Історія справи

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

7 липня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у складі:

головуючогоКривенка В.В.,суддів:Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Терлецького О.О., -

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі управління Пенсійного фонду України в Бабушкінському районі м. Дніпропетровська (далі - управління ПФУ, ПФУ відповідно) до публічного акціонерного товариства (далі - ПАТ) «Юніон стандарт банк» (далі - Банк) про стягнення заборгованості,

в с т а н о в и л а:

У січні 2011 року заступник прокурора Дніпропетровської області в інтересах держави в особі управління ПФУ звернувся до суду з позовом до ПАТ «Єкатеринославський комерційний банк», правонаступником якого є Банк, про стягнення заборгованості зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування у сумі 1 733 399 грн 96 коп., нарахованої за період з 1 січня по 25 листопада 2009 року.

Позивач обґрунтовував свої вимоги тим, що у відповідача існує заборгованість зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, тому просив суд її стягнути.

Відповідач зазначив, що придбання іноземної валюти без нарахування, утримання та сплати збору мало місце внаслідок виконання рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 18 квітня 2007 року у справі № 2-1775/07, на підставі якого відповідач за дорученням підприємства-нерезидента - компанії «Axley Developments LLP» (далі - Компанія) здійснював операції з придбання іноземної валюти без утримання суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з коштів, що перераховувались Компанією, яке надійшло до Банку з відміткою про те, що назване рішення набрало законної сили.

Як зазначає Банк, він звертався до прокуратури Дніпропетровської області з приводу правомірності дій щодо виконання вищевказаного рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 18 квітня 2007 року.

Перевіркою, проведеною прокуратурою Дніпропетровської області, порушень чинного законодавства з боку банківської установи при виконанні рішення суду не встановлено, що підтверджується повідомленням від 18 вересня 2009 року № 07/01-864 вих-09.

А отже, дії Банку під час купівлі валюти для Компанії є наслідком висновків та обов'язкових до виконання суб'єктами підприємництва рішень названих органів.

Так, та обставина, що рішення Дзержинського районного суду м. Кривого Рогу від 18 квітня 2007 року через 2 роки було скасовано постановою апеляційного суду Дніпропетровської області від 1 грудня 2009 року, на думку відповідача, не свідчить про наявність неправомірної поведінки банку.

Суд установив, що управління ПФУ провело планову та позапланову перевірки закритого акціонерного товариства (далі - ЗАТ) «Фінансовий Союз Банк» з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів та надання достовірних відомостей до органів ПФУ, про що складено акти від 11 грудня 2009 року № 135 та 17 листопада 2010 року № 22.

З актів перевірки вбачається, що в період з 1 вересня по 25 листопада 2009 року відповідач здійснив купівлю-продаж іноземної валюти для Компанії, яка є нерезидентом, під час якої Банк всупереч вимогам статей <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_9/ed_2014_03_27/pravo1/Z970400.html?pravo=1>, '2 Закону України від 26 червня 1997 року № 400/97-ВР «Про збір на обовязкове державне пенсійне страхування» <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_22/ed_2014_03_27/pravo1/Z970400.html?pravo=1> (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) та Порядку сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 1998 року № 1740 <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/ed_2014_07_02/pravo1/KP981740.html?pravo=1>, не здійснив нарахування збору, утримання його з коштів клієнта та сплату до бюджету, у зв'язку з чим утворилася недоїмка у сумі 1 733 399 грн 96 коп.

Згідно із зареєстрованими змінами до установчих документів відповідача найменування ЗАТ «Фінансовий Союз Банк» було змінено на ПАТ «Єкатеринославський комерційний банк».

Дніпропетровський окружний адміністративний суд постановою від 11 лютого 2013 року позов задовольнив: постановив стягнути з ПАТ «Єкатеринославський комерційний банк» на користь управління ПФУ заборгованість зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування в сумі 1 733 399 грн 96 коп.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд постановою від 30 липня 2014 року рішення суду першої інстанції скасував та прийняв нове, яким відмовив у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції також встановив, що управління ПФУ дій, передбачених статтею 106 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058-IV), не вчиняло й не надсилало відповідачу вимогу про сплату недоїмки.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 17 грудня 2014 року рішення суду апеляційної інстанції скасував, а рішення суду першої інстанції залишив у силі.

