П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2015 року м. Київ

Судові палати у цивільних та адміністративних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,суддів:Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,Лященко Н.П., Маринченка В.Л.,Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Гусака М.Б. Коротких О.А.,Охрімчук Л.І., Прокопенка О.Б.,Сімоненко В.М., Терлецького О.О.,- Кривенди О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_15 до приватного вищого навчального закладу «Буковинський університет», третя особа - територіальна державна інспекція з питань праці у Чернівецькій області, про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди за заявою приватного вищого навчального закладу «Буковинський університет» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2014 року,

в с т а н о в и л и:

У грудні 2011 року ОСОБА_15 звернулась до суду з позовом до приватного вищого навчального закладу «Буковинський університет» (далі - ПВНЗ «Буковинський університет») про стягнення заборгованості із заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначала, що з 3 вересня 2007 року до 4 жовтня 2011 року працювала у ПВНЗ «Буковинський університет» на посаді методиста по видавничій роботі. За весь період роботи на вказаній посаді в порушення вимог статті 57 Закону України від 23 травня 1991 року № 1060-ХІІ «Про освіту» (далі - Закон № 1060-ХІІ) їй не нараховувалась та не виплачувалась щомісячна надбавка в розмірі 30 % посадового окладу за вислугу років понад 20 років, а за попередні три роки не надавалась матеріальна допомога на оздоровлення в розмірі посадового окладу, а також не нараховувалась і не виплачувалась індексація заробітної плати в 2007-2011 роках, за винятком червня та серпня 2010 року, в яких вона була виплачена частково.

Крім того, указувала, що у зв'язку з порушенням відповідачем трудових прав їй була завдана моральна шкода.

Посилаючись на вищезазначене, просила стягнути з відповідача на її користь заборгованість із невиплаченої заробітної плати в розмірі 18 133 грн 08 коп., з яких: 9 465 грн 14 коп. - невиплачена надбавка за вислугу років; 3 370 грн - невиплачена допомога на оздоровлення; 11 297 грн 94 коп. - невиплачена індексація заробітної плати. Крім того, просила суд стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 8 641 грн 82 коп., 5 тис. грн на відшкодування моральної шкоди й 2 тис. грн витрат на правову допомогу.

Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівців від 25 січня 2013 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 2 вересня 2014 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково: стягнуто з ПВНЗ «Буковинський університет» на користь ОСОБА_15 надбавку за вислугу років у розмірі 8 273 грн 81 коп., допомогу на оздоровлення в розмірі 3 008 грн, індексацію заробітної плати в розмірі 293 грн 91 коп., середній заробіток на час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 38 807 грн 06 коп., а всього 50 382 грн 78 коп., здійснивши при виплаті передбачені законодавством утримання; стягнуто з ПВНЗ «Буковинський університет» на користь ОСОБА_15 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2014 року відмовлено ПВНЗ «Буковинський університет» у відкритті касаційного провадження у справі на підставі пункту 5 частини четвертої статті 328 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У поданій до Верховного Суду України заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2014 року ПВНЗ «Буковинський університет» порушує питання про скасування ухвали суду касаційної інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в позові з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 ЦПК України, - неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме: статті 57 Закону № 1060-ХІІ та частини другої статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПВНЗ «Буковинський університет» посилається на ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2013 року, ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 жовтня 2013 року, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 травня 2011 року.

ПВНЗ «Буковинський університет» указує на те, що правові висновки Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ про застосування зазначених норм матеріального права у справі, рішення в якій переглядається, не є однаковими з висновками, зробленими судами касаційної інстанції в наданих для прикладу судових рішеннях, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін у режимі відеоконференції, перевіривши наведені в заяві доводи, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України вважають, що заява про перегляд оскаржуваного судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

На підставі статті 360-4 ЦПК України Верховний Суд України скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, якщо установить, що воно є незаконним.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_15 наказом від 27 серпня 2007 року було прийнято на роботу до ПВНЗ «Буковинський університет», який є вищим навчальним закладом IV рівня акредитації, на посаду методиста по видавничій роботі з 3 вересня 2007 року з окладом 900 грн на місяць (т. 1, а. с. 30) і наказом від 3 жовтня 2011 року звільнено з посади за власним бажанням (т. 1 а. с. 31).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_15, суд апеляційної інстанції, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив із того, що посада методиста по видавничій роботі, яку займала ОСОБА_15, належить до категорії педагогічних працівників і відповідно до статті 57 Закону № 1060-ХІІ дає останній право на отримання від ПВНЗ «Буковинський університет» передбачених указаною нормою надбавки за вислугу років щомісяця в розмірі 30% від посадового окладу та допомоги на оздоровлення в розмірі місячного посадового окладу при наданні щорічної відпустки. Оскільки ОСОБА_15 не отримувала вказаних надбавок, при звільненні з нею не був проведений остаточний розрахунок, то суди дійшли висновку про стягнення на її користь на підставі статті 117 КЗпП України середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин.

