Історія справи

ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 червня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., Тітова Ю.Г., -розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Тернопільського міськрайонного центру зайнятості (далі - центр зайнятості) до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої допомоги по безробіттю,

в с т а н о в и л а:

У червні 2011 року центр зайнятості звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення незаконно отриманої ним допомоги по безробіттю в розмірі 6448 грн 62 коп.

На підтвердження правильності заявлених вимог позивач послався на те, що ОСОБА_2 неправомірно отримав допомогу по безробіттю, оскільки на день отримання статусу безробітного він був зареєстрований як фізична особа- підприємець (далі - ФОП), а згідно із законодавством України особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, не може бути визнана безробітною.

З матеріалів справи вбачається, що 11 червня 2009 року ОСОБА_2 звернувся до центру зайнятості із заявою про працевлаштування та надання йому статусу безробітного з виплатою допомоги по безробіттю відповідно до законів України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ «Про зайнятість населення» (чинного на час виникнення спірних відносин; далі-Закон № 803-ХІІ) та 2 березня 2000 року

№ 1533-ІІІ «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» (далі - Закон № 1533-ІІІ). У заяві він указав, що як суб'єкт підприємницької діяльності не зареєстрований.

За результатами розслідування обґрунтованості виплат допомоги по безробіттю встановлено, що ОСОБА_2 був зареєстрований як безробітний у період із 11 червня 2009 року по 5 червня 2010 року. У той самий час згідно із довідкою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (далі - Реєстр) від 22 лютого 2011 року НОМЕР_1 ОСОБА_2 із 14 листопада 1996 року зареєстрований як ФОП.

З метою недопущення нецільового використання коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття на підставі частини третьої статті 36 Закону № 1533-ІІІ директор центру зайнятості видав наказ про стягнення зайво виплаченої допомоги по безробіттю з вини особи в розмірі 6448 грн 62 коп.

Тернопільський окружний адміністративний суд постановою від 21 червня 2011 року позов задовольнив. При цьому суд виходив із того, що відповідач отримав допомогу по безробіттю протиправно - на підставі недостовірних відомостей.

Львівський апеляційний адміністративний суд постановою від 14 грудня

2011 року скасував постанову місцевого адміністративного суду та відмовив у задоволенні позову. Це рішення обґрунтував тим, що господарський суд Тернопільської області рішенням від 19 червня 2007 року (справа № 2/157-2445) підприємницькау діяльність ОСОБА_2 припинив, тому на час звернення із заявою про надання йому статусу безробітного не існувало заборон, передбачених законом.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 27 березня 2014 року постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 грудня 2011 року скасував, а постанову Тернопільського окружного адміністративного суду від

21 червня 2011 року залишив без змін.

У заяві про перегляд Верховним Судом України судового рішення ОСОБА_2 зазначає, що до звернення із заявою про надання допомоги по безробіттю він як підприємець припинив свою діяльність на підставі рішення місцевого господарського суду. Згідно з частиною третьою статті 49 Закону України від

15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 755-IV) державний реєстратор на підставі цього рішення суду повинен був внести до Реєстру запис про проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП. Вважає, що бездіяльність державного реєстратора не означає, що він був підприємцем і з огляду на це не міг отримувати допомогу по безробіттю. Правовідносини, що виникли між ним і центром зайнятості, подібні до правовідносин, щодо яких ухвалені судові рішення касаційного суду від

20 березня (справи № К/800/40674/13, К/800/48896/13) і 25 березня 2014 року (справа № К/800/51081/13), які надані для порівняння. У цих справах суд касаційної інстанції, посилаючись на аргументи, які, на думку заявника, схожі до зазначених у заяві про перегляд, визнав незаконним рішення центру зайнятості про стягнення неправомірно отриманої допомоги по безробіттю. На переконання ОСОБА_2, оскаржене судове рішення відрізняється від судових рішень, наданих для порівняння, що свідчить про неоднакове застосування однієї й тієї самої норми права щодо підстав, умов і порядку реєстрації припинення підприємницької діяльності ФОП, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) є підставою для перегляду справи. Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 27 березня 2014 року скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 237 КАС судові рішення в адміністративних справах можуть бути переглянуті Верховним Судом України з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, що розглядається, суди установили, що ОСОБА_2 на день звернення із заявою про надання статусу безробітного і призначення йому допомоги по безробіттю, а також упродовж усього часу отримання допомоги з (1 червня 2009 року по 5 червня 2010 року) був зареєстрований як ФОП. З огляду на цей статус на підставі підпункту «б» пункту 3 статті 1 Закону № 803-ХІІ він підпадав під визначення громадян, які належать до зайнятого населення, і відповідно до статті 2 цього Закону не міг бути визнаний безробітним.