У заяві про перегляд судових рішень Верховним Судом України з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), Банк просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2014 року, а справу направити на новий касаційний розгляд.

На обґрунтування заяви надав копії рішень Вищого адміністративного суду України від 10 березня та 15 вересня 2011 року (справи №№ К-21596/08, К-44/09 відповідно), які, на думку заявника, підтверджують неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, а саме статті 106 Закону № 1058-IV.

Заявник вважає, що під час постановлення рішення у справі, яка розглядається, та рішень, наданих для порівняння, суд касаційної інстанції по-різному визначив документ, який є підставою для стягнення заборгованості зі сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування. Акт перевірки без формування вимоги про сплату боргу є недостатньою підставою для стягнення заборгованості зі страхових внесків або збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України вважає, що заява Банку про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2014 року підлягає задоволенню.

У наданому для порівняння рішенні Вищого адміністративного суду України від 10 березня 2011 року (справа № К-21596/08) касаційний суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що акт перевірки правильності повноти нарахування, своєчасності сплати страхових внесків не є ні нормативно-правовим актом, ні правовим актом індивідуальної дії, оскільки сам по собі він не породжує прав та обов'язків в особи, щодо яких їх складено, а може бути лише доказом вчинення порушення законодавства у сфері правильності повноти нарахування, своєчасності сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

У рішенні Вищого адміністративного суду України від 15 вересня 2011 року (справа № К-44/09), доданому до заяви на підтвердження неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права у подібних правовідносинах, касаційний суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій про відмову в позові, оскільки управління ПФУ не надало доказів про надсилання відповідачу вимоги про заборгованість зі сплати страхових внесків та даних про отримання відповідачем цієї вимоги.

У справі, що розглядається, залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, касаційний суд виходив із того, що чинний на час виникнення спірних правовідносин законодавством України передбачено два можливих шляхи розв'язання спорів щодо стягнення заборгованості зі сплати страхових внесків: досудовий (у вигляді надсилання органом ПФУ платнику вимоги, яку може бути оскаржено в судовому порядку) та судовий, які одночасно застосовуватись не можуть. Тому у разі звернення суб'єкта владних повноважень до суду про стягнення спірної суми недоїмки зі сплати страхових внесків заходи досудового врегулювання у вигляді направлення вимоги про сплату тієї ж суми заборгованості застосовуватися не можуть. Під час розгляду такого спору орган ПФУ зобов'язаний довести обґрунтованість заявленої до стягнення суми недоїмки платника зі сплати страхових внесків (збору на обов'язкове державне пенсійне страхування). Тобто, суд дійшов висновку про те, що на підставі акта перевірки управління ПФУ в судовому порядку має право стягнути зі страхувальника виявлену суму недоїмки зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Вирішуючи питання про усунення неоднакового застосування зазначених норм матеріального права, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Відповідно до статті 17 Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 14 січня 1998 року № 16/98-ВР державний нагляд у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснює уповноважений Президентом України центральний орган виконавчої влади.

Положенням про Пенсійний фонд України, затвердженим Указом Президента України від 1 березня 2001 року № 121/2001 (чинним на час виникнення спірних відносин), передбачено, що ПФУ є центральним органом виконавчої влади.

Відповідно до частини другої та абзаців першого, восьмого частини третьої статті 106 Закону № 1058-IV (чинних на час виникнення спірних відносин) суми страхових внесків, своєчасно не нараховані та/або не сплачені страхувальниками у строки, визначені статтею 20 цього Закону, в тому числі обчислені територіальними органами ПФУ у випадках, передбачених частиною третьою статті 20 цього Закону, вважаються простроченою заборгованістю із сплати страхових внесків (далі - недоїмка) і стягуються з нарахуванням пені та застосуванням фінансових санкцій.

Територіальні органи ПФУ за формою і у строки, визначені правлінням ПФУ, надсилають страхувальникам, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.

