Постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 1 вересня 2006 року кримінальну справу щодо обвинувачення ОСОБА_30 у вчиненні злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України, закрито внаслідок акта амністії. При цьому встановлено, що в жовтні 2001 року ОСОБА_30, яка працювала на посаді головного бухгалтера ТОВ «АМО», на прохання ОСОБА_29, що сприяв ТОВ ВКФ «Кварта» в незаконному отриманні кредиту, не знаючи про його наміри, склала та передала ОСОБА_29 завідомо неправдиві документи, що були надані ВАТ «Укрексімбанк» з метою незаконного отримання кредиту ТОВ ВКФ «Кварта», який повернуто не було, унаслідок чого банку спричинено майнову шкоду в розмірі 6 573 657 грн 50 коп.

Постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 1 вересня 2006 року звільнено ОСОБА_29 від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 222 та частиною другою статті 366 КК України у зв'язку зі зміною обстановки; провадження у кримінальній справі закрито. При цьому встановлено, що: директор ТОВ ВКФ «Кварта» ОСОБА_28, зловживаючи своїм службовим становищем і використовуючи його всупереч інтересам служби, умисно, з корисливих мотивів, разом із директором ТОВ «АМО» ОСОБА_29, який сприяв ТОВ ВКФ «Кварта» в отриманні кредиту, і головним бухгалтером ТОВ «АМО» ОСОБА_30 у жовтні 2001 року склали завідомо неправдиві документи, на підставі яких внесли неправдиві дані до пункту 3.9.2 кредитної угоди від 7 листопада 2001 року та пунктів 1.2.1, 1.2.2 договору застави від 7 листопада 2001 року; ОСОБА_28, зловживаючи своїм службовим становищем і використовуючи його всупереч інтересам служби, уклав кредитний договір із банком лише для того, щоб приховати злочинний характер своїх дій, спрямований на безоплатне заволодіння чужим майном, і шляхом обману, зловживаючи довірою, заволодів кредитними коштами, які використав на господарську діяльність ТОВ ВКФ «Кварта», маючи умисел не повертати отриманий кредит та не сплачувати проценти за ним; унаслідок злочинних дій - складання й видачі завідомо неправдивих документів, вчинених ОСОБА_28, ОСОБА_29 і ОСОБА_30, надання завідомо неправдивої інформації банку, вчинених ОСОБА_28 і ОСОБА_29, зловживання службовим становищем та заволодіння кредитними коштами шляхом обману й зловживання довірою, вчинених ОСОБА_28, банку спричинено майнову шкоду в розмірі 6 573 657 грн 50 коп.

Постановою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 2 жовтня 2007 року звільнено ОСОБА_28 від кримінальної відповідальності за частиною другою статті 367 КК України у зв'язку зі зміною обстановки; провадження у кримінальній справі закрито; цивільний позов ВАТ «Укрексімбанк» залишено без розгляду. При цьому встановлено, що ОСОБА_28 вчинив службову недбалість, тобто, будучи службовою особою, неналежно виконував свої службові обов'язки, що заподіяло тяжкі наслідки інтересам ВАТ «Укрексімбанк».

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився касаційний суд, виходив із того, що відповідними постановами, прийнятими в рамках кримінальних справ, установлено факти вчинення: ОСОБА_28 злочину, передбаченого частиною другою статті 367 КК України, ОСОБА_29 злочинів, передбачених частиною другою статті 222 та частиною другою статті 366 КК України, ОСОБА_30 злочину, передбаченого частиною другою статті 366 КК України; унаслідок цих злочинних дій банку було завдано майнової шкоди в розмірі 6 573 657 грн 50 коп., факт спричинення якої відповідно до положень статті 61 ЦПК України повторного доказування не потребує; відповідачами визнано вину у вчиненні цих злочинів; зазначені кримінальні справи закрито з нереабілітуючих підстав, і дійшов висновку про те, що вказана майнова шкода підлягає відшкодуванню відповідачами солідарно на підставі статей 541, 543, частини першої статті 1166 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог банку до ОСОБА_28 та ухвалюючи в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні зазначених позовних вимог, апеляційний суд вважав, що підстави для покладення на відповідача солідарної відповідальності за завдану шкоду відсутні, оскільки ОСОБА_29 та ОСОБА_30 вчинено корисливі умисні злочини, а ОСОБА_28 злочин вчинений з необережності, тобто наявні різні форми вини відповідачів у вчиненні злочинів, які виключають покладення на ОСОБА_28 солідарної відповідальності.