19 червня 2006 року господарський суд Тернопільської області за участі заявника виніс рішення про припинення підприємницької діяльності ФОП ОСОБА_2. Копію цього рішення після набрання ним законної сили суд направив державному реєстратору, а той для проведення державної реєстрації припинення підприємницької діяльності за судовим рішенням відповідно до правил статті 49 та пункту 7 статті 47 Закону № 755-IV (чинного на час виникнення спірних правовідносин) поінформував ОСОБА_2 про необхідність подання саме ним низки документів, необхідних для реєстрації припинення підприємницької діяльності. ОСОБА_2 цих документів не подав і продовжував вважатися ФОП.

У наданому для порівняння рішенні касаційного суду від 20 березня

2014 року (справа № К/800/40674/13) підставою для позову про повернення виплаченої допомоги по безробіттю стала не належність відповідача до осіб, які займаються підприємницькою діяльністю, а факт отримання ним винагороди за наслідками виконання умов цивільно-правової угоди. У цій справі суд тлумачив норми цивільного права, які регулюють відносини, що виникають із недоговірних зобов'язань, - отримання публічно обіцяної нагороди за результатами конкурсу (параграф 2 глави 78 Цивільного кодексу України), і визнав, що ця нагорода відповідно до статті 31 Закону № 1533-ІІІ та частини третьої статті 36 цього ж Закону не може бути підставою для зупинення виплати допомоги по безробіттю та стягнення її як безпідставно виплаченої.

У справах № К/800/48896/13 та № К/800/51081/13, в яких касаційний суд у рішеннях від 20 і 25 березня 2014 року висловив відповідну правову позицію, було встановлено, що реєстрація припинення (скасування) підприємницької діяльності осіб, які звернулися за призначенням допомоги по безробіттю, регулювалася нормативними актами, згідно з якими реєстрацію припинення (скасування) підприємницької діяльності ФОП на підставі рішення місцевого господарського суду державний реєстратор провадив на підставі наявних документів і без участі ФОП. У зв'язку з цим особа, яка звернулась із заявою про надання допомоги по безробіттю, вправі була очікувати, що на час ухвалення рішення про надання їй цієї допомоги вона за законом не вважатиметься підприємцем.

Зокрема, у справі № К/800/48896/13 скасування підприємницької діяльності регулювалося правилами статті 8 Закону України від 7 лютого

1991 року № 698-ХІІ «;Про підприємництво» та постанови Кабінету Міністрів України від 25 травня 1998 року № 740 «Про порядок державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності», а у справі № К/800/51081/13 припинення підприємницької діяльності провадилося в порядку, передбаченому статтею 491 Закону № 755-IV.

Аналіз судових рішень, на які посилається заявник, обґрунтовуючи заяву, дає підстави вважати, що правовідносини, які виникли між сторонами у цих спорах, не подібні до спірних відносин у справі, що розглядається, оскільки ці рішення ухвалені за інших фактичних обставин справ, установлених судами. Відмінність між фактичними обставинами у справі, про перегляд рішення у якій подано заяву, і у справах, рішення у яких надані для порівняння, не дає можливості дійти висновку про неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах.

Згідно з частиною першою статті 244 КАС Верховний Суд України відмовляє у задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

З огляду на наведене, керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

У задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. ГрицівМ.Б. ГусакО.А. КороткихО.В. КривендаВ.Л. МаринченкоП.В. ПанталієнкоО.Б. ПрокопенкоО.О. ТерлецькийЮ.Г. Тітов