На відміну від висновків, які містяться в судових рішеннях у справі, яка переглядається, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 жовтня 2013 року, на яку посилається заявник як на приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 57 Закону № 1060-ХІІ, висновок суду ґрунтується на тому, що позивач працював за контрактом у Чернігівській філії ЗАТ ВНЗ «Київський славістичний університет» на посаді доцента, завідуючого кафедри міжнародних відносин і умови його матеріального забезпечення, у тому числі оплата праці, визначалися за угодою сторін, на підставі чинного законодавства з урахуванням доплат і винагород за його науково-педагогічну діяльність.

Отже, у справі, яка переглядається, та у справі, на рішення в якій посилається заявник в обґрунтування своєї заяви про перегляд судового рішення, наявні різні фактичні обставини, що не свідчить про неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 57 Закону № 1060-ХІІ.

Разом із тим про неоднакове застосування норми матеріального права судами касаційної інстанції в подібних правовідносинах, зокрема статті 57 Закону № 1060-ХІІ, свідчить ухвала Вищого адміністративного суду України від 27 лютого 2013 року. Скасовуючи рішення апеляційного суду та залишаючи без змін рішення суду першої інстанції про визнання протиправним і скасування припису територіальної державної інспекції праці у Чернівецькій області в частині проведення донарахування та виплати ОСОБА_15 надбавки за вислугу років за весь період перебування на посаді методиста по видавничій роботі, суми індексації заробітної плати з урахуванням надбавки за вислугу років, матеріальної допомоги на оздоровлення, касаційний суд виходив із того, що займана ОСОБА_15 посада відсутня в переліку посад педагогічних чи науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів ІІІ-IV рівня акредитації, тому визначені статтею 57 Закону № 1060-ХІІ державні гарантії на неї не розповсюджуються.

Надане заявником рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 4 травня 2011 року свідчить про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 117 КЗпП України, оскільки на відміну від справи, яка переглядається, суд дійшов висновку про те, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає зменшенню з урахуванням істотності суми заборгованості порівняно із середнім заробітком та на підставі принципу співмірності.

Отже, існує неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 57 Закону № 1060-ХІІ та статті 117 КЗпП України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судами касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом статті 57 Закону № 1060-ХІІ держава гарантує педагогічним та науково-педагогічним працівникам виплату надбавок за вислугу років щомісяця у відсотках до посадового окладу (ставки заробітної плати) залежно від стажу педагогічної роботи у таких розмірах: понад 3 роки - 10 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, а також виплату допомоги на оздоровлення у розмірі місячного посадового окладу (ставки заробітної плати) при наданні щорічної відпустки.

Відповідно до статті 54 Закону № 1060-ХІІ перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Перелік посад педагогічних та науково-педагогічних працівників, яким гарантовані виплати, передбачені статтею 57 Закону № 1060-ХІІ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 14 червня 2000 року № 963, яким до посад педагогічних працівників віднесено посаду методиста.

Дійшовши висновку про те, що займана ОСОБА_15 посада належить до категорії педагогічних працівників, суд разом з тим не врахував, що це питання, крім іншого, регулювалося і нормами Закону України від 17 січня 2002 року № 2984-ІІІ «Про вищу освіту» (статті 46-48), які посаду методиста не відносили до категорії педагогічних та науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів.

Саме на цих нормах ґрунтувалося рішення суду від 27 лютого 2013 року, яке набрало законної сили та яким встановлено, що визначені статтею 57 Закону № 1060-ХІІ державні гарантії на ОСОБА_15 не розповсюджуються, яке існувало на час вирішення судом справи, рішення у якій переглядається.

З огляду на викладене, вважати законним рішення суду в цій частині не можна.

Що стосується неоднакового застосування статті 117 КЗпП України, то згідно з установленими нею вимогами в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У разі непроведення розрахунку у зв'язку з виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню в повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. У разі часткового задоволення позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи.

Проте зазначені вимоги закону залишились поза увагою суду, хоча у справі, яка переглядається, вимоги ОСОБА_15 щодо розміру належних їй при звільненні сум судом задоволені частково.

Ураховуючи викладене, ухвала Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, пунктом 1 частини першої статті 360-3, частиною першою статті 360-4 ЦПК України, судові палати у цивільних та адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л и :

Заяву приватного вищого навчального закладу «Буковинський університет» задовольнити частково.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий Судді Верховного Суду України:А.Г. Ярема Л.І. Григор'єва В.І. Гуменюк М.Б. Гусак О.А. Коротких О.В. Кривенда Н.П. Лященко В.Л. Маринченко Л.І. Охрімчук О.Б. Прокопенко Я.М. Романюк Ю.Л. Сенін В.М. Сімоненко О.О. Терлецький