Разом із тим в ухвалі колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2013 року, яка надана заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції частини першої статті 1166 та частини першої статті 1190 ЦК України в подібних правовідносинах, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій, які, відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку про відшкодування шкоди, завданої злочином, виходили з недоведеності правових підстав для покладення солідарної відповідальності на фізичних осіб за завдану ними майнову шкоду в розмірі заборгованості за кредитним договором, позичальником за яким є юридична особа, що частково погасила зазначену заборгованість, з тих підстав, що факт вчинення відповідачами злочинів, передбачених частиною другою статті 222 та частиною другою статті 366 КК України, не свідчить про завдання майнової шкоди банку саме спільними діями відповідачів на вказану суму, оскільки причинний зв'язок між діями відповідачів і завданою банку майновою шкодою саме за конкретних обставин, які розглядаються, не встановлений;

в ухвалі колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 25 березня 2010 року, яка надана заявником як приклад, суд касаційної інстанції, розглянувши заявлений у кримінальній справі цивільний позов, погодився з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що обов'язок відшкодувати фізичними особами завдану банку шкоду підлягає покладенню лише на фізичну особу, яка вчинила розтрату коштів банку і яку засуджено за частиною п'ятою статті 191 та за частиною другою статті 366 КК України, оскільки судом не встановлено фактів заволодіння чи розтрати цих коштів іншою фізичною особою, яку засуджено за частиною першою статті 364 і за частиною першою статті 396 КК України.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: частини першої статті 1166 та частини першої статті 1190 ЦК України.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та кримінальних справах Верховного Суду України виходять із такого.

Стаття 5 ЦК України встановлює загальні правила дії актів цивільного законодавства у часі.

Відповідно до вимог частини третьої статті 5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно із частиною першою статті 440 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, шкода, заподіяна особі або майну громадянина, а також шкода, заподіяна організації, підлягає відшкодуванню особою, яка заподіяла шкоду, в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законодавством Союзу РСР.

Аналогічні положення щодо загальних підстав відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань містяться у статті 1166 ЦК України, відповідно до частини першої якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Отже, цивільно-правова деліктна відповідальність - це забезпечений державним примусом обов'язок відповідальної особи відшкодувати потерпілому заподіяну шкоду.

Аналіз положень статті 440 ЦК Української РСР, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин, та статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди.

Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.

Під шкодою розуміється майнова шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стає об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди (умислу або необережності).

Відсутність будь-якої з цих умов є підставою для звільнення особи від відповідальності, якщо інше не встановлено законом.

Відносини щодо відповідальності за шкоду, спільно заподіяну кількома особами, на час виникнення спірних правовідносин регулювались статтею 451 ЦК Української РСР, відповідно до якої особи, які спільно заподіяли шкоду, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Аналогічні положення закріплені й у частині першій статті 1190 ЦК України.

Виходячи зі змісту зазначеної норми матеріального права, особи, які спільно заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдністю наміру, несуть солідарну відповідальність перед потерпілим.

Для настання солідарної відповідальності при заподіянні шкоди злочином, вчиненим двома або кількома особами, необхідно встановити, що діяння заподіювачів шкоди були об'єднані спільним злочинним наміром, а заподіяна ними шкода стала наслідком їхніх спільних дій.

Ухвалюючи рішення про покладення відповідальності за цивільне правопорушення на відповідачів, суд першої інстанції, з висновками якого погодився касаційний суд, зазначених вимог матеріального закону не врахував, у порушення вимог статті 213 ЦПК України не визначився з характером спірних правовідносин і правовою нормою, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин, та не перевірив наявність правових підстав для покладення солідарної відповідальності на відповідачів за завдану майнову шкоду.

При цьому, дійшовши висновку про те, що факт заподіяння шкоди неправомірними діяннями відповідачів ОСОБА_28, ОСОБА_29 та ОСОБА_30 установлений відповідними постановами в рамках кримінальної справи, які мають преюдиційну силу, і не потребує доказування, суди не врахували, що за змістом статті 61 ЦПК України тільки вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, обов'язковий для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Крім того, посилаючись на зазначені постанови, суди не звернули уваги на те, що вони містять суперечливі дані щодо обставин заподіяння шкоди й конкретних дій винних у цьому осіб, хоча ці дані мають істотне значення для вирішення питання про відшкодування шкоди.

З огляду на це, дані, зазначені в постановах, підлягали перевірці судом на загальних підставах для встановлення факту заподіяння шкоди, хто саме винен у її заподіянні, ступеня їхньої вини в цьому, і залежно від установленого суд повинен був визначитись щодо підстав, розміру та порядку відшкодування шкоди (солідарному чи частковому).

Таким чином, у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції помилково погодився з висновком суду першої інстанції, який, ухвалюючи рішення, не зазначив правових підстав солідарної відповідальності відповідачів за завдану ними шкоду, а обмежився лише констатацією прийнятих рішень у рамках кримінальної справи, при цьому не визначився з характером спірних правовідносин, не з'ясував, чи дійсно відповідачі заподіяли неподільну шкоду взаємопов'язаними сукупними діями або діями з єдністю наміру, і не застосував зазначених норм матеріального права до спірних правовідносин, що призвело до ухвалення незаконного рішення.

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних та кримінальних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву ОСОБА_28 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року задовольнити частково.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 серпня 2013 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема Судді:С.М. Вус Л.Ф. Глос Т.В. Гошовська Л.І. Григор'єва М.І. Гриців В.І. Гуменюк В.В. Заголдний Г.В. Канигіна М.Р. Кліменко Є.І. Ковтюк М.Є. Короткевич В.І. Косарєв О.Т. Кузьменко Н.П. Лященко В.В. Онопенко Л.І. Охрімчук М.В. Патрюк В.Ф. Пивовар Б.М. Пошва А.І. Редька Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко А.М. Скотарь Т.С. Таран В.Ф. Школяров