ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В., суддів:Гриціва М.І., Гусака М.Б., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП) до управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області (далі - управління ПФУ) про визнання дій протиправними та скасування вимоги,

в с т а н о в и л а:

У березні 2013 року ФОП звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати дії управління ПФУ протиправними та скасувати вимогу про сплату недоїмки від 20 лютого 2013 року № Ф 26/01 (далі - спірна вимога).

На обґрунтування позовних вимог ФОП послався на те, що він отримує пенсію за віком, яка призначена йому відповідно до статті 55 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-ХІІ), і, будучи фізичною особою-підприємцем, перебуває на спрощеній системі оподаткування, а тому відповідно до частини четвертої статті 4 Закону України від 8 липня 2010 року № 2464-VІ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон № 2464-VІ) він звільнений від сплати за себе єдиного внеску. У зв'язку з цим вимога відповідача про сплату боргу є протиправною.

Суди встановили, що ФОП згідно зі свідоцтвом серії НОМЕР_1 з 1 квітня 2012 року перебуває на спрощеній системі оподаткування та відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 є пенсіонером за віком, якому з вересня 2008 року призначено пенсію відповідно до Закону № 796-ХІІ.

20 лютого 2013 року відповідач сформував спірну вимогу про заборгованість зі сплати ФОП єдиного внеску на суму 4572 грн 42 коп.

Рівненський окружний адміністративний суд постановою від 8 квітня 2013 року, яка залишена без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11 червня 2013 року, позов задовольнив - визнав протиправною та скасував спірну вимогу.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 26 червня 2014 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), управління ПФУ зазначає, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції від 28 листопада, 19 грудня 2013 року та 14 січня 2014 року (справи №№ К/800/32510/13, К/800/33732/13, К/800/38274/13, К/800/33413/13) по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_89/ed_2011_01_01/pravo1/Z970168.html?pravo=1>Просить ухвалу Вищого адміністративного суду України від 26 червня 2014 року скасувати і прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява про перегляд оскаржуваного рішення Вищого адміністративного суду України не підлягає задоволенню з таких підстав.

Вищий адміністративний суд України, допускаючи справу до провадження Верховного Суду України, виходив із того, що в доданих до заяви рішеннях суду касаційної інстанції по-іншому, ніж у справі, що розглядається, застосовано положення частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VІ. <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_89/ed_2011_01_01/pravo1/Z970168.html?pravo=1>

Проте ухвалу Вищого адміністративного суду України від 28 листопада 2013 року, на яку у своїй заяві посилається управління ПФУ для підтвердження підстави, установленої пунктом 1 частини першої статті 237 КАС, Верховний Суд України постановою від 15 квітня 2014 року (справа № 21-25а14) скасував і направив справу, в якій вона була ухвалена, на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

В інших справах, рішення суду касаційної інстанції в яких додані до заяви, цей суд дійшов висновку, що оскільки позивачу призначена пенсія за віком на підставі статті 55 Закону № 796-ХІІ, то він не є пенсіонером за віком у розумінні пункту 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VІ, а є платником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та не звільняється від його сплати. Крім того, зазначив, що наявність у особи пенсійного посвідчення підтверджує лише право на одержання пенсії та факт її призначення, а не статус пенсіонера за віком. Тому фізичні особи-підприємці, які отримують пенсію, призначену за віком на пільгових умовах, згідно із Законом № 796-ХІІ, та обчислену за Законом України від 9 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-ІV), сплачують єдиний внесок на загальних підставах.

Натомість у справі, що розглядається, Вищий адміністративний суд України дійшов іншого висновку та зазначив в оскаржуваній ухвалі, що фізичні особи-підприємці, які є платниками єдиного податку та є пенсіонерами за віком, незважаючи на ту обставину, що вийшли на пенсію достроково у зв'язку з наданням їм додаткових соціальних гарантій, можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі в системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Аналіз наведених рішень суду касаційної інстанції дає підстави вважати, що цей суд неоднаково застосував зазначені норми права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції одних і тих самих норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Право на пенсійне забезпечення, загальні умови призначення пенсій, порядок їх нарахування та розміри визначаються, зокрема, Законом України від 5 листопада 1991 року № 1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» з наступними змінами (далі - Закон № 1788-ХІІ) та Законом № 1058-ІV з наступними змінами.

Право чоловіків на пенсію за віком, що було передбачене частиною першою статті 12 Закону № 1788-ХІІ та частиною першою статті 26 Закону № 1058-ІV у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин, пов'язується, зокрема, з досягненням 60 років.

Пунктом першим частини першої статті 9 Закону № 1058-ІV передбачено такий вид пенсій, як пенсія за віком.

У пункті 13 Прикінцевих положень Закону № 1058-ІV зазначено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії, щомісячного грошового утримання, зокрема й відповідно до Закону № 796-ХІІ, призначається одна пенсія, щомісячне довічне грошове утримання за її вибором.

Разом з тим відповідно до статті 15 Закону № 1788-ХІІ умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом № 796-ХІІ або їм надається право на одержання пенсії на підставах, передбачених цим Законом. Статтею 2 Закону № 1788-ХІІ (у редакції, що була чинною на час виникнення спірних відносин) передбачено такі види пенсій: трудові пенсії (за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років), соціальні пенсії.

Частиною першою статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

За приписами частини четвертої статті 4 зазначеного Закону (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом № 3609-VI, які набрали чинності 6 серпня 2011 року) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На підставі аналізу зазначених норм права колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла такого правового висновку.

Статтею 26 Закону № 1058-ІV та статтею 12 Закону № 1788-ХІІ для громадян України встановлений загальний пенсійний вік, з настанням якого вони можуть претендувати на виплату пенсії за віком (зокрема для чоловіків він становив 60 років). Відповідно до статті 55 Закону № 796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону № 1058-ІV.

У зв'язку з викладеним особи, яким призначені пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII, є пенсіонерами за віком, і це відповідає Прикінцевим положенням Закону № 1058-ІV. Таким чином, фізичні особи-підприємці, які отримують зазначену пенсію і які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на підставі частини четвертої статті 4 Закону № 2464-VI, проте не позбавлені права сплачувати цей внесок на добровільній основі.

Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права була висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постанові від 20 травня 2014 року (справа № 21-149а14).

За таких обставин у справі, що розглядається, суд касаційної інстанції правильно застосував норми матеріального права, у зв'язку з чим підстав для задоволення заяви управління ПФУ немає.

Керуючись статтями 241, 242, 244 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

постановила:

У задоволенні заяви управління Пенсійного фонду України в Дубровицькому районі Рівненської області відмовити.

Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім випадку, передбаченого пунктом 2 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кривенко Судді:М.І. Гриців М.Б. Гусак О.А. КороткихО.В. Кривенда В.Л. МаринченкоО.Б. Прокопенко О.О. Терлецький