У разі якщо страхувальник, який одержав вимогу територіального органу ПФУ про сплату недоїмки і протягом десяти робочих днів після її отримання не сплатив зазначену у вимозі суму недоїмки разом із застосованою до нього фінансовою санкцією, включеною до вимоги, або не узгодив вимогу з відповідним органом ПФУ, або не оскаржив вимогу в судовому порядку, а також у разі якщо страхувальник узгодив вимогу, але не сплатив узгоджену суму недоїмки протягом десяти робочих днів після отримання узгодженої вимоги, відповідний орган ПФУ звертається в установленому законом порядку і подає вимогу про сплату недоїмки до відповідного підрозділу державної виконавчої служби. У зазначених випадках орган ПФУ також має право звернутися до суду чи господарського суду з позовом про стягнення недоїмки. У разі звернення органу ПФУ з позовом про стягнення недоїмки до суду передбачені законодавством заходи досудового врегулювання спорів не застосовуються.

Аналіз наведеної норми права дає підстави для висновку, що вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування є рішенням, на підставі якого орган ПФУ, у передбачених статтею 106 Закону № 1058-IV випадках, має право звернутися до суду з позовом про стягнення недоїмки.

Суд установив, що за результатами проведених планової та позапланової перевірок з питань дотримання вимог законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, інших платежів та надання достовірних відомостей до органів ПФУ управління ПФУ склало акти від 11 грудня 2009 року № 135 та 17 листопада 2010 року № 22, у яких вказало суми недоїмки.

Загальне поняття акта перевірки наведено у підпункті 2.4 пункту 2 Порядку оформлення результатів перевірок платників з питань дотримання чинного законодавства щодо нарахування, обчислення та сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління ПФУ від 1 грудня 2008 року № 21-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 24 грудня 2008 року за № 1226/15917; чинного на час виникнення відносин; далі - Порядок), згідно з яким акт - це документ, який стверджує факт проведення перевірки з питань дотримання чинного законодавства платниками страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Відповідно до пункту 2.5 Порядку акт повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм законодавства щодо нарахування та сплати страхових внесків та інших платежів, а також щодо формування та надання відомостей про застрахованих осіб, детальний опис виявлених порушень з посиланням на відповідну вимогу законодавства, а також невиконання платником законних вимог посадових осіб органів ПФУ, які проводили перевірку. За результатами перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини, які мають відношення до фактів виявлених порушень законодавства. Факти виявлених порушень законодавства викладаються в акті чітко, об'єктивно та повною мірою, з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У цьому випадку акт перевірки, в якому відображено узагальнений опис виявлених перевіркою порушень законодавства, що, у свою чергу, відповідає встановленим правилам складання акта перевірки, не є правовим документом, який встановлює відповідальність суб'єкта господарювання та, відповідно, не є актом індивідуальної дії у розумінні статті 17 КАС.

Отже, предметом оскарження в суді відповідно до статті 106 Закону № 1058-IV є вимога про сплату недоїмки зі страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.

Враховуючи викладене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України на підставі аналізу зазначених норм права дійшла висновку, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 17 КАС, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися, тому його висновки не можуть бути предметом спору. Відсутність спірних відносин, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу, а тому оцінка акта, в тому числі й оцінка дій службових осіб контролюючого органу щодо його складання, викладення у ньому висновків перевірки, може бути надана судом при вирішенні спору щодо оскарження рішення, прийнятого на підставі такого акта.

Ураховуючи наведене, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що стягнення страхових внесків має відбуватися згідно з положеннями статті 106 Закону № 1058-IV з урахуванням правових позицій, висловлених Верховним Судом України у постановах від 15 травня 2012 року та 3 жовтня 2013 року (справи №№ 21-51а12, 21-359а13 відповідно).

Крім того, суд касаційної інстанції не надав належної правової оцінки тій обставині, що відповідач здійснював операції з придбання іноземної валюти без утримання суми збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на підставі рішення суду, яке надійшло до Банку з відміткою про те, що воно набрало законної сили, і, як убачається з матеріалів справи, строк на його оскарження за заявою прокурора Дзержинського району м. Кривого Рогу поновлено лише 4 листопада 2009 року відповідно до ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області.

Отже, висновок Вищого адміністративного суду України у справі, що розглядається, не ґрунтується на правильному застосуванні ним норм матеріального права, а тому його судове рішення підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене та керуючись підпунктом 2 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», статтями 241-243 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а:

Заяву публічного акціонерного товариства «Юніон стандарт банк» задовольнити.

Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 17 грудня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого пунктом 3 частини першої статті 237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. КривенкоСудді: М.І. Гриців П.В. Панталієнко О.А. Коротких О.Б. Прокопенко О.В. Кривенда О.О. Терлецький В.Л. Маринченко