П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Панталієнка П.В., суддів:Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_10 до державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві (далі - ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ОСОБА_10 звернувся до суду із позовом, у якому просив визнати протиправними дії ДПІ та скасувати податкове повідомлення-рішення від

22 березня 2013 року № 0002961703 про нарахування грошового зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб.

На обґрунтування позовних вимог зазначив, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення ДПІ прийняла протиправно, оскільки він не є ані власником, ані користувачем земельної ділянки під багатоквартирним жилим будинком, за яку йому нараховано податкове зобов'язання, а тому обов'язку сплачувати земельний податок у нього немає.

Суди встановили, що відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_975/ed_2013_09_01/pravo1/T102755.html?pravo=1>, пункту 286.5 статті -286 Податкового кодексу України (далі ПК) <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_6607/ed_2013_09_01/pravo1/T102755.html?pravo=1> відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 22 березня 2013 року № 0002961703, яким позивачу визначено грошове зобов'язання із земельного податку з фізичних осіб у сумі 5418 грн

52 коп.

Позивач є власником нежитлових приміщень у м. Києві по вул. Виборзький, 49а загальною площею 503,9 кв. м, що підтверджується договором купівлі-продажу нерухомого майна від 16 жовтня 2008 року та договором купівлі-продажу від 5 жовтня 2007 року.

Правомірність донарахування відповідачем грошових зобов'язань із земельного податку за користування зазначеною земельною ділянкою позивач неодноразово оскаржував.

Зокрема, при розгляді адміністративних справ №№ 2а-8511/11/2670,

2а-9410/12/2670 за позовом ОСОБА_11 до ДПІ про визнання протиправними дій і скасування податкових повідомлень-рішень від 10 травня 2011 року № 0003621701 та

18 квітня 2012 року № 0003721701 відповідно встановлено, що земельна ділянка у

м. Києві по вул. Виборзький, 49а, тобто та, за користування якою позивачеві нараховано земельний податок, обліковується за відкритим акціонерним товариством (далі - ВАТ) «Більшовик».

Окружний адміністративний суд міста Києва постановою від 12 вересня 2013 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від

28 серпня 2014 року, позовні вимоги задовольнив.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 січня 2015 року рішення судів попередніх інстанцій залишив без змін.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, ДПІ звернулася до Верховного Суду України із заявою про її перегляд з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

ДПІ в заяві посилається на неоднакове застосування судом касаційної інстанції пункту 287.8 статті 287 ПК, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень.

На обґрунтування заяви додала копію ухвали Вищого адміністративного суду України від 10 листопада 2014 року (справа № 805/10518/13-а, К/800/47973/13), яка, на думку ДПІ, підтверджує неоднакове правозастосування.

У цій справі касаційний суд, залишаючи без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в позові, виходив із того, що чинне податкове законодавство пов'язує виникнення в особи обов'язку зі сплати податку на землю одночасно з моментом проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно, на якій воно розміщене, тому, перевіривши правильність здійсненого відповідачем розрахунку податку на землю з фізичних осіб та його відповідність вимогам чинного законодавства, дійшов висновку, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийнято в межах та у спосіб, що визначені чинним законодавством.

Натомість у справі, яка розглядається, Вищий адміністративний суд України погодився із висновками судів попередніх інстанцій про задоволення позовних вимог, виходячи із того, що оскільки земельна ділянка, за користування якою позивачу нараховано земельний податок, обліковується за ВАТ «Більшовик», то обов'язку сплачувати земельний податок за користування зазначеною земельної ділянкою у позивача немає.

Усуваючи розбіжності у застосуванні судом касаційної інстанції пункту 287.8 статті 287 ПК у подібних правовідносинах, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

За змістом підпункту 9.1.10 пункту 9.1 статті 9 ПК плата за землю належить до загальнодержавних податків і зборів, яка в силу вимог підпункту 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 цього ж Кодексу є податком і справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Відповідно до підпункту 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, установлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Справляння плати за землю здійснюється відповідно до положень розділу ХIII ПК.

Відповідно до підпункту 269.1.1 пункту 269.1 статті 269 ПК платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв). А в силу вимог підпункту 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Таким чином, обов'язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Згідно зі статтею 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності та користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України від 1 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-IV).

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 ЗК і статтею 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).

Цими нормами чітко встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

За правилами пункту 286.1 статі 286 ПК підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

При цьому власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно (пункт 287.8 статті 287 ПК).

Тобто, фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що позивач є власником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими ДПІ оспорюваним податковим повідомленням-рішенням нарахувала земельний податок. При цьому в силу вимог статей 182, 334 ЦК та положень Закону № 1952-IV право власності на нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації.

За таких обставин, на думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України, незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов'язок зі сплати земельного податку виник у ОСОБА_10 з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З урахуванням наведеного, оскільки Вищий адміністративний суд України ухвалою від 22 січня 2015 року, залишаючи без змін постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня 2014 року, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору, то ці судові рішення підлягають скасуванню з ухваленням нового - про відмову в задоволенні позовних вимог.

Керуючись статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міністерства доходів і зборів України у м. Києві задовольнити.

Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 12 вересня

2013 року, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 28 серпня

2014 року та ухвалу Вищого адміністративного суду України від 22 січня 2015 року скасувати.

У задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий П.В. ПанталієнкоСудді:О.Ф. ВолковМ.І. Гриців О.А. КороткихО.В. Кривенда В.В. КривенкоВ.Л. Маринченко О.Б. ПрокопенкоО.О. Терлецький